Читати книгу - "Найближчий (ЛП)"

намірами в якомусь дивному паморочному стані, рятуючи свого сина від того, чим збирався стати.

Кейт не могла спинити сліз. Коли почав падати дощ, вона прибрала руки з керма і дозволила автомобілю керувати замість себе. Може, це був якийсь різновид Альцгеймера, як у його батька? Нісенітниця якась; навіть якщо рання форма змогла вразити його в такому молодому віці, ніколи не доводилося чути, щоб таке ставалося за одну ніч.

Звернувши на свою вулицю, вона побачила за своїм домом патрульну машину, а в самому домі горіло світло. Вона зупинилася і вимкнула фари, але склоочисники залишила увімкненими. Невже сусід почув, як вона вигукувала погрози, перш ніж вийшла з дому?

Передні двері відчинилися, і хтось вийшов на ґанок: висока блондинка в цивільному одязі, яка несла дитину, що заходилася від плачу, а слідом за нею жінка-констебль в уніформі. Кейт вдивлялася в них крізь дощ, вибираючи кращі моменти, коли вітрове скло на мить залишалося прозорим після того, як скребки проходилися по ньому, перш ніж нові краплі встигали все спотворити. Жінка схожа на її сестру Бет, хоча це не була вона. Дитина загорнута в ковдру, отож її важко роздивитися, але голос звучав як якась гидка імітація Майкла.

Виходить, ота річ у ліжечку не була лялькою? Звідки взялася така лялька? То що, з Майклом і Бет сталося те ж саме, що й з Резою?

Кейт затулила обличчя руками. Що здатне перетворити людину на ходячий автомат, на порожню карикатуру особистості, якою вона була? Якийсь токсин? Якась хвороба?

Коли вона знову стала дивитися, обидві жінки були вже в патрульній машині. Двигун завівся, і машина поїхала. Але в будинку все ще світилося. Хтось там був, чекав її приїзду.

Мабуть, було так: Реза якимось робом примудрився виканючити собі телефонний дзвінок, і той, кому він подзвонив, чи то дав обдурити себе і сприйняв це серйозно… чи то не потребував, щоб його переконували, бо й сам вже думав так само.

Реза заразився. Майкл заразився. Бет заразилась. Скільки ще може бути отаких? Якби вона увійшла в той будинок і розділила з ними долю, ставши такою самою, то була б безсилою допомогти будь-кому з них.

Кейт завела машину і поїхала вулицею на задньому ходу. Через десять метрів операційна система почала жебоніти попередження й зауваження. Вона кинула спересердя:

— Замовкни, ти несправна.

І продовжила їхати так, поки не дісталася рогу, тоді повернула й поїхала геть.

5

Банкомат чемно прийняв картку, відсканував її обличчя, після чого запропонував звичне меню. Реза ніколи не мав повноважень самостійно анулювати її картку, але, що б там його нікчемний залишок не нарозповідав поліції, найкраще було б запопасти якомога більше грошей, поки вона ще може це зробити. Кейт перекинула певні суми між рахунками, після чого успішно зняла весь свій денний ліміт готівки у п'ять тисяч доларів.

Вона сиділа в машині, намагаючись впорядкувати думки і продумати наступні дії. Для початку: що буде, якщо Реза, Бет, а може й ще хтось інший в такому ж стані, зможе зійти за нормального для співрозмовника, який насправді їх не знає. Як тільки Реза припинив підігрувати їй з отією нісенітницею про «викрадення», то почав говорити досить послідовно, висловлюючи твердження, які могли здатися наївному сторонньому спостерігачеві цілком вірогідними. З того, що було відомо Кейт, схиляння лікарняних охоронців до того, щоб вони дозволили йому телефонний дзвінок, було лише початком; він, можливо, навіть зміг гнути свою лінію впродовж усієї бесіди з перевтомленим психіатром на прийомі, який звик до більш яскраво виражених симптомів.

Дядько Рези жив на іншому кінці країни, а Бет розлучилася багато років тому. Але деякі їхні друзі, звичайно, зможуть помітити зміни, а отже підтримають оцінку, що її дала Кейт, і забезпечать, щоб троє постраждалих отримали потрібне лікування.

В неї задзвонив телефон. Вона деякий час дивилася в екран, тоді обережно відповіла:

— Кріс! Як справи?

— У мене все добре, Кейт. Але я чув, що люди стурбовані з приводу тебе.

От дідько. У списку колег, щодо яких вона могла бути впевнена, що вони захочуть допомогти їй, Кріс Сантос займав верхній рядок, але досить йому було сказати два речення, щоб стало зрозуміло, що він також заразився. І він збирається повторювати за Резою, як папуга, що це вона становить проблему? Кейт ледве стримувалася, аби не сказати йому, що дуже добре пам’ятає ті часи, коли зграя тупих, як пробки, пройдисвітів надзвонювали їй один за одним, щоб пробекати: «Це технічний відділ операційної системи Windows; ми виявили на вашому комп'ютері небезпечний вірус». І хоча багатьох із них вона посилала цілком конкретними словами, щоб вони не морочили їй голови, наступного дня завжди приходив хтось інший і товк точнісінько ту ж саму фразу.

— В мене була сутичка з Резою, — сказала вона. — Скоріше навіть не сутичка, а непорозуміння. Зараз вже все добре.

Запала незручна пауза.

— Ну, коротше, твоїй сестрі довелося забрати дитину. Ніхто не збирається вести мову про звинувачення у невиконанні обов’язків по відношенню до дитини, і я не думаю, що справа має зайти аж так далеко. Але тобі треба прийти сюди і пройти допит, просто щоб всіх переконати. Я думаю, що твій чоловік занадто панікує.

Кейт з усієї сили намагалася сформулювати свою відповідь, задаючись запитанням, чи був взагалі сенс підтакувати йому — але цілком можливо, що цей дзвінок водночас слухають люди, які ставляться до цього не просто як до формальності, а справді вважають, що вона винна.

— Розумію, — відповіла вона. — Буду десь біля дев'ятої.

— Дозволь запитати, де ти зараз?

— Я не вдома, — зізналася вона. — Я знала, що Бет гляділа Майкла, і не хотіла бути там, коли Реза прийде додому. Ну, просто… між нами трохи напружені стосунки. Я подумала, що це дасть нам можливість охолонути.

— Добре. Але ти будеш на Рома-Стріт о дев’ятій?

— Обов’язково.

Кейт вийшла з машини, склала в купку телефон