Читати книгу - "Сивий Капітан"

поліції люто жбурнув на важіль і свою. Він запитливо дивився на Мігеля Хуанеса, його пальці стиснулися в кулаки.

— Чули? Бачите, що виходить? Він глузує з нас! Мігель Хуанес розвів руками.

— Чортзна-що! Цього разу він мав рацію: мотоциклісти, мабуть, не встигли схопити його…

— Зараз я перевірю, пане Кабанерос. — Хуанес простягнув руку до телефону.

— Не треба! Він вислизнув з наших рук. Ну, зажди, голубчику! Ти, я бачу, спритний, але й ми дещо вміємо… Досить розмов, Хуанес! Ви зрозуміли все, що я вам сказав?

— Так, пане Кабанерос.

— Негайно починайте. Пам’ятайте: від вашої енергії залежить усе. Або — або! І боронь боже розповісти комусь про цей ганебний випадок, про це знущання! — Його палець вказав на репродуктор. — Боже мій, якби дізнався каудільйо… Яка неймовірна зухвалість! До діла, Хуанес! Я вже розпорядився, щоб вам негайно передавали всі відомості й рапорти від агентів, що стежать за появою «Люцифера», чорти б забрали його разом з тим Сивим Капітаном! Ідіть, Хуанес, і пам’ятайте: не лише наша кар’єра — цілість наших голів залежить від вашого успіху. Не хочу нагадувати, що ваша голова злетить раніше за мою! Сивий Капітан мусить бути спійманий або знищений!

Мігель Хуанес вклонився і вийшов з кабінету. Він усе зрозумів. І цього разу, проходячи по приймальній, він справді не бачив навколо нікого і нічого…

2. РОЛЬ ХОСЕ ФРЕНКО

Поступово Хуанес почав опановувати себе. Так, справа дуже небезпечна. З якого боку за неї братися? Попередження Сивого Капітана були досить недвозначні. Очевидно, ця людина жартувати не збирається… Проте слова начальника поліції також не лишали сумнівів: він не задумається ані на хвилину і пожертвує головою нового особливо уповноваженого для того, щоб врятувати свою власну від гніву каудільйо. В цьому Хуанес був так само певний. Вихід один: треба братися до діла, треба щось вигадати…

По дорозі до свого кабінету Мігель Хуанес зайшов до відділу рапортів і донесень. Там він узяв матеріали агентури, про які говорив Кабанерос Тих матеріалів було вже чимало: підштовхнута суворим наказом, агентура працювала швидко, коліщатка великого і складного поліцейського апарату вже крутилися на повний хід. Тим краще!

Детектив, не переглядаючи, поклав папери до кишені: зараз не було для цього часу. Він швидко попростував до кабінету, де його чекав вірний і надійний помічник, агент Хосе Френко.

Це був невисокий, міцно збудований чоловік з червоним обличчям п’яниці. Саме цей надзвичайно тупий, без натяку на іскорку думки вираз обличчя, який ховав під собою неабияку кмітливість, дуже цінив у своєму помічникові Мігель Хуанес. О, він добре знав цю незаміниму людину.

Трудно було б знайти двох більш протилежних зовні людей, ніж старший інспектор управління розшуку та його довірений помічник. Стрункий, завжди підтягнутий і елегантний Мігель Хуанес виглядав справжнім аристократом поруч з неохайним, зарослим рудуватою щетиною, куцим Хосе Френко з його завжди відвислою нижньою щелепою. І чимало хто щиро дивувався: що, справді, так зв’язувало видатного детектива з його помічником, який незмінно справляв на людей, що не знали його ближче, враження недоумкуватого, пришелепуватого, іноді — просто дурня?..

Цього разу Френко зустрів Мігеля Хуанеса радісним вигуком і сяючим від задоволення обличчям.

— Знайшов! Знайшов-таки, пане Хуанес!

— Кого знайшли, Френко? — холодно і навіть велично запитав Хуанес, сідаючи за стіл.

