Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

152
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 71
Перейти на сторінку:
роки.

Отже, «радянський слід» завів мене в глухий кут. З усіх аргументів залишилася лише відсутність у німців причини для підривання собору. Явної, очевидної, справді не було. А от невидима була — у Гітлера і його намісника на Україні Еріха Коха. Щоб краще її зрозуміти, я прочитав у газетному архіві всі номери газети «Українське слово».

Вибух як символ

Ця газета почала виходити у вересні в окупованому Житомирі й невдовзі по слідах вермахту перебралася до Києва. Її редактором був член мельниківського крила ОУН Іван Рогач родом із Закарпаття. Газета славила перемоги німецької зброї, проклинала «жидо-московський комунізм» і не шкодувала для німців слів вдячності:

«Німецька Армія ввійшла в столицю України, як порядкуюча сила, що здійснює програму Фюрера великого Німецького Народу Адольфа Гітлера. А тією програмою є введення нового ладу в Європі, побудованого на засаді правопорядку та справедливости... Український нарід з тугою ждав визволення. І вірив, що то визволення принесе йому лише німецький нарід, натхнений ідеєю Адольфа Гітлера» (колонка редактора в номері від 24 вересня).

Водночас газета будила національну свідомість, сподіваючись, що Україна стане незалежною державою під патронатом Рейху (чим вона гірша за Словаччину?!):

«Україна знову виходить на міжнародну арену. Українська нація, як стара загартована європейська нація, повинна і мусить знайти собі достойне місце в рамках нової Європи... Кров козацьких предків, кров княжих дружинників, кров наших батьків, борців за українську державність, знову оживає в наших жилах» (передова стаття, 26 жовтня).

Але нацисти мали стосовно України зовсім інші плани. Така позиція газети — як і всієї ОУН — дратувала їх дедалі більше. А надто слоган «В Україні — по-українському», який з номера в номер друкувався в рамці на видному місці.

У листопаді Гітлер зробив Україну рейхскомісаріатом на чолі з Еріхом Кохом, тобто просто адміністративно-територіальною одиницею окупованих східних земель. А щоб не залишалося жодних ілюзій, хто в ній господар, було логічно та символічно висадити в повітря Успенський собор...

Я марно шукав у номері від 4 листопада (3-го газета мала вихідний) повідомлення про вибух. Те ж саме і в наступні дні. «Завдання спілки українських адвокатів», «Український фольклор і Лисенко», «Більшовицька звізда гасне», а про собор жодного слова! Редакція, безумовно, знала, чиїх рук це справа, і не зачіпала небезпечну тему.

А що говорили в місті? Відкриємо щоденник киянки Ірини Хорошунової: «Вибухом у Лаврі знищено старовинну пам’ятку архітектури — Успенський собор. Підірвали його німці. Пояснюють тим, що ніби під ним були міни, і вони не могли їх розмінувати. Немає більше чудового творіння старовинних зодчих» (запис від 6 листопада 1941 року).

Це свідчення розвіяло мої останні сумніви. Разом із розповіддю Шпеєра воно малює чітку картину. Німці не змогли видалити радіоміну під собором (радянські сапери — скористаймось їхньою термінологією — «установили её на неизвлекаемость»). Проте підривати її не було потреби: приймач радіосигналів уже не діяв, а вибухівку могли надійно законсервувати або знайти інше безпечне рішення. Але Еріх Кох не мав такого бажання — запеклий прихильник жорсткого курсу на Україні, він використав цю ситуацію у своїх цілях.

Полька NON STOP

Уперше радянські радіоміни, як і телетанки, застосували проти фіннів. Але танки — наступальна зброя, а радіоміни використовують під час відступу. Червона армія, відступаючи під натиском фінських дивізій у серпні 1941 року, заклала у Виборгу близько тридцяти Ф-10.

Перші вибухи захопили фіннів зненацька, але вони доволі швидко зрозуміли, що до чого, і знайшли слабке місце радіомін. Щоб така міна спрацювала, її радіоприймач має отримати кодовий сигнал на певній хвилі. Цього не станеться, якщо заглушити ефір. Фінни оперативно доправили до Виборга пересувні радіостанції й безперервно транслювали в діапазоні від 25 до 120 метрів веселу польку. Вибухи припинилися. Частину мін знешкодили, а в решти з часом сіли батареї.

Своїм відкриттям фінські сапери поділилися з німецькими колегами, і тим уже в перші дні вдалося розмінувати в Києві цілий ряд об’єктів. Серед них — вокзал, будинок Верховної Ради та сусідній будинок уряду, штаб військового округу на Банковій (нині там адміністрація Президента), музей Леніна на вул. Короленка (Володимирській), оперний театр... Окупанти, зрозуміло, старалися для себе. Так, у врятованому будинку по вул. Короленка, 33 розмістилося гестапо. Але об’єктивно вони врятували Київ від іде страшніших руйнувань. А самі підірвали тільки Успенський собор, що особливо й не приховували.

На цьому можна було б поставити крапку в історії із собором, якби не дві версії про диверсантів. Згідно з першою його підірвала спецгрупа НКВС, згідно з другою — армійський спецназ. Мовляв, обидві групи півтора місяця не зводили очей з головного входу до Києво-Печерської лаври: чи не приїде хто з нацистських тузів? При цьому перша група жила в сусідніх будинках, а друга знаходилась у самій Лаврі.

Обидві версії ніби взято з дешевої шпигунської повісті. Адже в Лаврі стояли німецькі військові частини, «сторонніх» було виселено геть, і знаходитися в ній непоміченими півтора місяця можна було хіба що внизу, у печерах, удаючи з себе святі мощі. А жити по сусідству з Лаврою, ніде не працювати й вести за нею постійне спостереження дуже просто лише на папері. Інформатори поліції — двірники та кербуди (керуючі будинками) — швидко доповіли б куди слід...

Припустімо, що диверсанти мали зілля, яке робило їх невидимками. І що акумулятор радіоміни, ідучи їм назустріч, не розрядився за сорок з гаком діб. Але ж вони мали розуміти просту річ: якщо міна не зреагувала на сигнал у вересні, то щось із нею не так!..

Та ось, нарешті, приїхав досить високий гість — президент Словаччини. Його зустрічає почесний караул есесівців. Тисо відвідує собор. Від’їжджає з Лаври. Міфічні диверсанти чекають чогось іще годину — і лише тоді нібито посилають радіосигнал для підриву собору. З таким самим успіхом можна було висадити його ще у вересні. Більш безглузду операцію важко уявити.

До речі, у присвячених їй публікаціях подеколи подається буцімто той самий кодовий сигнал — число 666. Ну просто містичний трилер! Насправді ж сигнали для радіомін були аналогові, а не цифрові, й звучали в ефірі як безневинні мелодії.

Москва була на черзі

Після здачі Києва Сталін розумів, що Харків теж не втримати. Керувати його мінуванням було доручено полковнику Іллі Старинову, який прославився своїми диверсіями під час громадянської війни в Іспанії. У місті в жовтні 1941 року заклали близько двох тисяч мін уповільненої дії. Тільки тридцять з них були радіокерованими — їх довелося везти з Москви. Спецсапери Старинова замінували нафтобазу, аеродроми, мости,

1 ... 8 9 10 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"