Читати книгу - "Іспанський варіант"

перевів шкалу приймача на іншу станцію — передавали останні вісті з Відня.

— Це все правильно, — сказав він, неквапом стягуючи через голову галстук, — тільки виходити вам звідси доведеться з саквояжем, у якому лежать гроші, багато грошей, і вам їх же доведеться провезти через кордон нелегально. Ось у чому вся заковика. Підкинуть вам провокацію тут — що тоді? Пальма посміхнувся:

— Мені казали, що ваші люди дуже бояться провокацій у демократичних країнах.

— Де, де?

— Ну, тут… На Заході…

— А ви не боїтесь?

— Не боюсь.

— Ну, ну…

Борцов підсунув носком черевика великий, з свинячої шкіри портфель до ноги Яна. Пальма згадав, що Борцов не розлучався з цим портфелем і на прес-конференції в «Амбасадорі».

— Це для Відня?

— Так.

— Чиї це гроші?

— Наші.

— Чиї? — ще раз спитав Пальма.

— Це гроші наших людей… Вони зібрали їх в осередках МОДРу. Наші люди живуть ще далеко не так добре — я маю на увазі матеріальний аспект, — як нам хотілося б. Але вони допомагають товаришам по класу.

— А може, все-таки спершу треба зробити так, щоб ваші люди жили краще від усіх інших, а потім уже нехай собі допомагають товаришам по класу?

— Тоді не треба вам морочитися з оцим портфелем… — суворо сказав Борцов. — Я його відвезу назад, і, як кажуть ваші американські контрагенти, все «о'кей».

— У Відні вб'ють шуцбундівців, якщо я не привезу грошей…

— Невже? — здивувався Борцов. — Що ви кажете?

— Ви вмієте бити аперкотом.

— Тобто?

— Це удар знизу, прихований, — відповів Пальма.

— Дуже не люблю бити, Ян. Не моє це діло. Та й не ваше, хоч батько й намагався вас учити зовсім протилежному.

— А вам звідки це відомо?

— Це нам відомо від Лізл…

Пальма намагався згадати, хто така Лізл, але не міг. Він запитливо глянув на Борцова.

— Ну, Лізл, із Кента…

— Боже мій, звідки ви знаєте цю стару?! Може, ви за сумісництвом служите Шерлоком Холмсом?

— Я не служу Шерлоком Холмсом, — спроквола відповів Борцов, — а от товариш Вольф чекатиме вас на віденському вокзалі завтра, о тринадцятій п'ятнадцять, і саме йому треба передати ці гроші.

— Він серйозна людина?

— Цілком.

— А чому ви мені про це говорите? Я читав шпигунські романи, там усе відбувається інакше. Коли ви не боїтесь, що нас почують через радіо, то поясніть, чому ви так довірливо розмовляєте зі мною про Вольфа?

— Я розмовляю з вами так відверто, бо маю на це підстави.

— Які саме?

— По-перше, я знаю, що ви були чесним хлопцем у Відні.

— Вольф вам розповів про машину?

— Машина — це дрібниця. Доброчинність у вашому суспільстві — одна з форм хобі. Просто ви нічого не публікували ні в Ризі, ні и Парижі, ні в Лондоні, як я помітив.

— Я багато писав їм.

— Тим краще. Це добре, коли в газетах не друкують ваших репортажів з Відня — значить, вони об'єктивні.

— Це все?

— Чому все? Мені про вас розповідав керівник вашого дискусійного гуртка в університеті.

— Ви знаєте нашого старого?!

— Знаю.

— Що він вам іще про мене розповідав?

— Багато. Він розповідав, наприклад, як ви хотіли побудувати барикади на лондонських вулицях, коли був загальний страйк.

— Побудую. Дуже скоро побудую.

— Ну й погано.

— Чому погано?

