Читати книгу - "Крадій"

132
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 40
Перейти на сторінку:

Водія звали Лукнам.

Точніше, його звали Калаянапхан Анґтхонґкул Сомбун, але в дитинстві мати вважала його слабким скиглієм, тому називала личинкою — Лукнам — і завдяки тому, що це ім'я вимовлялося швидше, так він і залишився Лукнамом. Перші чотири роки свого життя він не видавав майже ніяких звуків, окрім плачу, але коли йому виповнилося шість, у душі Лукнама клацнув якийсь перемикач, і з небагатослівної істоти він став тим, хто майже ніколи не замовкає, виголошує тонни слів, до того ж безтактних, навіть тоді, коли бажано було б узагалі промовчати. У двадцять років він міг похвалитися дивовижним досягненням — втратив чотири роботи за меншу кількість років — а в двадцять один його мати в розпачі віддала його дядькові, сподіваючись, що багатший гончар знайде толк у своєму балакучому племіннику.

Це було не дуже чуйно, але толк було знайдено у водінні вантажівки.

— Думаю, моя мати подумала, що це зробить мене тихішим, кращим чоловіком, бо, розумієте, в кабіні розмовляти нема з ким. Я кожного тижня проїжджаю тисячі миль; їжджу до Рангуна продавати британцям або до В'єнтьяна продавати французам; а зворотною дорогою на південь можу взяти глину, а дядько каже, що одного дня, можливо, мені довірять робити щось інше, приміром, продавати речі, а не возити їх, але я не проти. Мені подобається їздити; це розслаблює, а мій друг Ґоп каже, що всі сподіваються, що я з'їду зі стрімчака, або в річці застрягну, абощо, бо насправді ця вантажівка не годиться для дальніх перевезень, і було б розумніше завантажити горщики на човен і продавати напрямки в Індію, але я кажу, що ми маємо родину в Рангуні і вони купують за дуже хорошу ціну, бо, знаєте, люди, що приїжджають до того міста торгувати, ну, вони насправді дурні, набагато дурніші, ніж у Бангкоку, тож добре, що ми можемо продавати там, а якщо я єдиний, хто водить вантажівку, то це не так дорого, а в Бангкоку люди знають, що таке хороша порцеляна, тож ми не можемо таку продати... Тобто, вона не погані, але й не чудова; взагалі-то, вона зовсім кепська, але китайці колись робили хорошу, але той ринок скінчився, як каже моя сестра, тож може воно й непогано, але хай там як, я не проти водити, мені подобається тиша.

Мовчання тривало кілька секунд.

— А ще мені подобається підвозити людей; у цій країні є люди, що кудись їдуть; відколи до керма прийшли генерали, це рухлива країна, і я знаю, люди кажуть, що це не добре, і що король у небезпеці, а ми маємо захищати короля, але я кажу: як це король у небезпеці? Це ж його генерали, вони роблять для його країни найкраще, і я знаю, було трохи... Але тепер уже все спокійно, тепер уже все буде добре, якщо тільки японці нас не захоплять, а вони не захоплять, бо навіщо їм це? Ми їм не цікаві, їх насправді цікавлять британці, лише Сінгапур та Індія, і це ж добре, хоча японці майже такі самі погані, як європейці, але якщо вони нас не займають, то кого це турбує?

Кого це турбувало?

Схоже, не Ремі.

— Але одного дня я припиню шоферувати та познайомлюся з жінкою, і ми поберемося й матимемо п'ятьох дітей, трьох дівчаток і двох хлопчиків, але хлопчики будуть старшими та захищатимуть своїх малих сестричок, а наймолодша дівчинка буде моєю улюбленою, тобто, в мене не буде улюблених, але насправді будуть, бо так воно є, хіба ні, і вона буде дуже сором'язлива, аж доки одного дня не почне співати, і всі казатимуть, як добре вона співає, і вона стане найвідомішою з усіх — не найбагатшою, бо багатими будуть хлопці, які доглядатимуть за мною та моєю дружиною в похилому віці — але мої доньки всі будуть знамениті й усі по черзі приїжджатимуть годувати нас у перервах між своїми світовими турне.

Мовчання.

— А ви як думаєте?

Мовчання.

Ремі втягнув щоку в рот, мацав її зсередини кінчиком язика, вивчав, що в нього в роті, немов шукаючи дурні сентиментальності, що могли застрягти десь поміж зубами.

— Схоже, це дуже гарно.

Мовчання.

Потім:

— А хочете манільську сигару? Я беру їх у Рангуні, вони кращі — набагато кращі! — ніж ті, що є тут, та ще й дешевші, там усе дешевше.

Була простягнута сигара: загорнута в сіро-зелені листи, майже товстіша за його зап'ястя.

— Дякую, не треба.

— Ви не проти, якщо я?..

— Анітрохи. Як ви сказали, це ваша машина.

— Моя машина, так! Повірити не можу, що ви в ній сховалися; я сам би вас підвіз, якби ви попросили; а в чому річ, проблеми з законом? Не переймайтеся цим, в минулому всі мали проблеми з законом, таке трапляється; ви чули, що багато злочинців зараз відправляються в монастирі? Тобто, я не проти; що б монахи не робили, я впевнений, що це добре, але я не знаю… Деякі вдягають мантії та, я впевнений, стають кращими, але деякі просто... Ну! Ви ж знаєте, якими є певні люди? Але я ніколи нічого не казатиму, це точно, бо то не моя справа, просто роби добро та молись за добру карму, от і все, правильно? Ви молитеся?

— Ні.

— Вам слід молитися, слід молитися, це дуже важливо, навіть якщо ви молитеся не тому, кому треба, все одно треба молитися, треба робити підношення, бо інакше ніколи не матимете надії; це закон, закон

1 ... 8 9 10 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крадій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крадій"