Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 127
Перейти на сторінку:
гірко бути царицею, Клеопатро?

Клеопатра. Гірко.

Цезар. Відкинь страх — і ти переможеш Цезаря. Тотр, римляни близько?

Фтататіта. Вони вже коло порога, і варта повтікала.

Жінки (покірно плачучи). О, горе нам!

Нубієць пробігає через залу.

Нубієць. Римляни у дворі! (Він мчить стрілою в двері. Жінки з криками біжать за ним. Обличчя Фтататіти виявляє хижу рішучість; Цезар не рухається. Клеопатра ледве може утриматися, щоб не тікати слідом за жінками. Цезар хапає її за руки й дивиться на неї вперто. Вона стоїть з виглядом мучениці).

Цезар. Цариця повинна сама стати віч-на-віч з Цезарем. Відповідай: «Хай буде так».

Клеопатра (біла, як крейда). Хай буде так!

Цезар (випускаючи її). Добре!

Чутно тупотіння й гамір озброєного люду. Жах Клеопатрин зростає. Звук буцини лунає зовсім близько, а потому — гучний звук труб. Клеопатру бере вже нетерплячка: вона кричить і кидається до дверей. Фтататіта без жалю її зупиняє.

Фтататіта. Ти моя вихованка. Ти сказала: «Хай буде так»; і слово цариці повинно бути міцне, навіть якби тобі довелося за це вмерти. (Вона передає Клеопатру Цезареві, який веде її до трону; вона майже не тямиться від страху).

Цезар. Тепер, якщо ти тільки зарюмсаєш!... (Він сідає на трон).

Вона стоїть на підніжку майже непритомна, чекаючи смерти. Римські воїни шумно входять проходом, попереду несуть прапор з їхнім орлом і йде їхній буцинатор; це здоровенний чолов’яга, в якого його інструмент обкручений навколо тулуба; розтруб буцини має кшталт голови ревучого вовка. Коли вони доходять до трансепта, вони дивляться дуже здивовано на трон, швидко шикуються рядами проти нього, піднімаючи мечі угору й вигукуючи: «Хай живе Цезар!» Клеопатра повертається й дико дивиться на Цезаря, потім розуміє становище і голосно ридаючи з полегшенням падає в його обійми.

Дія друга

Александрія. Зала на першому поверсі палацу, що закінчується лоджією, яка наперед проступає двома приступками. Крізь арки лоджії видно Середземне море, яскраво-синє у світлі ранішнього сонця. Чисті високі стіни укриті малюнками процесій єгипетської теократії, постаті в профіль, плаский орнамент; відсутність дзеркал, фальшивих перспектив, важких завіс і тканин роблять це місце гарним, здоровим, простим і прохолодним, або, як сказав би англійський фабрикант, убогим, голим, сміховинним і незатишним, — бо культура Тоттенхем Корт Род[2] для єгипетської культури те саме, що культура скляного намиста й татуювання для Тоттенхем Корт Род.

Юний цар Птоломей Діонісій (десяти років) нагорі сходів, він іде через лоджію; його веде за руку його опікун Потіні й. Придворці в повному складі, щоб зустріти його. Ця двірня складається з чоловіків і жінок (деякі з жінок займають посади) різного кольору шкіри й рас, це здебільшого єгиптяни; деякі з них порівнюючи світліші — з Нижнього Єгипту, деякі, набагато темніші — з Верхнього Єгипту; декілька греків і євреїв. У групі, що стоїть праворуч Птоломея, видається Теодотій — вихователь Птоломеїв. Друга група, ліворуч Птоломея, має на чолі Ахілл а, воєначальника Птоломеєвого війська. Теодотій — маленький дідок, риси обличчя в нього такі ж покручені й поморщені, як і його члени, за винятком високого і рівного лоба, що займає більше місця, ніж усе його обличчя. Він прибирає вигляду хитрої проникливости й глибини, прислухаючись до того, що говорять інші, з саркастичною сторожкістю філософа, що вислухує вправи своїх учнів. Ахілл — вродливий чоловік, високий на зріст, тридцяти п’яти років, з розкішною чорною бородою, кучерявою, як шерсть у пуделя. Видно, що це не дуже розумна людина, але витончена, з гідністю. Потіній — це дужий чоловік п’ятдесяти літ, євнух, гарячий, енергійний, зі швидким, але звичайним розумом і вдачею; нетерплячий і невдатний стримувати свої настрої. У нього гарне рудувате волосся, схоже на хутро. Птоломей, цар, має вигляд багато старшого, ніж англійський хлопчик десяти років, але в нього той дитячий вигляд, та звичка до самостійности, та усмішка безсилости й роздратованости, той загальний вигляд надзвичайно чепурного вимитого, причесаного й одягнутого чужими руками, що властивий принцам усякого віку, вихованим при дворах.

