Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

- Що ти несеш, Роксе?!

- Пізно виправдовуватися, руда, - грубо кинув Рокс. – Скажи мені ось що. Ти спала з ним, коли ми зустрічалися чи ти так віддячила йому після? А?

- Це неправда! Ви що з глузду з'їхали всією академією?! Хто вам це сказав?

- Прикидається дурненькою, - кинув хтось з дівчат.

Згадала, що мені сказав голос викладача, доки я була в туалеті. Значить, він уже на той момент знав, що сталося, і його викликали саме з цього приводу. Тільки хто пустив таку чутку? Сказати б, що це все вигадки, все брехня, але я й сама не знаю, де тепер правда. Адже ми вчора були дуже близькі... І вранці містер Нотрил мене поцілував перед відходом.

Він сказав не виправдовуватися і не спростовувати. Чому?

- Та вона сама його спокусила! Може зілля підмішала в чай або заклинання використала, - додає свої припущення одна з подруг старости.

- Сто пудів, - підтримує друга, - він би на таку не глянув серйозно. Скільки Кес до нього підкочувала, все ігнорував. А на цю раптом повівся?

- Вона вся така дівчинка... мила, сю-сю-сю, а сама в ліжко стрибнула швидко.

Мовчки пройшла до свого місця, сіла. Перемістила на стіл старости самостійну роботу, хай сама роздає групі. Попередила її, що викладач затримається, на решту намагаюся не дивитися. Хлопці на мою адресу кидають брудні слівця, дівчата боляче колють під ребро, нагадуючи, які пости я публікувала у себе на сторінці, запевняючи всіх, що я чекаю на свого призначеного і все життя буду йому вірною. Тепер усе використовують проти мене, вивертають навиворіт, стріляють у серце моїми ж словами.

Я сиджу мовчки, читаю завдання, які залишив викладач. Записую відповіді на окремому листку. Вже почалася пара, отже, треба робити те, що мені наказали. Намагаюся зосередитися на запитаннях, але мене відволікають голоси. Хтось кинув згорнутий грудкою папірець, він потрапив мені в голову. Я зчепила зуби, але не відповіла.

- Тобі навіщо це писати? Отримаєш свої сто балів наприкінці семестру, ти їх заробила одним місцем…

Поливають мене брудом, ну хоча б не торкаються. У разі чого створю навколо себе захисний циліндр, можу навіть звуконепроникний зробити. Але поки що збираю інформацію, дізнаюся, що конкретно відомо громадськості про наші стосунки з викладачем. Насправді, нічого вони не знають. В одній із спільнот академії з'явилася фотографія, де я стою поруч із містером Нотрилом, туди ж доклали фото, де він тримає мене на руках у білому простирадлі, текст унизу мізерний, без деталей, але заголовок кричить: «Руда студентка спокусила викладача».

До кінця заняття з'явився містер Нотрил. Подивилася на нього зляканими очима, він мені посміхнувся, сказав подумки кілька заспокійливих слів, зібрав самостійні роботи і видав завдання для наступної пари, докладно поінформував про іспити. Нам доведеться здавати п'ять предметів, два з них веде містер Нотрил.

Все було сказано таким тоном, ніби нічого незвичайного не сталося, у його поведінці нічого не змінилося. Поводиться впевнено, голову тримає високо, голос звучить рівно. На тихі двозначні репліки з аудиторії не відповідає. Коли пара закінчилася, Кес вигукнула зі свого місця, примусивши інших замовкнути.

- Містере Нотрил, вас звільнять?

- Ні, міс Тріпсон.

- Значить, Катаріс відрахують? – спитав хтось із хлопців.

- Ні, - коротка відповідь викладача.

- Значить, це правда, що ви спите зі студенткою? - Запитали з аудиторії, але хто саме адресував питання, незрозуміло, він вважав за краще залишитися непоміченим.

- Моє особисте життя вас не стосується, - лаконічно та спокійно сказав викладач.

Я спостерігала за всім, що відбувається з переляком, жалем і занепокоєнням. У мене розбурхалися емоції, і в першу чергу захотілося захистити містера Нотрила від безпідставних нападок, але, судячи з того, що відбувається, йому моя допомога зараз не потрібна, так що я залишилася на своєму місці. Чекала, що містер Нотрил викличе мене на розмову до свого кабінету, але він цього не зробив, продовжив зосереджено перевіряти роботи, які здали студенти. Я поглядала на нього крадькома, намагаючись надовго не затримувати свій погляд на гарному обличчі, бо в цей же час мене свердлили жіночі очі.

Вони мені заздрять, хоча ніхто, напевно, не знає, які у нас з містером Нотрилом стосунки. Проте дівчата одноголосно записали мене в противниці або навіть у злочинниці. А я нічого не зробила. Подумаєш, намагалася спокусити викладача... Але ж я не одна в цьому всьому брала участь, він теж там був і цілком впевнено відповідав на поцілунки, пестив мене, шепотів ніжності. У найвідповідальніший момент він стримався, а точніше втік, і я розумію, чому. У деталях ніхто розбиратися не стане, чи був у нас секс чи не було, але тепер перед адміністрацією академії відповідає містер Нотрил, а я віддуваюся у колі студентів. І дивляться вони на мене злісно, розчаровано, з огидою.

Я не витримала такої уваги до себе, тож на останню пару не пішла. Я втекла. І це був мій перший свідомий прогул. Що буде далі - не знаю, і зараз мені все одно.

Я повернулася до своєї квартирки, пройшлася по кімнатах, намагаючись навести лад там, де й без того все лежить на своїх місцях. Вийшла у вітальню містера Нотрила, точно знаючи, що цього дня він так рано не приходить. Пройшлась і по його кімнатах, як у себе вдома, сіла на диван із тарілкою фруктів. Зараз саме час думати, як жити далі, але чомусь згадується моє життя вдома, у родинному колі, яке було мені ненависним. Зараз навіть Томан у моїх думках постає нормальним братом. Не хорошим чи відмінним, а саме нормальним.