Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Глава 36

Після повернення з того злощасного відрядження я здивовано виявив, що життя стало сірим. Тихим. Практично два місяці нічого не ставалося, а лекції і заліки чомусь перестали задовольняти моє розуміння того, що таке «подія». Ні, я не вірю в інтуїцію практикуючих магів, просто тиша ця видавалася якоюсь брехливою. Міс Кевінахарі вважала, що справа в нервовому виснаження і рекомендувала мені пити сіамський чай без молока і цукру, а також стверджувала, що мені не вистачає товариства. Я погоджувався, але не настільки, щоб захотіти вернутися в Михандрів. В принципі, можна було її відшити, але навіщо? Мати справу з емпатами легко, якщо не замислюватися, хто вони такі.

Напевне, розвіяти меланхолію було би простіше, якби в мене була можливість похвалитися своєю роллю в порятунку «містечка блаженних». Але, на жаль, підтвердити свої слова мені би не було чим. Десь далеко на півдні журналісти гриміли костями Сигізмунда Саларіса, лемент піднімався до неба, але моє ім’я ніхто ні разу не згадав, для всіх я залишався безликим «емісаром з Редстона», чи то білим, чи то чорним, чи то, взагалі, перевербованим Чудесником (і кому це в голову прийшло?). Лейтенант Кларенс писав (не питайте мене, де він знайшов мою адресу), що наказ про анонімність прийшов особисто від містера Акселя, сваритися з яким жодна розсудлива людина не мала найменшого бажання (вже те, що він заткнув усіх цих білих, уже серйозно натякає). Це був найстаріший регіональний координатор країни, мені він годився навіть не в батьки, а в прадіди, і характер у нього був тяжкий, які і має бути у чорного мага старого ґатунку. Крім того (це мене ощасливила Кевінахарі) Акселі і Тангори, скажімо так, історично не завжди добре ладнали між собою. Уявляєте собі наслідки дуелі чорних магів? П’ять хвилин сумнівної слави не були варті таких проблем.

Ну і фіг з нею.

А в Редстоні панували грязюка і нудьга. Йшов сніг, потім дощ, потім знову сніг, погода цілком краухардська. Вулицями снували мокрі, як дві краплі води подібні одне на одного, міщани, і я ходив серед них на лекції і практикуми, додому і на роботу — як і усі, безликий. Ця зима рішуче нічим не відрізнялися від чотирьох попередніх, так що доводилося визнати — проблема не в зимі, а в мені.

Вияснити стосунки з Чверткою не вдавалося, тому що у знайомий пивбар він більше не заходив, битися на людях — собі дорожче, ганятися за ним по місту було якось несолідно. Залишалося зосередитися на справах, яких і так було по горло: в університеті вищої магії є лише два екзамени — вступний і випускний, і якраз другий з них і насувався на мене невмолимо. Моїх однокурсників з часом все сильніше охоплювало гарячкове збудження, справа була навіть у не випробуванні як такому (неспроможних до навчання відсіяли ще на першому курсі), скорше, в близькості мети. А заради чого натовп недоростків, включаючи і чорних, і білих, міг стільки років гарувати, не шкодуючи сил? Дурне питання! Заради отримання диплома, звичайно.

Диплом. Вінець п’яти років трудів, останній штрих, що остаточно перетворював школяра на поважаного майстра. Одночасно — фінал безшабашної юності і перша ступінь майбутньої кар’єри. Символ статусу (для чорних — абсолютно необхідна річ!). Цей папірчик з зачарованими печатями Університету мені належало нести через все життя, і я бажав, щоб записи, які викладачі туди зроблять, відповідали моїм уявленням про власну геніальність. В такій справі не можна допустити жодної, навіть найменшої недбалості! Потрібно було вибрати тему переддипломної практики (і місце, де її проходити), знайти підходящий список літератури (без нього робота буде виглядати смішно) і уточнити, які запитання модні цього року у екзаменаторів (екзамени здають не перед, а після успішної демонстрації практичних навиків). За алхімію я зовсім не хвилювався — її я міг почати розповідати в будь-який момент, з будь-якого місця і практично з будь-якого профілю. На додачу до всього іншого, декан алхіміків очевидно відчував до мене якусь слабкість і готовий був зарахувати як практику мою роботу в «Біокіні», а в якості диплома хотів побачити порівняльний аналіз роботи газогенераторів різних типів (ну, допитливий він, допитливий). Але от з другою моєю спеціалізацією були гайки.

Усю глибину халепи я спочатку щиро не розумів, в кінці кінців уся ця тяганина з чорною магією була затіяна виключно через моє стихійне Здобуття Сили. Так, на перших порах мені вдавалося непогано на цьому заробити, але як тільки усе увійшло в русло закону, грошовий потік різко вичерпався. В результаті, переді мною стало питання, яке мене раніше ніколи не турбувало: а яким саме чорним магом я хочу стати?

Кар’єра чистильника навіть не обговорювалося — ця публіка у мене в печінках сиділа. Можна було вибрати стезю «пошукацтва» — пошуку неживих предметів: скарбів, джерел, витоків