Всі зустрічають царя поштивими поклонами. Він сходить зі сходів і наближається до парадного крісла, що стоїть трохи праворуч від нього; це єдине місце для сидіння в залі. Стаючи на своє місце перед ним, він, ніби запитуючи вказівок, нервово дивиться на Потінія, який стає ліворуч нього.

Потіній. Цар Єгипту має сказати слово.

Теодотій (писклявим голосом, який він робить виразним завдяки своїй явній самопевності). Тихше, слухайте слово цареве!

Птоломей (без ніякого вокального виразу: він, очевидно, повторює заучений урок). Прийміть це всі ви до відома. Я — першонароджений син Аулета Флейтиста, який був вашим царем. Моя сестра Береніка прогнала його з трону й царювала замість нього, але... але… (Він вагається)…

Потіній (нишком підказує)... але боги не захотіли попустити...

Птоломей. Так — боги не захотіли попустити... попустити.... (Він зупиняється; потім, упавши духом). Я забув, чого боги не хотіли попустити.

Теодотій. Нехай Потіній, його опікун, говорить за царя.

Потіній (насилу стримуючи свою нетерплячку). Цар хотів сказати, що боги не хотіли попустити, щоб нечестивство його сестри минуло безкарно.

Птоломей (похапки). Так, я пам’ятаю далі. (Він монотонно продовжує). Тому боги послали через піски пустелі чужинця Марка Антонія, римського воєначальника, і він посадив мого батька знову на престол. А мій батько взяв мою сестру Береніку й відрубав їй голову. А тепер, коли батько вмер, друга з його дочок — моя сестра Клеопатра — хоче вирвати царство з моїх рук і царювати замість мене. Але боги не хотіли попустити... (Потіній застережливо кашляє)... боги... боги не хотіли попустити...

Потіній (підказує)... не хотіли підтримати...

Птоломей. Ах, так — не захотіли б підтримати таке беззаконство, вони підвели б її голову під сокиру, як це було з її сестрою. Але за допомогою цієї відьми Фтататіти вона зачарувала римлянина Юлія Цезаря, щоб він підтримав її несправедливу претензію царювати над Єгиптом. Зауважте собі, що я не допущу… що я не допущу… (звертається роздратовано до Потінія) чого я не допущу?

Потіній (раптово вибухаючи всією силою і виразністю політичного запалу). Цар не допустить, щоб чужинець відібрав у нього трон нашого Єгипту. (Вибух схвальних вигуків). Скажи цареві, Ахілле, скільки воїнів і вершників ідуть за цим римлянином.

Теодотій. Нехай скаже генерал царський.

Ахілл. Тільки два римські леґіони, о, царю. Три тисячі воїнів і заледве тисяча вершників.

Двірня вибухає зневажливим сміхом. Починається жваве базікання, під час якого із лоджії з’являється римський офіцер Руфій. Це здоровий, чорнобородий чоловік середніх літ, дуже прямолінійний, швидкий і грубий,

1 ... 8 9 10 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори. Том II», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори. Том II"