Читати книгу - "Кривавими слідами"

наша сусідка. Вчиться на медсестру в медколеджі. Дуже серйозна й надійна. Уже не раз я користувалася її послугами. Коли одна виховуєш дитину і при цьому змушена працювати, няня – просто необхідність.

Скляр подивився кудись за спину Ілони Вітторіно. Жінка автоматично озирнулася. Виявляється, їхню розмову слухав той самий коп, який щойно так неочікувано кинувся поперед неї.

– Усе гаразд? – поцікавився Єгор, помітивши зніяковіння жінки.

– Так, – усміхнулася.

Єгор із Тарасом непомітно перезирнулися. Від них не приховалася ніяковість жінки, коли вона зрозуміла, що слухає її не лише Скляр. З іншого боку, певно, кожен би в подібній ситуації так почувався.

– Але сьогодні ви без няні? – уточнив Єгор.

– Прошу?

Єгор уже хотів повторити запитання, проте Ілона випередила його:

– О, так. Спершу не зовсім зрозуміла, що ви маєте на увазі. Сьогодні Маша, так звати цю дівчину, не змогла прийти. А оскільки ми вже з Русланом у місті, то без проблем можемо бути з Богданком.

– Дайте мені, будь ласка, її контакти.

Ілона підняла здивовано ліву брову, але нічого не сказала, лише схилила голову на знак згоди.

– Скиньте, якщо можливо, на вайбер. Ось на цей номер, – простягнув свою візитівку. – Надалі, якщо матимете якусь корисну інформацію, у вас буде мій контакт.

– Добре, звичайно, – погодилася Ілона, а Єгор зазначив подумки, що прохання надати інформацію про няню Ілона не очікувала.

– А ваші пацієнти? – продовжив розпитувати слідчий.

– Маєте на увазі, що я тут зараз?

– Так.

– Довелося скасувати. Термінових перенесла на після обіду, решту – на інші дні. Добре, ніхто не заперечував. Хоч як тут заперечити? Я всім пояснила, що сталося, тож…

Єгор із розумінням помовчав. Знову звузив очі, роздивляючись жінку. Чи то пак – скануючи. Він не любив у собі цю звичку. Навіщо звужувати очі, намагаючись проаналізувати, чи людина щира? «Певно, цей рух закладений природою. Так само, як і дивитися вгору, коли, скажімо, рахуєш щось. Це все інстинктивно. Проте уважному спостерігачеві видасть мене з головою…»

– Які стосунки ви мали з померлим?

Ілона чомусь зніяковіла, зрештою відповіла:

– Він був моїм чоловіком.

– Я це знаю, – відірвався Скляр від занотовування. – Проте ви вже майже розлучені. Я правильно розумію?

Ілона кивнула.

– Яка причина вашого розриву?

– Мені обов’язково відповідати на це запитання? Як на мене, воно доволі особи…

– Обов’язково. На жаль. Нам необхідно добре бачити ситуацію, у якій жив убитий.

Із другого поверху долинали голоси експертів. На першому вони вже завершили, тепер працювали нагорі. Лише час від часу чулися їхні перегукування та кроки. Ілона повернула голову на шум, що долинув із коридору. Там стояло двоє патрульних, чоловік та жінка. Вони уважно слухали розмову.

– Мене в чомусь підозрюють? – ображено спитала Ілона.

– Ні, чому ви так вирішили? – удавано здивувався Єгор. «Ну звісно, ми тебе теж підозрюємо. Ми всіх підозрюємо, якщо не зрозуміло».

Ілона не відповіла, натомість дала відповідь на попереднє запитання копа:

– У нас були не дуже гарні взаємини. Гадаю, ви самі вже це знаєте. Тим паче, тут була… тут був адвокат Мáрко. Упевнена, вона вам розповіла.

– Вона сказала, що ви з убитим сварилися, – утрутився несподівано в розмову Тарас. – Навіть намагалися позбавити прав на сина. Розповісте, чому вирішили вдатися до таких радикальних дій?

