Читати книгу - "Оголошено вбивство"

class="p1">Полковник Істербрук прочистив горло й узяв ініціативу на себе.

— Спробуй натиснути на вимикач, Светенгеме, — наказав він.

Едмунд, що стояв біля дверей, слухняно клацнув вимикачем, угору й униз.

— Або на станції аварія, або пробки перегоріли, — сказав полковник. — Але хто там горлає?

Жіночий зойк лунав, не уриваючись, десь за зачиненими дверима. Він усе наростав, супроводжуваний тепер стукотінням кулаків, що молотили по зачинених дверях.

Дора Баннер, яка тихо схлипувала, сказала:

— То Міці. Хтось убиває Міці.

— Такого щастя нам не дочекатись, — промурмотів Патрик.

Міс Блеклок сказала:

— Треба знайти свічки. Патрику, ти їх знайдеш?

Полковник уже відчиняв двері. Він і Едмунд із запаленими запальничками в руках увійшли до холу. Вони мало не перечепилися об тіло, що там лежало.

— Схоже, з нього вибили дух, — сказав полковник. — Але де та бісова баба, що так репетує?

— У їдальні, — сказав Едмунд.

їдальня була по той бік холу. Хтось гатив кулаками у стіну, завивав і верещав.

— Вона замкнена, — сказав Едмунд, нахиляючись.

Він обернув ключ у замку, і Міці вистрибнула у двері, як сполохана тигриця.

Світло в їдальні досі горіло. Силует Міці на тлі того світла являв картину божевільного жаху, і вона не переставала верещати. Паніка опанувала її тоді, коли вона витирала посуд, і було кумедно бачити її з клаптем замші та срібним ножем для риби, що їх вона досі тримала в руках.

— Заспокойся, Міці, — сказала міс Блеклок.

— Замовкни, — гарикнув Едмунд, а що Міці не виявляла ніякого бажання припинити вереск, то він нахилився і врізав їй добрячого ляпаса. Міці охнула й замовкла.

— Знайдіть свічки, — сказала міс Блеклок. — Вони в буфеті на кухні. Патрику, ти знаєш, де лежать пробки?

— У коридорі за коморою? Зараз подивлюся.

Міс Блеклок вийшла на світло, що проникало крізь двері з їдальні, і Дора Баннер здушено зойкнула. Міці знову дико заверещала.

— Кров, кров! — зарепетувала вона; — Міс Блеклок, ви стікати кров'ю на смерть!

— Не мели дурниці, — урвала її міс Блеклок. — Я навіть не поранена. Куля лише дряпнула мені вухо.

— Але ж ви вся в крові, тітко Леті, — сказала Джулія.

І справді, біла блузка, перли та руки міс Блеклок були геть закривавлені.

— Із вух завжди витікає багато крові, — сказала міс Блеклок. — Я пам'ятаю, як дитиною зомліла в перукарні. Перукар лише дряпнув моє вухо кінчиком бритви. А мені тоді здалося, що з мене вмить натекла повна миска крові. Але нам потрібне світло.

— Я принести свічки, — сказала Міці.

Джулія пішла з нею, і незабаром вони повернулися з кількома свічками, які приліпили до блюдець.

— А зараз погляньмо на нашого зловмисника, — сказав полковник. — Опустіть-но свічку нижче, Светенгеме. Так низько, як тільки зможете.

— Я зайду з протилежного боку, — сказала Філіпа. Твердою рукою вона взяла два блюдця зі свічками. Полковник

Істербрук нахилився.

Тіло, що лежало на підлозі, було вдягнене в грубо пошитий чорний плащ із каптуром. Обличчя було закрите чорною маскою, а на руках нападник мав чорні рукавички з бавовняної матерії. Каптур зіслизнув назад, відкривши голову, вкриту скуйовдженим русявим волоссям.

Полковник Істербрук перекинув тіло на спину, помацав пульс, притулив руку до серця… потім відсмикнув пальці жестом огиди, подивившись на них. Вони були червоні й липкі.

