Читати книгу - "Марко Вовчок"

Чуйковим (1839—1899), які стали її близькими друзями на довгі роки. Італія

На початку 1861 року Марко Вовчок ще в Парижі – працює, спілкується з І. Тургенєвим, листується з чоловіком. У письменниці виникає бажання поїхати в Італію. У лютому І. Тургенєв знайомить Марію Олександрівну зі Львом Миколайовичем Толстим (1828—1910). У розмовах з нею Л. Толстой викладає свої педагогічні ідеї, розповідає про організовану ним школу для селянських дітей і запрошує до участі в журналі «Ясная Поляна». З Л. Толстим Марія Олександрівна надалі буде листуватися й обговорювати педагогічні питання, які її хвилюватимуть, письменник надсилатиме їй перші книжки «Ясной Поляны» з проханням написати відгук про них.

Врешті-решт Марія Олександрівна з сином і Олександром Пассеком їде в Італію й оселяється в Римі. Листи від Опанаса Васильовича отримує І. Тургенєв і регулярно пересилає письменниці. Мати Олександра Пассека, намагаючись розірвати стосунки Марії Олександрівни з сином, просить допомоги в І. Тургенєва. У листі до друга Марко Вовчок дивується, що він так швидко змінив свою думку про неї і вдався до звинувачень.

Не знаючи про смерть Тараса Шевченка, Марко Вовчок пише йому про свої римські враження, запитує про його поїздку в Україну, радить берегти своє здоров’я і прислухатися до порад людей, які люблять його: «Мій друже дорогий, Тарас Григорович! Чую, що ви усе нездужаєте та болієте, а сама вже своїм розумом доходжу, як-то ви не бережете себе. Прошу вас дуже: бережіть себе. Чи таких, як ви, в мене поле засіяне?» Коли звістка про смерть Поета дійшла до далекого Рима, Марія Олександрівна у розпачі писала чоловікові: «Я ні об чім не можу думати. Боже мій! Нема Шевченка. Се я тоді з ним навіки попрощалася – чи думали ми, прощаючись… Тепер у мене душа болить, болить, і ніколи не побачу його!»

У Неаполі Марія Олександрівна познайомилася з Миколою Олександровичем Добролюбовим (1836—1861), який приїхав до Італії лікуватися від сухот. Вони часто сходилися для тривалих розмов. Пізніше Марія Олександрівна згадувала: «Він повертав мене <…> в свою віру <…>. Особливо гірко й дошкульно висміював І. Тургенєва… Відкрив мені очі на багато що і багато кого». Зустрічі з критиком наблизили письменницю до гуртка «Современника». Однак розповіді М. Добролюбова про Івана Сергійовича не давали Марії Олександрівні спокою і вона у першому ж листі до Тургенєва попросила розповісти про справжні причини його розриву з журналом. Микола Олександрович познайомив її заочно з Миколою Гавриловичем Чернишевським (1828—1889); обидва вони, як і Тарас Григорович, клопоталися про видання її творів. Через місяць Марія Олександрівна повернулася в Париж і більше не бачилася з М. Добролюбовим: невдовзі він помер.

Знову Париж

Опанас Васильович, пропрацювавши якийсь час у Петербурзі на посаді з невеликим окладом, повернувся в Україну й проживав у Чернігові. Міністр внутрішніх справ за поданням чернігівського губернатора затвердив Опанаса Васильовича членом від уряду в з’їздах мирових посередників Стародубського, Новгород-Сіверського і Глухівського повітів. Листування з дружиною не переривалось, Марія Олександрівна розповідала чоловікові про свої мрії повернутися в Росію і заснувати школу для дітей, надсилала Опанасу Васильовичу свої твори для друку в Росії, розповідала про цікавих і видатних людей, з якими їй пощастило познайомитися. Також виданням творів Марка Вовчка почав опікуватися Микола Чернишевський, який домовлявся з видавцем, робив грошові розрахунки, добирав твори для видання. Марія Олександрівна була дуже вдячна йому і розповідала І. Тургенєву: «Справи мої поліпшилися, як то кажуть, бо за них узявся М. Чернишевський. Я його ніколи не бачила, але з усього він має бути дуже доброю людиною». Продовжуючи (листовно) спілкуватися з М. Добролюбовим, Марко Вовчок співпрацює й з журналом «Современник», в який надсилає свої нові твори.

Рішення повернутися в Росію, здається, було остаточним, і ніщо не могло стати на заваді цьому поверненню. Марія Олександрівна повідомила чоловікові, що приїде з Богданом у Петербург, звідти – в Чернігів, перед тим зазирнувши в Орел. Опанас Васильович уже потурбувався про навчання свого сина: він мав намір віддати Богдана на виховання в Київський кадетський корпус. Маркович навіть найняв для дружини квартиру в Чернігові.

Листування Марії Олександрівни з М. Добролюбовим тривало до самої його смерті, навіть у свої останні дні критик турбувався про новий твір Марка Вовчка для «Современника», сумував, що досі ще немає грошей для письменниці. У 1862 році був надрукований роман І. С. Тургенєва «Батьки й діти», який обурив М. Чернишевського й, з його слів, призвів до серйозної розмови між Іваном Сергійовичем і Марією Олександрівною. Нібито письменниця дорікала І. Тургенєву, що він помстився покійному М. Добролюбову, вивівши його в образі Базарова. З живим критиком І. Тургенєв не спілкувався, а мертвого ганьбить. Однак І. Тургенєв заспокоїв Марію Олександрівну, що коли він зображував свого Базарова, М. Добролюбов йому на думку не спадав. Але щось зруйнувалося в їхніх стосунках. Якщо раніше І. Тургенєв писав, що спілкується з письменницею мало не щодня, то тепер сумно зауважував: «А проте я бачу її дуже рідко…» Однак довгі дружні стосунки й добре ставлення одне до одного зберігалися, й І. Тургенєв звертався до Федора Михайловича Достоєвського (1821—1881) з запитанням, чи не бажає той вмістити у «Времени» повість Марка Вовчка. Декілька разів І. Тургенєв, прекрасно знаючи, як швидко письменниця витрачає гроші й що вона перебуває у всякчасній скруті, просив видавців надіслати гроші як гонорар за її оповідання. А якщо їх з якихось причин не надрукують, – рахувати борг за ним. Завдяки Івану Сергійовичу письменниця познайомилася і з класиком чеської літератури Яном Нерудою (1834—1891).

Добрі стосунки зберігалися у Марії Олександрівни і з чоловіком. Письменниця завжди цікавилася долею Опанаса Васильовича, листувалася з ним. Вона радо зустрічалася з людьми, які могли розповісти їй щось про життя Марковича. Дізнавшись про перехід Опанаса Васильовича на роботу в акциз, Марія Олександрівна щиро обурилася і навіть висловила