Читати книгу - "Війна проти української мови як спецоперація для «остаточного вирішення українського питання»"

і південних областей України почали ухвалювати постанови і рішення про надання російській мові статусу регіональної всупереч положенням Європейської Хартії і вимогам ст. ст. 10 та 92 Конституції України.

В юридичному висновку від 10 травня 2006 р. згадані акти були кваліфіковані Міністерством юстиції України як протиправні, а більшість з них опротестована органами прокуратури і скасована судами. Однак залишався чинним ратифікаційний акт, який був підставою для таких постанов і рішень, а, отже зберігалась і можливість його використання на порушення Конституції України в майбутньому.

Ущербність державної мовної політики часів президентства В. Ющенка та прем’єрства Ю. Тимошенко виявилась і в тому, що в них не вистачило державної відповідальності і політичної волі здійснювати погоджені та системні практичні заходи, спрямовані на реальну підтримку української мови, підвищення її престижу, припинення подальшої русифікації інформаційного простору України, повернення до теле- і радіоефіру української пісні, обмеження московської експансії в розважальній сфері. З іншого боку, вони не спромоглись мобілізувати громадськість на протидію політиці Партії регіонів, до програми якої була включена вимога владного політичного істеблішменту Росії про надання російській мові в Україні статусу другої державної. Натомість кожен з вождів помаранчевої революції намагався вести з В. Януковичем власні політичні ігри, наслідком яких стало його повернення у велику політику після поразки на президентських виборах 2004 р., посилення позицій очолюваної ним політичної сили і, врешті-решт, обрання його президентом України у 2010 р. Пальму першості тут тримав В. Ющенко.

До розробки ініційованого ним влітку 2006 р. «Універсалу національної єдності» в числі лідерів інших парламентських фракцій був запрошений В. Янукович. Підписання Універсалу відбулось 3 серпня, а вже наступного дня В. Ющенко подав його кандидатуру на призначення прем’єр-міністром України, посаду якого В. Янукович обіймав з 4 серпня 2006 р. по 18 грудня 2007 р… Показово, що з первинного варіанту Універсалу за наполяганням представників Партії регіонів було вилучено формулу про статус української мови як єдиної державної. Отже, в ключовому питанні мовної політики В. Ющенко погодився на поступку, яка підтверджувала незмінність програмної антидержавницької настанови Партії регіонів щодо надання російській мові статусу другої державної.

В свою чергу восени 2008 р. Блок Ю. Тимошенко зробив спробу сформувати з фракцією Партії регіонів парламентську коаліцію (названу журналістами ПРіБЮТ) з метою ухвалення нової редакції Конституції України, проект якої передбачав обрання Президента парламентом з обмеженням його повноважень та формуванням двопартійної політичної системи з домінуванням Партії регіонів та БЮТ. Ця оборудка не відбулась, але на її тлі розгортався політичний флірт очолюваної Ю. Тимошенко фракції БЮТ з фракцією Партії регіонів та КПУ і у мовному питанні. 19 вересня 2008 року згадані три фракції підтримали у першому читанні проект Закону «Про державну службу» (№ 1400), автором якого був В. Янукович і який передбачив вимогу обов’язкового володіння претендентами на посади у державній службі, крім державної, також російською. В практичному плані це була спроба законодавчого прирівняння статусу російської мови до статусу державної української мови.

Вершиною політичної безвідповідальності і моральної ущербності стала позиція В. Ющенка під час другого туру президентських виборів 2010 р., коли він закликав громадян України голосувати і проти Ю. Тимошенко і проти В. Януковича. Психологічний комплекс ненависті до політичного конкурента взяв гору над державницьким підходом. Заклик Президента України, в якого продовжувала вірити певна частина виборців, підтримали окремі українські інтелектуали, які претендують на роль моральних авторитетів. Проте, ставши в позу цнотливих снобів, вони продемонстрували вищий ступінь аморальності. Їхня позиція схилила чимало українських громадян до рішення не голосувати за Ю. Тимошенко. Тим самим вони сприяли обранню Президентом України В. Януковича, який уособлював і представляв політичну силу, відому своєю антидержавницькою позицією у мовному питанні. І це було добре відомо як В. Ющенку так і іншим ідейним натхненникам «противсіхів», яких О. Пахльовська справедливо характеризує як інтелектуальних бомжів, що будуть прокляті в історії України. /Страна рабов, страна господ — День, 8–9.06.2012/.

Партія регіонів, яка первинно була створена як прокучмівська політична сила і двічі висувала В. Януковича кандидатом у Президенти України, завжди відверто і незмінно фіксувала у своїй програмі вимогу Росії про надання російській мові статусу другої державної мови. Ця вимога була серед ключових гасел президентських програм В. Януковича і під час виборів 2004 р., які він програв, і під час виборів 2010, які він виграв. Отже, не було жодного сумніву, що Партія регіонів, маючи свого Президента на чолі держави, реалізуватиме у мовній сфері антидержавницьку політику, за лаштунками якої стоїть інша держава.

Перший крок в цьому напрямку було зроблено в день іногурації В. Януковича 25 лютого 2010 р., коли він відкликав з Верховної Ради законопроект «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про ратифікацію Європейської Хартії регіональних або мов меншин». 30 квітня 2010 р. тодішній віце-прем’єр міністр з гуманітарних питань В. Семиноженко на робочій нараді, присвяченій реалізації Хартії, дав вказівку здійснити її новий офіційний переклад. При цьому він проігнорував інформацію присутнього на нараді представника Міністерства закордонних справ України В. Василенка, який повідомив про наявність такого перекладу, зробленого в МЗС із залученням кваліфікованих фахівців, погодженого з Міністерством юстиції та належним чином засвідченого ще в серпні 2006 р.

На виконання цієї вказівки призначене В. Януковичем нове керівництво МЗС санкціонувало перегляд раніше здійсненого перекладу і, тим самим, стало співучасником злочинної оборудки, спрямованої на спотворення змісту і мети Хартії та виправдання її антиконституційного використання. В результаті відбулось повернення до старої версії перекладу Хартії, зокрема хибного перекладу її базового терміну (замість терміну «регіональна або міноритарна мова» було відновлено невірний — «регіональна мова або мова меншини»), що усунуло головну підставу для перегляду Закону України про ратифікацію Хартії від 15 травня 2003 р. та дозволяло продовжувати її спекулятивне використання для офіціалізації статусу російської мови всупереч вимогам Конституції України.

В програмних засадах діяльності парламентської коаліції, створеної в антиконституційний спосіб у складі фракцій Партії регіонів, КПУ та Народної партії в частині, що стосувалась мовної сфери було записано: «Реалізація державної мовної політики на основі норм міжнародного права, Європейської Хартії регіональних або мов національних меншин» (п. 3.2 Угоди про створення Коаліції депутатських фракцій «Стабільність і реформи» у Верховній Раді шостого скликання, опублікований в парламентській офіційній газеті «Голос України» 16 березня 2010 р.). Таким чином, було нормативно оформлено відмову пропрезидентської коаліції будувати мовну політику держави відповідно до вимог Конституції України, зокрема її статті 10. В практичному плані це означало нелегітимну підміну основоположних конституційних засад мовного регулювання положеннями Хартії та їх використання як інструменту докорінної ревізії державної