Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника

Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

175
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 104
Перейти на сторінку:
небом, в безмежному океані збагаченої киснем атмосфери. В принципі, вирішив він, заздрість є конструктивним елементом людської психіки. Й, окрім того, кожен із населених світів, якщо до нього уважно придивитися, має свої переваги. Земляни, звісно, можуть без обмежень дихати свіжим смачним повітрям, гуляти в лісах і купатися в морі, проте на Арпікрані найкрасивіші і найдобріші до хлопців дівчата, найрозкутіше спілкування й найбільш наворочені розважальні центри. Й на вечірній інтим з чарівною юною клонкою не потрібно жодного урядового дозволу.

— Вітаю вас на Кідронії, колеги, — почув Вольск голос Гело-молодшого. Голос лунав у голові археолога, отже радник-представник за місцевими правилами мав право без попередження конектитися до персональних комунікаторів. — Йдіть до кінця коридору, — запропонував голос Гело, — я чекатиму на вас при вході до третього терміналу.

Він чекав на них не сам. Поряд із радником-представником на майданчику для зустрічаючих стояв чоловік невисокого зросту, з гострим пташиним обличчям.

— Сержант Чандрасекар, — відрекомендував птахоликого Гело. — Він займатиметься вашою адаптацією і поточними питаннями вашої безпеки.

Сержант стримано кивнув на знак привітання. Марков ледь нахилив голову у відповідь, Ґвен стримано посміхнулася, а Вольск спробував копіювати кивок Маркова. Вийшло надто зарозуміло.

«Іще подумає, що я сноб!» — докорив собі археолог.

— Всі ваші митні й візові проблеми ми вирішили. Зараз ми всі поїдемо до нашої резиденції. Там я повідомлю вам про роботу, яку належить зробити, — межово ґречно (майже солодко) посміхаючись, повідомив Гело, і вся компанія рушила у напрямку станції магнітних потягів.

Експрес рухався поверхнею планети, але нічого цікавого за його вікнами Вольск не побачив. Вони промчали повз ті сигароподібні ангари, які він завважив іще підлітаючи, проминули вежі енергетичного комплексу і похилою естакадою доїхали до Центрального купола. Лише тепер археолог зрозумів, наскільки грандіозною була ця споруда, яка займала усю верховину столоподібної гори.

Гело повідомив, що найближчим часом їм призначено аудієнцію у правителя планети лорда Джиліна Атлопатека.

— А він що, справді, у списку імперських лордів? — запитав Вольск і вловив на собі погляд Маркова. «Язик твій — ворог твій!» — казав вираз обличчя детектива.

— Він із дому Атлопатеків, — пояснив Гело, — а ті ведуть свій початок від старшої наложниці імператора Сіорана Третього. Я не бачив імені Джиліна в офіційному переліку лордів, але якщо він хоче, щоби його титулували саме так, то чому б і ні. Нам не складно, а правителю приємно. А що стосується переліку… Його ж кожного року доповнюють. Сьогодні Джиліна у переліку немає, а завтра він там буде. Все ж таки, як-не-як, бічна лінія Дому Сіоранів. Окрім того, наш Джилін — щедра людина, видатний мисливець, меценат… До речі, — Гело переглянувся із сержантом, — за нашими даними, правитель хоче запросити всіх вас на полювання. Передбачається велике океанське полювання на мечоносця. Це рідкісна розвага для небагатьох обраних. Для того, щоби взяти участь у цьому полюванні, до нас приєднаються великі начальники — намісниця Сектора і командуючий флотом. А з Аврелії прилітає сам сенатор Рехинальдер, голова Комітету з військових розслідувань і близький приятель канцлера. Він, до речі, не лише присутній у всіх списках імперських лордів, але й входить до Імператорської Ради.

— Це ж така велика честь для нас, така велика честь! — скарлючив пафосну мармизу Марков. — Член Імператорської Ради! Я у захваті!

— Лорд Джилін висловив бажання, — Гело наголосив на слові «бажання», — познайомитися з вами, леді Вей. Він взагалі протегує вченим, а вас, леді, шанує як видатного знавця інопланетної фауни… Ви ж також є кимось на кшталт мисливця.

