Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"

— поїздка Секюлера до міста Діжон, Франція, на тиждень до брата Альберта перед поверненням до Нью-Йорка на час публічної демонстрації.

Понеділок 16 вересня, 1890 — брат посадив Секюлера на потяг до Парижа, де на вокзалі Ґар-де-Ліон його чекали друзі Карлайл Істроу і банкір на ім’я Ричард Вілсон. Потяг прибув до Парижа. Секюлера в ньому не було. Більше його ніколи не бачили, ні живим, ні мертвим. Поліція обшукала місцевість між Діжоном і Парижем. Досі жодного сліду винахідника чи його особистих речей не знайдено, як немає і пояснень його зникнення. Усе, що збереглося, це дві кінокамери і три фрагменти плівки з його майстерні в Единбурзі.

Вітмен перевів погляд з екрана комп’ютера на CD-ROM у теці Вальдано. Вклавши його в дисковод ноутбука, він виявив, що Вальдано додав MPEG-файли з уцілілими записами Секюлера. Він переглянув їх один за одним, а тоді набрав:

Уцілілі твори

Сцена в садах на Принцес-стрит

Адольф Секюлер, Джозеф і Сара Вітлі та Гаррієт Гартлі в садах на Принцес-стрит роблять щось на кшталт імпровізованого «паровозика», танцюють і сміються. Сара Вітлі йде задом наперед, фалди пальта Джозефа Вітлі розвіваються.

Зауваження: Сара Вітлі, теща Оґюстена Секюлера, померла у віці 72 років, за десять днів після того, як був відзнятий цей епізод.

Знято зі швидкістю 12 кадрів на секунду 14 жовтня 1888 р.

Джерела:

Королівський Единбурзький музей, 52 кадри, хронометраж 2,11 секунди за швидкості 24,64 кадра на секунду.

Національний музей Лондона, 20 кадрів, хронометраж 1,66 секунди за швидкості 12,00 кадрів на секунду.

Рух транспорту через Південний міст

Рух транспорту вздовж дороги — легко впізнати единбурзький Південний міст. Візки, запряжені кіньми. По-діловому вдягнені пішоходи в циліндрах йдуть по вулиці. Чоловік з бородою курить люльку, зупинившись на мосту і дивлячись у камеру.

Відзнято зі швидкістю 12–20 кадрів на секунду.

Джерела:

Королівський Единбурзький музей, 65 кадрів, хронометраж 2,76 секунди за швидкості 23,50 кадра на секунду.

Людина, що виходить з-за рогу

Бородатий робітник у спецівці проходить повз будівлю фабричного типу.

Непідтверджене джерело робить висновок, що цей епізод був записаний 16-об’єктивною камерою. Те саме джерело стверджує, що Секюлер надсилав колодієві зразки своїй дружині. Вони зображують «зміну поз французького робітника в національній сорочці, знято на авеню Трюден».

Джерела:

Королівський Единбурзький музей, 14 кадрів.

Музеї Единбурга і Лондона не відновили й не відредагували його з причини низької якості зображень. Аматорське оновлення матеріалу виконали підручні Вальдано.

Акордеоніст

Адольф Секюлер грає на гармоніці біля сходів свого будинку, рухаючи ногами в такт музиці.

Джерела:

Королівський Единбурзький музей, 20 кадрів. Невідновлений і невідредагований, як сказано вище.

Вітмен припинив друкувати й повернувся до «Руху транспорту через Південний міст». Він додав:

«Людиною, що йде через міст, може бути Карлайл Істроу, друг родини Секюлерів».

Вітмен відірвав погляд від екрана. Зняв окуляри й потер очі. Темрява ночі прокралася до квартири, розбавлена лише сяйвом екрана і тлінням цигарки. Він підняв чарку, виголошуючи тост.

— За тебе, Бакенбарде. З нетерпінням чекаю, коли знайду твою ничку.

І тут Вітмен почув якийсь звук у будинку. Він і без того почувався неспокійно й напружено. Схопив мисливського ножа, якого тримав під ліжком, й оглянув кожну кімнату будинку в пошуках злодіїв. Усі звуки зникли.

Легко було піддатися болісній ностальгії у спогадах про Еллі. Вночі у ліжку, коли заплющував очі, у тій безодні просторового сприйняття перед тим, як заснути, він бачив її — теплу й чарівну мару. Безсоння відбирало все, що тоді промайнуло перед його очима, і він переживав втрату знов і знов.

Іще звук — наче щось впустили на підлогу в іншій кімнаті. Жодного сумніву. Речі не можуть хаотично переміщуватися в просторі. Має бути причина. Хтось — чи щось — зрушив цю річ з місця.

Вітмен пройшов на кухню. Підніс руку до вимикача, але зупинився на півдорозі. Тепер із кухні чувся інший, протяжний звук, зовсім поряд. Шепоти. Він стояв у темряві — рука застигла на вимикачі. Шепоти пронизували кімнату.

Він клацнув вимикачем. Внутрішній голос, намагаючись дати цьому раціональне пояснення, раз у раз повторював:

«Забудь — ти не можеш утекти, дурню. Усе те, чого ти боїшся, дістане тебе з тіней і затягне до себе».

Але це спрацювало — спалах світла у кухні відігнав обридливі думки, відкривши все таким, як було завжди. Більше жодних тіней.

Звук крапання з крана.

Він підійшов до раковини й туго закрутив кран. Усе. Але впевненості досі не було.

— Агов? — гукнув він, миттєво відчувши, яка це дурість. Він зробив крок до дверей кухні, за якими не було нічого, окрім завіси темряви, а тоді зупинився. Квартира була, наче увігнута камера.

Чи був у ній шепіт? Ніколи не зайве перевірити. Знов узяв ніж. Тримав його, готовий до бою, і напружено прислухався. Чи міг хтось притулитися до протилежної стіни, так само прислухаючись до нього? Він тихо рушив у передпокій.

Обшукав кожну кімнату, шафу, комору в квартирі, й не знайшов ніяких грабіжників. Шукав скрізь, окрім однієї кімнати. Додаткова