Читати книгу - "Галка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
О 17-й годині Центр вітав Кудрявого, Галку з нагородженням орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, а Коропа й Орла — Червоної Зірки. Мабуть, це нагороди за клопотанням Петра Петровича. Зараз ми передані штабові 3-го прибалтійського фронту, судячи навіть з почерків радистів і тону сигналів радіопередавача.
Леонід усіх нас привітав з нагородами і заходився сам готувати врочисту вечерю.
Радіозв'язок поганий: багато атмосферних розрядів.
25 травня
З Леонідом і Орлом ходив на місце нашого приземлення. За кілометрів двадцять п'ять. Шлях неблизький, але вивів я точно хлопців на просіку, де приземлилися. Диво дивнеє! Там і знайшов свій ножик, що випав з-за халяви, коли врізався об засніжений пеньок, задерши ноги.
Побрели дорогою до хутора. Тут стояли солдати — взвод чи й два. Виждали-таки момент і прихопили одного, який бродив у лісі. Німець розповів про свою частину все, що знав. Допитувати допомагав «Солдатський словник».
Є новина: німці на південь від Алуксне і далі — до Редексне й Даугавпілса — споруджують по берегах рік, між озерами, три оборонні рубежі: «Синій», «Зелений» і «Коричневий», що, мають перетнути шлях радянським військам у Латвію, якщо ті й прорвуть лінію «Пантери». Недарма німці величають командуючого групою «Норд» «левом оборони». Клятий Модель! Лінія «Марієнбург» пересікає шосе Псков — Рига, а ці три — на південних рубежах його військ.
26 травня
Поверталися на базу. Зустріли босого, але у теплому, латаному пальті наймита лісника, у володіннях якого ми тепер жили. Дехто з наших уже бачив лісника зблизька і вважає, що він несимпатичний, полохливий, обережний, ніби «собі на умі», і, судячи з одежі наймита, ще й жадібний. А може, лісник наш ворог? Тоді він для нас Кангар[1].
Штани на пастухові з мішковини, пальто підперезане мотузкою. Вигляд жалюгідний. Так і хочеться віддати йому знайдений ніж, хоч би прикінчив свого бюргера-скнару, що не спромігся навіть взути його — сивого пастуха.
— Я його не раз зустрічав, — пошепки сказав Леонід. — Чи не слідкує він за нами, отак нарядившись, щоб викликати жаль до себе?
— Та ні, — не погодився я. — Це вже занадто, щоб отак одягатися заради того, щоб когось вистежити. Поглянь на його ноги. Він — жертва експлуатації, і тільки.
27 травня
Ранком, ідучи на СП з Орлом, зненацька зустріли Кангара — дер кору біля просіки. Поруч вертівся собака. Довелося заговорити першим. Я привітався по-німецькому й запитав, чи далеко ще до міста Апе. Лісник заходився пояснювати, різко жестикулюючи руками. Орел говорив естонською мовою, яку трохи розумів лісник, бо кордон в Естонією за кілька кілометрів.
«Нащо йому кора? Постоли хоче сплести наймитові? Слідкує, пройдисвіт, за нами. Кротова ми чи надибаємо на дорозі, а цей скоріше. приведе межа кеті на цю просіку. Очі бігають, погляд боязкий…» — я дивився на лісника й підморгував, як своєму. Той зовсім розгубився, зважуючи, хто ж ці люди: німці чи й самі парашутисти, про яких власті повідомляли?
Кангар дістав із кишені тютюну, подав Юхану, а той запитав дипломатично про партизанів. Лісник кусав губи, оцінюючи нас поглядом з ніг до голови, ховав очі, не знав, куди подіти довгі руки. Вагався, та все ж наважився і суржиком з латиських, естонських і німецьких слів говорив про парашут, називаючи місто Алуксне. Здогадатися неважко: мова йшла про парашут Орла, залишений на сосні першого квітня.
З нетерпінням чекали, що Кангар розкриється і далі, скаже і про знайдений поблизу парашут. Однак зморшкувате обличчя Кангара скам'яніло.
«Повірив він чи ні, що ми служимо окупантам?» — подумав я, знаючи від багатьох хуторян, що лісника цього треба побоюватися.
«Чи варто було з такою поквапливістю десантувати групу без латиша? Треба взяти когось до себе з місцевих людей, інакше загинемо ні за цапову душу, напоровшись ось на таких, як цей, що прикидається бідаком, у старенькому піджаку й вицвілому, пом'ятому капелюсі на голові».
Хитрий Кангар озирнувся, ніби побоювався, що хтось застане його з нами й підслухає розмову, а потім покірно нахилив голову, знявши крисато.
— Свейкі!
Ми пішли не озираючись.
— Цього біса-анцихриста треба в «розход», — сказав Орел.
— Тоді прощай, спостережний пункт!
— Він ще донесе німцям про нас.
— Але він відає і про те, що ми знаємо, де його садиба… Не німці, а ми його сусіди. Щезне Кангар — німці кинуть карателів.
— Це правда! — погодився Орел. — От і май такого сусіду!
Можливо, лісник здогадується, що ми і є оті парашутисти, про яких взнали в Алуксне вже 2 квітня, а в Апе, Карве — після того, як ми не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Галка», після закриття браузера.