— Того зухвалого комуніста, що вдарив вас учора на Авеню-дель-Прадо.

— Навіть комуніста?

— Так, пане Хуанес; після вчорашнього випадку у цьому не може бути сумнівів.

— Хто ж він такий?

— Робітник Педро Дорілья. Двічі був арештований за підозрою в участі в підпільних комуністичних організаціях.

— І обидва рази звільнений? — недовірливо примружив очі Мігель Хуанес.

— Так… — запнувся Хосе Френко. — У жандармерії кажуть, що не було точних доказів…

— Як завжди, жандармерія плете дурниці, — презирливо зауважив Хуанес. — Досі не розуміє, що другий арешт за підозрою — це вже справжній доказ. Передайте туди, що ми вимагаємо негайно його арештувати. Я вимагаю!

— Але жандармерія може і не…

— Робіть, як я кажу, Френко.

— Єсть!

— Можливо, він знає щось про того Сивого Капітана, — продовжував задумливо Хуанес. — Адже він так нахабно тримався там, на параді…

Детектив замислився. Френко терпеливо чекав, не зводячи погляду з його обличчя.

— Гм… можливо, це допомогло б мені!.. Ага, ви ще не знаєте, Френко. Я призначений особливо уповноваженим у справі Сивого Капітана. Особливо уповноваженим, розумієте? Мені доручено будь-що спіймати цього злочинця.

— О!.. — Хосе Френко відкрив рот і застиг так з виразом захопленого здивування.

— Закрийте рот, Френко. Ви надто звикли до машкари дурня.

— Єсть!

— Так, доручено спіймати, — продовжував Мігель Хуанес. — Але як це зробити, ось у чому питання, Френко. Ми ж нічого не знаємо про цього Сивого Капітана…

— То треба взнати, пане Хуанес.

— Але як? — зітхнув особливо уповноважений. — Ось, маєте, я взяв рапорти агентів про місця, де помічено його машину. Думаєте, це допомагає? Ні! Вона з’являється то там, то тут, подивіться самі.

Мігель Хуанес перекладав рапорти один за одним, незадоволено пихкаючи люлькою. Хосе Френко уважно стежив з-за його плеча.

— Бачите, скільки пунктів, Френко? В деяких машина Сивого Капітана протягом доби побувала й двічі. Що ж це нам дає? Нічого. Які висновки можна зробити? Ніяких. Враження таке, ніби Сивий Капітан їздить там, де йому заманеться. А хіба я можу перекрити всі ці шляхи і всюди поставити жандармів?.. Та ще й невідомо, чи спинили б вони його… — Мігель Хуанес згадав, як відлітали від «Люцифера» на Авеню-дель-Прадо кулі, як відкинула машина від себе гранату, і ще раз важко зітхнув.

Хосе Френко навшпиньках одійшов від стола. Він узяв з настінної шафи карту, повернувся з нею і розклав на столі.

— А це навіщо? — насупився Мігель Хуанес. — Хіба ми й без вашої карти не знаємо, де розташовані всі ці пункти?

Його помічник значуще хмикнув:

— Знаємо, пане Хуанес, але краще все ж таки відзначити. Може, щось і з’ясується. Зробіть таку ласку, пане Хуанес, переказуйте мені пункти з рапортів, а я їх тут позначатиму…

Мігель Хуанес знизав плечима: завжди цей Френко щось вигадує. Проте він не став заперечувати. Знов перекладаючи рапорти агентів, особливо уповноважений перелічував один за одним пункти, де з’являлася машина Сивого Капітана, а його помічник ставив на карті акуратні хрестики червоним олівцем. Раптом Хуанес зауважив:

— Слухайте, Френко, що я помітив! Адже це дані не за одну добу, а за кілька. Значить, агенти помічали машину і раніше, тільки не звертали на неї уваги. А тепер, діставши розпорядження, згадали. Ось чому одні й ті самі пункти іноді згадуються двічі. Як вам