Читати книгу - "Дух джунглів, Алла Сєрова"

Луїс оце вперше заговорив. Ми зустрічаємось очима. Він дивиться трохи винувато — Боже, яка дурня!

— Я не проти.

— Так?

— Так.

Чого маю бути проти? Ми все одно є одне в одного — і завжди будемо. Ніщо не може цього змінити.

— Коли всі з'ясували стосунки, то, може, повернемося до справ? — Керстін ущипливо посміхається. — Там, здається, людям трохи не до нас, то, може, час вибиратися звідси?

— Маєш рацію.

Ми рушаємо коридором. Колотнеча за вікнами вже притихла, і ми обережно спускаємося сходами. Зараз пірнемо в підвал, а звідти через вікно…

— Гей, Керстін, ти там?

Керстін зупиняється — і ми спиняємось, підкоряючись її жестові. Я знаю цей голос. Це старий змій Бартон. Як він тут опинився? Я не хочу думати, що саме він стоїть за всім цим. Але якщо не він, то хто?

— Тату?

— Не застрель мене, не вислухавши, добре?

— А нам є про що говорити?

— Керстін, це не я все влаштував. Ти готова вислухати мене?

— Виходь із піднятими руками, щоб я бачила.

Він заходить до помешкання, руки тримає, як слід. Він був колись гарний, Рон Бартон. Він і досі ще гарний. І його блакитні, як у Керстін, очі випромінюють таку енергію, що її на три атомні електростанції стане.

— Ти справді думаєш, що то я?

— Я не знаю, що мені думати. Ти цілком здатен таке втнути. Але прошу тебе, переконай мене у протилежному.

— Гаразд. Так, я винен, що використав тебе, я мав знати, що ти здогадаєшся… Я хотів вийти на людину, котра заправляла всім цим. Йому була потрібна ти — так вимагав Курт; але крім тебе, йому була потрібна Торі, а ще двоє її друзів. Існує легенда — така собі містична дурниця, але ти знаєш, що більшість диктаторів вірять у містику, от і наш друг теж. Він був переконаний, що ці троє є носіями якоїсь надприродної сили. Керстін, я б ніколи не віддав їх йому! Я хотів виманити його — і це мені вдалося.

— Удалося?

— Так. Справа в тому, що я давно запідозрив: усіма терористичними актами керує одна людина. Дуже все вкладалося в схему: спочатку страшні людські жертви, потім — вторгнення до якоїсь країни, переділ власності. Потім кілька років — дрібні акції на кшталт вибухів у кафе чи чогось такого, потім — знову жахливі катастрофи. Свідомість людей змінювалася поступово, та нині вже весь світ впевнений, що терористи — то найбільше зло. І ніхто не зауважив, що після терактів змінюються сфери впливу. Завжди треба дивитися, кому вигідна та чи інша ситуація. Я роками спостерігав та аналізував, і коли з'явився доступний об'єкт, послав тебе його слідами. Курт Монтоя був вразливим — через те, що про нього багато що було відомо. Ти сіла йому на хвіст — і людина, котра йому наказує, підписала тобі смертний вирок. Поява Торі змішала карти, все довелося починати спочатку. Але не на нашій території. У нас таке приховати було б неможливо, а ця країна дуже зручна. Тут за порівняно помірну плату можна прикупити карт-бланш і приховати будь-що. Тому ми відрядили сюди всіх вас, і людина, яка нас цікавила, зрозуміла: це єдиний шанс захопити всіх одночасно. І сучий син ковтнув гачок.

— Хто він?

— Ходіть зі мною.

Керстін, сторожко озираючись, виходить на вулицю, ми рухаємося слідом. Що ж вона знає про свого татуся, якщо припускає, що весь цей жах — справа його рук? У них якісь свої стосунки, я навіть знати нічого не хочу. Мене тільки непокоїть, де поділася Наташка.

Біля ангару купчаться люди. Трупи вже склали рядком, їх досить багато. Попід стіною в оточенні озброєних чоловіків маячить постать у світлому літньому костюмі. Я вб'ю падлюку, хто б він не був.

— Ближче не треба підходити, нікому з вас не варто його бачити зблизька, постать аж надто знана. — Рон Бартон бере Керстін за руку. — Чесно кажучи, я до останнього не знав, ким є наш об'єкт. Добре, що наші операції таємні, інакше розміри скандалу важко було б навіть уявити. А так ми все зробимо тихо, він нам усе розповість про решту учасників свята і про новий святковий пиріг, який вони вже націлились поділити, і тоді ми протягом деякого часу приберемо їх усіх — тихо, по одному, без метушні й галасу.

Чоловік у світлому костюмі здригається. Я знаю, хто він. Його виступи іноді транслювались по радіо, а фейс з'являвся на сторінках газет. Він завжди палко закликав до толерантності, хоча тоді, коли він був президентом, толерантність була не в пошані.

— То ти знав?! — Керстін вибухає люттю. — Ти посилав мене сюди — і знав, що відбуватиметься?

— Так, вибач. Я не міг тобі сказати. Усе мало бути по-справжньому — і ви все зробили, як слід: чого вартий лише допит місцевого мафіозі Аслана! Усе мало цілком натуральний вигляд, абсолютно все. Я довго це планував, і розіграно все було бездоганно. Інакше клієнт не розкрив би нам свого інкогніто.

— І що тепер?

— А тепер усе буде гаразд — принаймні цього разу. До речі, Керстін, твій друг Засіб у повному порядку, в лікарні його швидко поставлять на ноги. Нам довелося трохи поморочитись, прибираючи після вас трупи, та це дрібниці. Ваша подруга Нат і її супутник за територією, в машині, ви можете їх обох побачити, а зараз…

— Якщо ти ще скажеш хоч слово, я тебе вб'ю, — голос Керстін надто рівний. — А тепер ти мене послухай. Тобі доведеться змиритися з тим, що я не бажаю тебе бачити, — не знаю, чи надовго це в мене. З'явишся біля мене — пошкодуєш.

— Керстін, це непрофесійно. Ти ж розумієш, що я змушений був…

— Усьому є розумна межа. Мені потрібен час, аби я знову могла дозволити тобі ввійти в моє життя.

Вона йде в темряву. Я розумію, що в неї є всі підстави лютитися.

— Керстін, чекай!

Він запускає пальці в сиву шевелюру, очі йому темніють. Хтозна, що він зараз думає, та мені все одно. Отже, все скінчилося? І на нас ніхто більше не полює з метою вивчення? От і добре.

…Ми наздогнали її на шосе. Вона камінно мовчить, я веду машину вперед, крізь ніч. Нас уже чекає літак, Наташка горнеться до Луїса — пам'ятаєш, як ми мріяли, що проживемо свої життя так, щоб було про що згадати? Давай, Нат, починай. А мені вже трохи досить.

Ми вантажимося на борт літака, він пірнає в нічне небо. Я схиляю