Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

вимоги козаків у Варшаві стали відомими орієнтовно через три тижні, у першій декаді березня. Перші особи держави, король та канцлер, вважали, що козаки обурились, бо їм зірвали морський похід, і вже звично ремствували на зловживання шляхтичів та урядників. Тож запропонували Потоцькому не заважати вийти в море і створити комісію для розгляду козацьких скарг, щоб трохи заспокоїти їх і не мати клопоту.

Проте не думалось Потоцькому, що запропонований королем план залагодить ситуацію. Надто гострими й радикальними були вимоги Хмельницького і козаків, надто рішуче вони поводились. Тому на кінець квітня, коли підросте трава для коней і висохне болотиста місцевість, Потоцький запланував йти на Запоріжжя й придушити бунт Хмельницького. Із собою в похід вів дві групи військ: одну суходолом, іншу Дніпром, на човнах. Так хотів заскочити залогу Богдана на Січі з усіх боків.

Військ у Хмельницького на той час було набагато менше. Потрібна була допомога з іншого боку. Тому Богдан так інтенсивно вів переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм. Той спочатку відмовлявся, та врешті погодився, очікуючи для себе вигоди від цієї операції. Спочатку направив до Хмеля свого підопічного Тугай-бея, а потім прибув сам.

Усього хан привів із собою п’ять-шість тисяч воїнів. Десь стільки ж мав Хмельницький. Потоцький же міг розпоряджатися силами від 16 до 18 тисяч, мінімум на 6 тисяч більше. Перевага була очевидною, і Богдан гарячково шукав додаткову військову міць під свої знамена, що дала б можливість врівноважити сили. Зовсім незайвою була б допомога кількох тисяч реєстровців, які були серед польського війська. Тож Хмель заслав і туди своїх підопічних, щоб переконали об’єднатись із ним.

Розвідка гетьмана донесла йому плани Потоцького: де він зараз перебуває, скільки воїнів має, коли приблизно прибуде на Запоріжжя. Хмель вирішив задіяти тактичний маневр, якого не використовували раніше ні очільники козацьких повстань, ні польські воєначальники. Усі вони зазвичай чекали, коли лице в лице зустрінуться з основними силами ворога й тоді почнуть битву. Богдан же вирушив Потоцькому назустріч, знаючи, що військо його розпорошене і розтягнуте. Так було набагато легше його подолати.

Потоцький 21 квітня відрядив свого сина Стефана суходолом, а сам з іншою частиною війська вирушив по Дніпру, як і планував. Двадцять дев’ятого квітня польські жовніри стали та­бором на правому березі річки Жовті Води. Хмельницький виступив із Січі вже 26 квітня, отримавши від агентів розвідки відомості про пересування ворожих військ. Перед Богданом виїхали татарські загони, які несподівано для поляків розгромили їхню розвідувальну групу, та й самі стали несподіванкою для польських військ. У бій з татарами була послана трохи більша кількість військ, але вони були змушені відступити. І лише наступні послані вояки допомогли вцілілим попереднім жовнірам врятуватись і відійти до табору.

Пізніше з’явився і сам Хмель, наказав готуватися штурмувати польський табір. Підготовка полягала в копанні шанців (окопів) навколо нього. Назавтра козаки з татарами пішли на штурм, який успіху не мав. Наступного дня польські жовніри взагалі вибили козаків із заготовлених окопів.

Невдача змусила Богдана вдатися до інших кроків, а саме облоги табору. Він був заблокований зі всіх боків, виходу не було, а запасів провізії ставало щораз менше. Козаки успішно перешкоджали всім спробам поляків передати листа з проханням про допомогу. Її міг надати Є. Вишневецький, котрий перебував у Лубнах. Щоб цього не сталося, Богдан послав козаків з наказом знищувати всі поромні переправи аж до Києва. Тимчасом Потоцький-старший, дізнавшись про облогу, вислав війська сину на допомогу. Вони б прийшли і допомогли б Стефанові, якби не черговий виграшний хід Хмеля, елемент такої собі «інформаційної війни»…

На початку походу до поляків в полон потрапив реєстровий козак, який начебто втік від Хмельницького. Він робив великі від страху очі й розповідав, що в орді Тугай-бея, поплічника гетьмана, 50 тисяч воїнів (тоді як насправді було п’ять тисяч). Потоцький не дуже вірив козакові, та все ж залишився при думці, що як не 50 тисяч, то 30—40 все ж є. Такому війську він протистояти не міг. Урешті завернув війська назад і написав листа у Варшаву, у якому благав про підмогу. Саме за вміння дезінформувати, морально громити ворога сучасний дослідник козацтва Тарас Чухліб називає Хмельницького «батьком психологічних воєн».

Дванадцятого травня реєстрові козаки підій­шли на допомогу Хмельницькому. Дізнавшись про це, Стефан вирішив капітулювати. Розпочались переговори окремо з Богданом та турецьким ханом. Останній не порозумівся із сином коронного гетьмана, і воєнні дії продовжились. Частині польських військ вдалося вирватись із табору, і Тугай-бей вирішив сам їх розгромити. Але ці жовніри відбивались мужньо, і бей звернувся по допомогу до Хмеля. Той послав війська, які оточили поляків в урочищі Княжі Байраки і повністю їх розбили. Стефан Потоцький був важко поранений, його захопили татари як військову здобич, адже за шляхетного пана заплатили б хороший викуп. Та по дорозі до Криму він помер.

Богдан вирішив не зупинятись на досягнутому і добити залишок військ Потоцького, поки той не почне мститися за смерть сина. Уже 17 травня Хмель вирушив на Корсунь. Потоцький-старший 18 травня, дізнавшись про жовтоводську поразку, забажав відступити і 22 травня отаборився біля міста Корсуня, на річці Рось. За два дні польська розвідка донесла, що козацько-татарські війська вже близько.

Догнавши поляків, Богдан не мав наміру одразу штурмувати позиції Потоцького. Цього разу він захотів витурити противника з табору і добивати його вже на марші. Розрахунок був на те, що жовніри не надто вміло оборонялись без табору. Для початку козацькі та ханські війська цілий день маневрували біля табору, начебто вивчаючи місцевість і готуючись до наступу.

Того ж вечора в польський табір знову потрапив козак-тлумач татарської. Можливо, був свідомо засланий Богданом, можливо, добровільно вирішив потрапити до рук ворога, адже після допиту на нього все одно чекала страта. Він вкотре налякав Потоцького величезною кількістю об’єднаного козацько-татарського війська: майже 50 тисяч татар, 7 тисяч козаків, і ще буде надходити підмога.

Насамкінець коронний гетьман зібрав військову раду для обговорення питання, як чинити далі. Частина ради виступала за те, щоб залишитись у таборі і відбиватись, поки татари не повернуть додому або не надійде підмога. Урешті Потоцький наполіг на тому, що залишатись у таборі — справа марна. Цього, власне, Богданові і було треба. Він завбачливо наказав заздалегідь перекопати всі ймовірні шляхи відступу і зосередив там частини своєї армії, щоб поляки, у який би бік не йшли, натрапляли на козаків.

На світанку наступного дня польські жовніри були вишикувані для відступу. Богдан не став нападати одразу, дав можливість висунутись вперед, а вже потім зайшов ззаду і почав їх обстрілювати. Потоцький очікувано почав шукати обхідні шляхи, але натрапив на козаків, що вже чекали там на