Читати книгу - "Числа Харона"

184
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 65
Перейти на сторінку:
що вона вилікувала сифіліс? А він, тим часом, пожирав її зсередини... Оце й усе, що стосується опізнання та хвороб. А тепер щодо обставин загибелі... На неї напали ззаду. Про це свідчать обширні травмовані ділянки спереду шиї. Саме там я помітив велику й глибоку борозну, слід від чогось довгого, вузького й жорсткого, можливо, мотузки. Проте смерть настала не від задушення, ні! Петля невблаганно давила її, тож вона, імовірно, на мить утратила свідомість, і цим злочинець скористався ось для чого. — Підгірний відкрив свою елегантну течку з тисненої шкіри й витягнув звідти пінцетом п’ятидюймового цвяха. — Він відкрив їй рота й просунув цвях уздовж піднебіння, аби примірятися до відповідного місця, а тоді сильним ударом забив його. Вістря відразу ввійшло в спинний мозок. Це викликало миттєву смерть. От і все, що я збирався вам сказати.

— А який висновок можна зробити про вбивцю на підставі аналізів слідів на місці злочину? — Коцовський підійшов до вікна, відчинив його, і в задимлене приміщення увірвалося свіже повітря разом із вигуками дітей, які з’юрмилися навколо струмочка, що витікав з фонтанчика неподалік костельних мурів.

— Він може бути покрівельником, — утрутився Заремба. — Це типовий цвях для покрівельних...

— Швидше, лікарем, — зауважив Кацнельсон. — Звичайнісінький бандюга забив би їй цвяха просто в голову. А цей точно знав, де розташований спинний мозок. Кому з вас це відомо?

— Слушно! — Підгірний схвально глянув на Кацнельсона. — Убивця, може, й не медик, але напевне розуміється на анатомії людини. Цвях, забитий у чоло, спричинить смерть приблизно в половині випадків, проте застромлений у спинний мозок — завжди й миттєво. А такі цвяхи, — тут він співчутливо глянув на Зарембу, — можна купити в будь-якій бляхарській крамниці, і покупець аж ніяк не мусить належати до покрівельницького цеху.

Медик замовк і поринув у роздуми.

— Ще одна деталь, докторе! Найважливіша! — нагадав йому Коцовський.

— Найважливіша й жахлива, — підхопив Підгірний. — У загиблої було зрізане волосся над чолом. Цей клапоть голої шкіри утворює, так би мовити, неправильний паралелограм. Злочинець може бути збоченцем, який зрізає жіноче волосся й збуджується від цього. А тепер інші мої висновки. Жертва й убивця майже напевне були знайомі. Це пояснюється двома причинами. По-перше, Люба Байдикова не мешкала в будинку, де її знайшли вбитою, і ніхто її там не знав... Щоб вона там робила, якби не домовилася з кимсь? А умовитися про зустріч на смердючому горищі вона могла лише з тим, хто добряче їй заплатив або з кимсь, кого вона не мала підстав боятися, ergo, якимсь своїм знайомим. По-друге, в її стані така мандрівка на інший кінець міста й підйом сходами на піддашшя були страшенно виснажливими. Отже, у неї була вагома причина, щоб піднятися до того голубника. Гадаю, що злочинець чимсь її принадив, можливо пообіцяв щось, і напевне умовився з нею заздалегідь. Це другий аргумент на користь того, що він її знав. Якщо вбивця сидів на горищі за ванною й чекав на жертву, що, на мою думку, слушно припустив у своєму рапорті пан Заремба, то ми можемо сказати, що він терплячий і ретельний, що він знав про це горище та його сполучення з голубником раніше; і що він підробив ключ або скористався добре допасованою відмичкою. Це може бути зломщик або слюсар... Ви розчаровані, пане начальнику, — Підгірний глянув на Коцовського, — що мені так мало про нього відомо? Але це зовсім не мало, — відповів він на уявний докір, хоча начальник показував жестами, що він анітрохи не розчарований. — Мені прикро. Я лише психолог і патологоанатом, а не чарівник. І я не в змозі визначити національність злочинця на підставі покинутого ним недопалка, який поліцейські з IV комісаріату знайшли за ванною.

— На щастя, нам не доведеться перейматися його національністю, — Коцовський зручно вмостився у своєму кріслі й відсьорбнув чаю зі склянки. — Ми напевне знаємо, що він не поляк.

Запанувала тиша. Начальник сягнув по таємничий конверт. Пінцетом Підгірного витягнув звідти якийсь аркушик і поклав його на столі. На папері виднів ряд гебрайських літер, вочевидь вирізаних з якоїсь жидівської газети. Гуміарабік витік з-під кількох вирізаних квадратиків і застиг на краях.

דםדרבןעיאויבאפםמותלבןשחרלאכויהולאחלי

— Я отримав цей конверт сьогодні вранці. Він адресований мені. Хтось вкинув його до нашої скриньки анонімних заяв. Жодних відбитків пальців. Тридцять шість гебрайських літер, приклеєних одна за одною, без будь-яких пробілів, в одному рядку. Немовби одне слово із тридцяти шести букв. Пане Кацнельсон, ви можете це нам перекласти?

— Те, що в мене химерне прізвище, — розгнівано відказав, навіть не глянувши на витинанку, Кацнельсон, — не означає, що я повинен знати гебрайську мову. Можливо, у мене і є якісь жидівські предки, як і в багатьох поляків! А моє злощасне ім’я Герман, як вам відомо, пане начальнику, є німецьким, а не жидівським!

— Звичайно, — підтримав його Заремба. — Особи, які мають більш чи менш певне жидівське походження аж ніяк не мусять знати давньоєврейську. Зате всім нам дуже добре відомий поляк, який тут донедавна працював... Він чудово володіє стародавніми мовами, у тому числі й біблійною гебрайською...

— Навіть не згадуйте про Попельського, цього п’яницю й дегенерата! — вигукнув Коцовський.

— А взагалі, я й далі не розумію, — уперто продовжував Заремба, — що спільного має це довге слово з Любою Байдиковою.

— Крім листа в конверті було ще ось це, — Коцовський полегшено перевів розмову на іншу тему.

Знову зробилося тихо, начальник заспокоївся й таємничо посміхнувся; його вочевидь розважала роль ілюзіоніста, котрий витягає кролика із циліндра. Він знову простягнув руку до конверта й дістав звідти жмут масного волосся.

— Може, ви щось скажете нам про це, докторе, — Коцовський глянув на Підгірного й розжареним кінчиком сигарети описав коло над цією дивною річчю.

— У мене немає жодних сумнівів, — медик підвівся й глянув на присутніх, — що це волосся замордованої Люби Байдикової, яке в неї зрізали над чолом.

Запала мовчанка, яку урвав Заремба.

— Серед нас когось бракує, — сказав він. — Такого собі дегенерата. Один дегенерат убив, отже, це справа якраз для іншого дегенерата.

VI

Востаннє Едвард Попельський стояв за університетською кафедрою в 1907 році. Тоді йому саме виповнився двадцять один, і молодий студент був сповнений наукового ентузіазму, захоплення теорією Кантора та мрій про

1 ... 8 9 10 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Числа Харона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Числа Харона"