— Коли барикади будують такі люди, як ви, ми називаємо це лівацьким авантюризмом. Коли вам скучно і хочеться сильних відчуттів — їдьте в Полінезію… Танок живота, стрілянина з лука, полювання на тигрів та інші розповіді…

— Це несерйозна розмова.

— Якщо ви хочете серйозно розмовляти, то я просив би вас умовитися з Вольфом: чим ви зможете допомагати нам у майбутньому?

— Ви пропонуєте мені стати російським шпигуном?

— «Російський шпигун» — поняття, яке мало смисл лише до двадцять п'ятого жовтня сімнадцятого року. Тоді була Російська імперія. Тепер є Радянський Союз.

— Цікаво, кличку для мене ви вже приготували?

— Якщо ви зважитесь допомагати нам у боротьбі з фашизмом — псевдонім виберете собі самі.

— Невже ви серйозно думаєте, що я погоджусь бути шпигуном — навіть для милих моєму серцю радянських республік?

— Отже, вам доведеться боротися з Гітлером самостійно.

«Міркування рейхсканцлера Гітлера, які він висловив головнокомандуючому сухопутними військами і військово-морськими силами під час відвідин генерала піхоти барона Гаммерштейн-Еквода на його квартирі. Мета всієї політики в одному: знову завоювати політичну могутність. На це повинно бути націлено все державне керівництво (всі органи!).

1. Усередині країни. Повне перебудування внутрішньополітичних умов у Німеччині. Відкидати будь-яку діяльність носіїв думок, що суперечать цій меті (пацифізм). Хто не змінить своїх поглядів, той має бути знищений. Викорчувати марксизм з коренем. Виховувати молодь і весь народ у такому дусі, що нас може врятувати тільки боротьба. І перед цією ідеєю мусить відступити все інше (втілити її в мільйонах прихильників націонал-соціалістського руху, який буде зростати). Всіма засобами зробити молодь міцною й загартувати її волю до боротьби. Смертні вироки за зраду держави і народу. Найжорстокіше авторитарне державне керівництво. Усунення ракової пухлини — демократії.

2. Щодо зовнішньої політики. Боротьба проти Версаля. Рівноправність у Женеві; але безглуздо, якщо народ не настроєний на боротьбу. Шукати союзників.

3. Економіка! Селянина треба рятувати! Колонізаційна політика! Підвищення експорту в майбутньому нічого не дасть. Місткість ринків світу обмежена, а виробництво скрізь надмірне. В освоєнні нових земель — єдина можливість знову частково скоротити армію безробітних. Але це вимагає часу, і на радикальні зміни сподіватися не можна, тому що життєвий простір для німецького народу надто вже малий.

4. Будівництво вермахту — найважливіша передумова для досягнення мети — завоювання політичної могутності. Необхідно знову ввести загальну військову повинність. Але державне керівництво заздалегідь повинно подбати про те, щоб військовозобов'язаних перед призовом не було заражено пацифізмом, марксизмом, більшовизмом або ж після закінчення служби не було отруєно цією трутизною.

Як слід використати політичну могутність, коли ми її здобудемо? Зараз ще не можна сказати. Можливо, відвоювання нових ринків збуту, а можливо — і, мабуть, це краще — захоплення нового життєвого простору на Сході і його нещадне понімечення…»

Бургос, 1938, 6 серпня, 9 год. 57 хв.

Хаген відкинувся на високу різьблену спинку стільця й засміявся:

— Чудово, дорогий Ян, я схиляюсь перед вашим умінням імпровізувати! Ви ловко ховаєтесь за спини жінок і за п'янки в нічних барах. Браво, Пальма.

— Виховані люди в мене на батьківщині звертаються до малознайомих людей неодмінно з приставкою «пане». Крім того, якщо ви ведете допит, то прошу ставити конкретні запитання, гер Хаген, а не грати зі мною в кота-мишки.

— Мій дорогий Пальма, по-моєму, у вас на батьківщині існує така формула чемного звертання