— Він вистрелив у себе, — сказав полковник.

— Він тяжко поранений? — запитала міс Блеклок.

— Гм… Боюся, він мертвий… Можливо, самогубство, а може, він заплутався в цьому плащі, і револьвер вистрелив, коли він падав. Якби було трохи видніше…

У цю мить, мов чарами, світло знову ввімкнулося.

Опановані дивним відчуттям нереальності, жителі села Чипінґ-Клеґорн, які стояли в холі будинку «Літл-Педокс», раптом усвідомили, що перебувають у присутності наглої і ґвалтовної смерті. Рука полковника Істербрука була вимащена кров'ю. Кров досі стікала по шиї міс Блеклок, по її блузці та жакету, а в них під ногами лежало обличчя нападника, що гротескно розкинув руки й ноги… Патрик, який увійшов із їдальні, сказав:

— Схоже, згоріла лише одна пробка…

Він замовк.

Полковник Істербрук потяг за невеличку чорну маску.

— Ліпше буде подивитися, що це за хлопець, — сказав він. — Утім, не думаю, що ми його знаємо…

Він стягнув маску з обличчя вбитого. Усі нахилили шиї. Міці гикнула й зі свистом ковтнула повітря, але всі інші були дуже спокійні.

— Він зовсім молодий, — сказала місіс Гармон із жалістю в голосі.

І раптом Дора Баннер збуджено вигукнула:

— Леті, Леті, та це ж той самий молодик із готелю «Роял Спа», що в Меденгем-Велсі. Той самий, який приходив сюди й просив, щоб ти дала йому грошей на дорогу до Швейцарії, а ти відмовила. Я думаю, він вигадав ту історію з поверненням лише для того, щоб прийти сюди й вивчити розташування твого дому… Господи, він же міг убити тебе.

Міс Блеклок, яка вже встигла опанувати себе, сказала суворим голосом:

— Філіпо, відведи Банні до їдальні й налий їй півсклянки бренді. Джуліе, люба, збігай-но до ванної й принеси мені липучого пластиру, ти його знайдеш там в аптечці — бо не дуже цікаво спливати кров'ю, наче заколота свиня. А ти, Патрику, негайно зателефонуй у поліцію.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ГОТЕЛЬ «РОЯЛ СПА»

І

Джордж Райдсдейл, головний констебль Мідлширу, був спокійним чоловіком. Середнього зросту, з проникливими очима під досить густими бровами, він більше любив слухати, ніж говорити. Коли виникала така потреба, він лише віддавав короткий наказ, і наказ виконувався.

Тепер він слухав рапорт детектива-інспектора Дермота Кредока. Кредоку офіційно було доручено розслідувати справу з подіями в Чипінґ-Клеґорні. Учора ввечері Райдсдейл відкликав його з Ліверпуля, куди його послали зібрати певні відомості, що мали стосунок до іншої справи. Райдсдейл був дуже доброї думки про Кредока. Він був наділений не лише розумом та уявою, він мав також ті якості, що їх Райдсдейл цінував найвище: самодисципліну, І яка спонукала його працювати повільно, розглядати та досліджувати кожен факт і не ухвалювати жодного певного рішення, доки не закінчиться розслідування.

— Констебль Леґ прийняв виклик, сер, — повідомив Кредок. — Схоже, він діяв дуже добре, не гаючи часу й зберігши присутність духу. А це було нелегко. Понад десяток людей намагалися говорити всі водночас, причому там була також жінка зі Східної Європи, з тих, які впадають у паніку, лиш побачивши полісмена. Вона була переконана, що її негайно посадять до в'язниці, і репетувала, аж вуха закладало.

— Убитого впізнали?

— Так, сер. Руді Шерц. Швейцарської національності. Працював у готелі «Роял Спа», в Меденгем-Велсі адміністратором. Якщо ви не проти, сер, то я спочатку поїду в готель «Роял Спа», а вже потім