Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

class="v">Йдем за трубою,

Як до утіхи,

Так і до бою.

Любо нам жити,

Мило нам битись,

Замки й дівчата

Мусять скоритись.

Красна в нас плата

За сміливий труд!

Візьмуть солдати

Й далі ідуть.

Ф а у с т  і  В а ґ н е р.

Ф а у с т

Від криги звільнив закуті хвилі

Ясної весни животворний зір;

Полів зеленіє весела шир;

Стара зима у люті безсилій.

Втекла до схову суворих гір

І посилає подеколи звідти

Зернистого снігу спізнілу стягу,

Що зникне вмить на зеленім лугу,

Бо білого сонце не хоче терпіти;

Всюди буяє ріст і цвітіння,

Все одягає барвне одіння,

І як немає квіток ще тут,

То їх замінює вбраний люд.

З гірки цієї обернися

І на місто подивися:

Як із темрявих воріт

Весело висипав люд, мов цвіт.

Сонце всіх їх радо віта:

Це ж бо день воскресіння Христа,

Та й самі вони з мертвих встали,

Вийшли з тісних, ядушних домів,

Кинули темні горища й підвали,

Стіни гнітючі майстерень, цехів,

Вирвались з вулиць щемких оков,

Із святобливого смерку церков —

Вийшли всі до світла яснóго!

Глянь-бо, глянь, народу якого

Розійшлось по садах, по полях,

А ріка тече розлого,

Вся в веселих, рухливих човнах.

Од берега, до краю повен,

Одчалює останній човен;

Навіть з далекої гори

Убрань мигочуть кольорú…

А он — селян святкові зграї,

Тут люди раді, як у раї,

І скрізь один лунає крик:

Ось тут я справді чоловік!

В а ґ н е р

Шановний докторе, із вами

Приємно й корисно пройтись;

А сам би я не зміг гулять між мугирями,

Бо грубости я не виношу скрізь.

Цей крик і зик, скрипки, скраклі

Для мене зроду ненависні:

Так репетують, мов їх гонять духи злі,

І це в них гра, і це в них пісня!

С е л я н и

(танцюють і співають під липами)

Ой пастушок прибравсь в танок,

На жупанку — стрічок, квіток —

Як мак той, процвітає…

Під липою гульня вже йде,

І всі танцюють, аж гуде —

Гей, гоп! Гей, гуп!

Топо-топ! Тупу-туп!

Ще й скрипка витинає.

Ось пастушок прискорив крок,

Та шусть в гурток, та до дівок,

І вже одну штовхає…

Та обертається мерщій:

«Агій, дурний, який швидкий —

Гей, гоп! Гей, гуп!

Топо-топ! Тупу-туп!

Звичáю мов не знає!»

Та пастушок її в кружок,

Направо стриб, наліво скок —

Плахіття тільки має!

Розчервонілись — аж горять,

Втомились — сіли спочивать,

Гей, гоп! Гей, гуп!

Топо-топ! Тупу-туп!

Він дівку підмовляє.

«Ой пастушок, голубчичок!

Слова ж твої, як той медок,

А не зведеш, буває?»

А він її у гай веде,

З-під липи ж їм танець гуде —

Гей, гоп! Гей, гуп!

Топо-топ! Тупу-туп!

Ще й скрипка витинає…

С т а р и й   с е л я н и н

А, пане докторе, гаразд,

Що й ви між нас у день оцей:

Такий учений чоловік,

А не цураєтесь людей!

За це ж найкращий кухоль вам,

Хоч покуштуйте наших вин, —

Пиття вам згагу прожене;

І, скільки в кухлі є краплин,

Бажаю я, щоб стільки днів

Вам Бог до віку приложив.

Ф а у с т

За ласку дяку віддаю

І за здоров'я ваше п'ю.

Народ обступає їх колом.

С т а р и й   с е л я н и н

Еге ж, гаразд, що ви до нас

У цей веселий день прийшли;

Та ви і в інший, гірший час

До нас прихильними були.

Чимало є між нас таких,

Що ваш покійний панотець

Одзволив з пазурів чуми,

Поклавши пошесті кінець.

А ви, ще парубком, із ним

З села ходили до села

Між хворих, чумних мертвяків —

Не брала вас недуга зла.

Випробувань скінчився час:

Спасителя Спаситель спас.

У с і

Хай Бог пошле вам довгий вік,

Учений муж, наш рятівник!

Ф а у с т

Моліть того, хто боре зле,

Спасати вчить, спасіння шле.

(Іде з Ваґнером далі).

В а ґ н е р

Народна шана, о великий муже,

Тебе, напевне, схвилювала дуже.

Щасливий той, хто весь свій хист

Оберне на таку корúсть!

Показує на тебе батько сину,

Юрба навкруг хвилює без упину,

Застиг скрипаль і танцюрист.

Ти йдеш, і всі стоять рядами,

Шапкуючи, прохід дають:

Ще мить — і всі навколішки впадуть,

Немов перед священними дарами!

Ф а у с т

Пройдім туди ще декілька ступнів

Та й сядемо на камені спочити.

Не раз я тут у роздумі сидів,

Від молитов і посту хоровитий,

І, уповавши на Творця,

Ридав, зітхав, ламав я руки,

Благав страшній чумі кінця,

Визволу від тяжкої муки.

Хвала юрби звучить мені як глум,

І скільки вже я передумав дум

Про те, що ми, невдахи бідні,

І батько, й син — похвал не гідні!

Мій батько, чесний, скромний трудівник,

Над тайнами природи бивсь весь вік

Ретельно, ревно і невтомно,

Але якось головоломно[18].

У