Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- І не хвилюйся за палац. Я про все подбаю. – Прокричав в спину другові Троян. А коли образ Драгана зник, чоловік розгорнув папірець. Декілька митей він оглядав малюнок, а потім склав папірець та сховав його в кишеню своїх штанів. Чоловік розвернувся та пішов назад до замку. Не гарно було залишати гостей довго на одинці.
Дощ вже майже перестав йти, а сильний вітер починав по малу стихати. Ніч вже давно вступила в свої права, накривши Цитадель своїм непроглядним мороком. Лиш завдяки ліхтарю, який імператору дав старий конюх, дорога не здавалася такою темною. Та ліхтар Драгану був і не дуже потрібен. Міг добре бачити в темряві. Це було ще одне вміння, що передалось йому від предків. Всю дорогу чоловік був занурений у думки. Як він і думав – ніякої нечесті на шляху не зустрічав. Ліс і справді володів магією. Однак, вона була досить старою та давно вже забутою. І якщо тут жили колись якісь створіння, то зараз їх точно не було. Певно були знищені Владленом. Адже всі знали, як він ненавидів магію і чари. Знищував все, що мало хоч якусь силу. За часів його правління багато було вбито родин, і сім’я Драгана не стала виключенням. Дивувало лиш одне, як людина, яка так не зносила все магічне, не помітила, що його власна донька обдарована та неабияка сильна провидиця і не тільки.
Вже біля скель Драган зупинив Лерта. Зіскочивши на землю, чоловік пильно вдивлявся в кам’яну стіну. Не дивно, що за стільки років ніхто так і не знайшов таємний прохід між скель. Його було просто неможливо розгледіти, якщо ти не знав куди дивитися. Мира знайшла неприступну схованку. Але дівчина і гадки не мала, що прохід було зачаровано. Жоден смертний ніколи б не помітив його. І Драган починав здогадуватися чия це заслуга. При нагоді він обов’язково все витягне зі старої, яка так старанно ховається в лісі.
В печері було темно і сухо. Навіть звуки дощу і вітру сюди не проникали. Спочатку Драган подумав, що помилився і тут нікого не має. Та за мить він почув шум, а потім побачив і Менефіста, що покірно стояв біля велетенського каменю. Мири поруч із конем не було.
- Де ж твоя господиня? – Драган підійшов до Менефіста. І тільки чоловік простягнув руку, щоб погладити коня по шиї, помітив, як за великим каменем лежала Мира.
Імператор вмить опинився біля дружини.
- Миро, дівчинко моя. – Прошепотів чоловік. На його обличчі засяяла посмішка, від того, що знайшов її живою і не ушкодженою. Та тривога чомусь не поспішала полишати його серце. Адже жінка не відповідала. Її очі були заплющені, а дихання важким.
Драган простягнув свою руку, щоб забрати з обличчя дружини пасмо волосся, яке від дощу і досі було вологим. Вже торкнувшись щоки, чоловік відчув жар, який в мить обпалив його руку.
- Та ти вся гориш. – Він приклав долоню до чола жінки. – Миро. – Покликав її ще раз. Та результату ніякого. Жінка ніяк не реагувала на чоловіка.
Довго не думаючи, Драган підхопив дружину на руки. Її одяг був мокрим а все тіло тремтіло.
- Дівчинко моя, тримайся. Зараз, я тебе заберу в безпечне місце.
Драган нашіптував їй заспокійливі слова. Хоча розумів, що зараз він намагається більше заспокоїти себе ніж її. Менефіста чоловік залишив у печері, адже добре знав, що тут йому нічого не загрожує. Та й ліхтар мусив також лишити. Йому він і так був без необхідності. Зараз, на першому місці було чим найшвидше забрати Миру туди, де їй допоможуть. На виході з печери, їх зустрів холодний вітер, що пронизував промоклий від дощу одяг. Від цього Мира ще дужче почала тремтіти в руках чоловіка.
- Потерпи трішки. – Драган міцніше притиснув жінку до себе.
До замку було надто далеко і чоловік боявся, що не встигне. Мира вся палала. Її терміново потрібно було переодягнути та зігріти. Тому, рішення прийшло само собою. Найближче всього від гір мешкала Мо. Саме туди і попрямував Драган, сильніше пригортаючи Миру до себе. А Лерт, понуривши голову, йшов слідом за своїм господарем.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серце Дракона, Вікторія Калінгер», після закриття браузера.