— Кимось на кшталт, — посміхнулася ксенобіолог. — Це ви добре сказали.

— Вибачте, леді, якщо я чимось вас образив. Ми — провінціали і не навчені великосвітському етикетові.

— Все гаразд, Вангелю, не переймайтеся. Я не належу до прихильниць великосвітських ритуалів. Я вчена. Досліджую ксеноморфів.

— А ви коли-небудь бачили живого кідронійського мечоносця?

— Ні, живого не бачила. В нашому університеті є тільки опудала і тривимірні динамічні моделі мечоносців. А на якого саме із його різновидів планується полювання? На Dasyatidae contraminator'a чи на Torpedo fallacis'a?

— На того, який крупніший.

— Тоді, напевне, все ж таки на мечоносця-контрамінатора. Це рідкісна, мало досліджена у своєму середовищі істота… Й, наскільки мені відомо, зовсім непередбачувана. Дуже-дуже небезпечна під час безпосереднього контакту.

— Мені також про це розповідали. Якби мечоносець не був небезпечною здобиччю, лорд-сенатор ніколи сюди не прилетів би. А він прилетить. Обов'язково прилетить.

— Вважається, що довжина дорослого контрамінатора досягає тридцяти п'яти метрів, — сказала ксенобіолог.

— О-о! — присвиснув Марков.

— Саме так, — підтвердив Гело-молодший. — Здоровезне почварисько… А окрім того, є неофіційна, але перевірена інформація, що сенатор привезе нашому лордові імператорський наказ про надання йому звання віце-адмірала флоту. Це буде грандіозне свято, колеґи, просто грандіозне. Лорд Джилін, між нами кажучи, засидівся в контр-адміралах. Він уже чотирнадцятий рік як контр-адмірал, а керує, між іншим, не якоюсь окремою базою, а цілою планетою. Але в нього, безперечно, все ще попереду.

— Цілком погоджуюсь із вами, раднику. У лорда Джиліна блискуче майбутнє, — знову продемонстрував свою лояльність Марков.

«З нашого обер-поліцая вірнопідданість так і пре!» — подумки пирхнув Вольск.

Експрес тим часом в'їхав до Центрального купола, загальмував на міжрівневій естакаді й остаточно завмер під арками масивної металевої колонади з помпезними імперськими емблемами. У просвіті центральної арки було видно сріблясту статую старця в давньоримській тозі.

— Ось і приїхали, — повідомив радник-представник, прямуючи до виходу. — Сержант проведе вас до «червоної зони» резиденції, а я приєднаюся до вас хвилин так за двадцять.

Транспортний робот викотився з багажного вагону і першим пірнув до лабіринту проходів і коридорів. Тутешнє повітря здалося археологові більш свіжим, аніж на терміналі. Проходячи повз статую в тозі, Вольск прочитав напис на постаменті. Там було зазначено, що монумент спорудили громадяни самоврядної колонії Кідронії на честь засновника нині правлячої династії високоповажного сіра Іріте, лорда Ойзеле.

Сержант повів прибульців освітленими лініями підлоги. Вони піднялися ескалатором до підвішених на розтяжках металічних кубів резиденції Джи Тау. Вольск очікував, що при вході до будівлі Служби Запобігання на них чекає детальна перевірка, але з'ясувалося, що він помилився. Короткий звуковий сигнал повідомив про їхній прихід, сержант відчинив двері з червоною смугою і завів прибульців до комфортної кімнати. Тут, як і на фреґаті, панував корпоративний сріблястий колір Джи Тау. Старомодні дивани-трансформери і дзеркальні поверхні низьких столів сяяли бездоганною чистотою.

— Це приміщення повністю розташоване у «червоній зоні», — пояснив Чандрасекар. — Рівень захисту «п'ять А». Ваші персональні комунікатори тут не працюватимуть. Проте захисне поле їх не пригнічує, і тому ані блокувати їх, ані активовувати імпульсні фільтри немає

1 ... 8 9 10 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"