Власта і Валентин мовчки перезирнулися. Зовсім недавно слідчий повідомив, що йому знадобиться їхня допомога. Тож намагалися якомога краще вникнути у справу.

Ілона зітхнула. Їй зовсім не хотілося, щоб хтось копирсався в її особистому житті.

– Мáрко зраджував мені, і коли я про це дізналася, подала на розлучення, – відповіла після паузи.

– Із ким зраджував? Ви знаєте? – зацікавився Єгор.

– Поняття не маю.

– Звідки ж тоді така впевненість? – Тарас підійшов ближче, так, що жінці вже не довелося сидіти впівоберта, аби бачити обох поліцейських. Тарас сів поряд зі старшим колегою.

– Не знаю. Я просто це запідозрила. Ну, знаєте, дивні дзвінки, недомовки з його боку, знервованість, відсутність, яку він доволі недолуго пояснював. Потім упевненість тільки зростала… Визнаю, у мене була думка простежити за Мáрко та дізнатися. Ну або ж найняти приватного детектива. Здається, такі вже з’явилися в Рівному. Але… я не захотіла опускатися до цього. Одного разу терпець увірвався і я, кінець кінцем, спромоглася заговорити про це з ним. А він – знаєте що?

Тарас та Єгор мовчки із цікавістю чекали на відповідь.

– Навіть не став заперечувати. І найбільше мене розлютило, що для нього виявилося це нормальним. Мати коханку і дружину одночасно. Я навіть підозрюю, що мав не одну жінку.

Збоку почувся шум. Це на якусь мить відволікло всіх від розмови, але вони відразу ж продовжили. То Власта чомусь вирішила покинути приміщення. Тільки Валентин зрозумів причину: патрульна подумала про колишнього чоловіка. Ні, він їй не зраджував, однак спогади про розлучення і досі дошкуляли їй.

«Ну, і куди вона пішла? – подумки спитав себе Єгор. – Така важлива справа, а вона дозволяє собі бродити туди-сюди».

– Після цього я відразу подала на розлучення, – резюмувала тим часом Ілона.

– А чому вирішили позбавити його права бачитися з дитиною? – Єгор нахилився вперед, погладжуючи задумливо свою руду бороду.

Ілона відповіла з обуренням:

– Він мене надто принизив, аби я хоч щось йому лишила. Тим паче – найдорожче, що в мене є, – мого сина. Звісно, коли трішки прийшла до тями, подумала, що таки свавільно з ним повелася. Урешті-решт, Крістіну він шалено любить… любив, – виправила себе. – Для нього позбавлення права на дитину було б жорстоким покаранням.

У кімнату повернулася Власта. Скляр кинув на неї суворий погляд, одначе та проігнорувала його. Натомість знову стала біля напарника і продовжила слухати розмову. Валентин щось прошепотів їй на вухо, вона сумно всміхнулася. «Він питає у неї, що сталося, – здогадався Єгор. – Ну, усміхається – отже, усе добре», – резюмував для себе. Відтак повернувся до бесіди.

– Але ж ви не передумали у своїй меті?

– Чому ж? – якусь мить Ілона сумнівалася, чи продовжувати, нарешті, наважилася. – Не так давно ми зустрілися з ним… Розумієте, до цього часу спілкувалися тільки наші адвокати. Я не мала жодного бажання бачити його. І, тим паче, іти на поступки. Та Руслан…

– Руслан – ваш двоюрідний брат? – уточнив Тарас.

– Так. Він від самого початку намагався переконати мене, що я надміру сувора в цьому питанні. Я ще спершу і на нього сердилася, – сумно всміхнулася. – Знаєте, ця їхня чортова чоловіча солідарність… Перепрошую, – промовила, помітивши, як відреагували на її слова слідчі: чоловіки відразу нашорошилися. – А хіба ні? Жінки завжди солідарні з жінками. Чоловіки – між собою теж.

Єгор і Тарас мусили