Читати книгу - "Бацила карбоната"

по дорозі, яка в цьому місці наближалась до насипу. Чоловік, що стояв, підняв руку. Спалахнув ліхтарик.

Автомобіль швидко наближався. В темряві його не було видно, здавалося, що наближаються самі сліпучі фари. Проте, ось м’яко зашаруділи шини: автомобіль загальмував. Чоловік на дорозі чекав.

З автомобіля вийшло двоє, вони наблизились до чоловіка. Один високий, огрядний, в синьому комбінезоні механіка, підійшов ближче. Другий, менший на зріст, в шкіряній куртці, залишився трохи осторонь.

— Що трапилося? — спитав механік, пильно вдивляючись в обличчя чоловіка в широкому пальто.

— Залізнична катастрофа, — коротко відповів той. — Поранило людину, — бачите? Ви візьмете його й мене в машину і відвезете до поліції. Негайно!

Людина в широкому пальто говорила тоном категоричного наказу. Механік подивився на неї, потім озирнувся на того, що стояв осторонь, але тепер повільно наближався, тримаючи руки в кишенях шкіряної куртки.

— Чому ж до поліції? Адже в таких випадках людину відвозять до лікарні? — м’яко запитав він.

— Тому, що я так кажу, — відрубав чоловік у широкому пальто, показуючи значок агента поліції на своєму піджаку. — Тепер розумієте? Ну, мерщій!

Механік усе ще дивився на свого супутника. Той спокійно підійшов до тіла юнака, нахилився. Піджак Олеся розкрився. На в’язаному джемпері чітко виблискував малесенький комсомольський значок, що його Олесь так старанно зберігав у полоні, і надів, вирушаючи на батьківщину. Людина в шкіряній куртці помахом руки підкликала до себе механіка.

— Валенто, це поранений комсомолець. Ми візьмемо його, але самого. Заспокойте ту людину. Не треба галасу.

— Єсть! — відгукнувся механік.

Він повернувся, підійшов до агента поліції і ввічливо вклонився йому:

— Дозвольте, шановний пане, провести вас до машини. Мій товариш забере злочинця. Прошу, ідіть!

Агент поліції зробив крок до сліпучих фар автомобіля.

— А він сам впорається?.. — почав він запитання.

Але не закінчив. Важкий міцний кулак механіка, як молот, опустився на його голову. Навіть не крикнувши, агент поточився і впав на землю.

Механік підійшов до свого супутника. Вони вдвох підняли безживне тіло юнака і понесли в машину. Через кілька секунд автомобіль, все ще невидимий у темряві, плавко вирушив. Він об’їхав непорушне тіло агента, що лежало в поросі, і швидко помчав далі. За мить усе знову змовкло. Тільки з насипу ще чулися глухі стогони поранених.

Розділ перший
ПОЯВА «ЛЮЦИФЕРА»

З самого світанку вхід до центральної частини Столиці був заборонений для всіх, хто не мав особистої перепустки. Поліцейські патрулі відрізали всі входи до вулиць, які вели до Авеню дель Прадо, вулиці Алькали та майданів Кастелара і Кановас. Що ж до парку Ель Ретіро — він був закритий для публіки ще з вчорашнього дня.

На сьогодні був призначений великий військовий парад, що його приймав сам каудільо, генерал Фернандос в оточенні всього свого блискучого почету. Ось чому головна магістраль, вздовж якої мусили проходити військові частини, Авеню дель Прадо, охоронялася ще пильніше. Тут були поставлені найвипробуваніші жандарми та агенти поліції. Вздовж мостової, відділяючи її щільною живою стіною від широких тротуарів, стояли ланцюги фалангістів. А далі на північ, ближче до майдану Кастелара, де на балконі великого будинку розмістилися пихаті, оздоблені золотими цяцьками орденів, генерали, — ланцюги жандармів були ще міцніші.

Пройшла вже піхота, слідом за нею завзято прогарцювала кавалерія, рушили моторизовані частини. І радіорепродуктори, що весь час вихваляли іберійську армію, аж захлиналися від казенного захоплення.

— Дивіться на ці надзвичайні машини, іберійці! — лунав басовитий голос з репродукторів. — Дивіться і радійте! Хіба що-небудь зможе будь-коли спинити ці залізні машини, які сунуть, не знаючи на своєму шляху перепон? Хіба насмілиться хто-небудь спробувати спинити ці танки?

— Звісно, з цієї публіки — ніхто, — крізь зуби сказав невисокий кремезний чоловік у натовпі своєму сусідові.

Той подивився на нього, але змовчав.

— А як м’яко посуваються ці могутні танки, — продовжував захлинатися голос з репродукторів.

— Мов би підмащені олією, взятою від наших дітей, — тихо додав знов кремезний.

Цього разу його сусід відповів:

— Твої дотепи, Педро, нічого не дадуть. Крім, можливо, того, що їх почує якась поліцейська собака і заарештує тебе. Бережи краще сили для іншого!

— Але ж противно слухати таку похвальбу! — заперечив перший.

— Наче ти раніше не чув? — знизав плечима другий.

Тоді перший глибше засунув руки в кишені піджака і похмуро погодився:

— Гаразд, хай буде по-твоєму, Фредо…

Голос із репродукторів продовжував ще говорити, але натовп на тротуарах Авеню дель Прадо збентежено загомонів. Люди витягували шиї, намагаючись підвести вище голови, щоб бачити дивну подію на мостовій. Що трапилося? Чому загомоніли люди, чому заметушилися жандарми й агенти поліції, чому ланцюги фалангістів відступили на крок ближче до тротуарів?

Два найближчі важкі танки враз спинилися. Їхні потужні мотори стихли. За ними слідом спинилась і решта. Можливо, це трапилося лише тому, що спинилися передні?.. Але ні: ось завмерли й ті, що йшли попереду. Та в чому річ? Що це за затримка?..

Раптом змовк і басовитий голос з репродукторів. Мабуть, з того місця, де сидів диктор-спостерігач, теж стало помітно, що танки спинилися. На вулиці враз стало тихо. Тільки приглушено гомонів народ.

— Спинилися всі чисто, — весело сказав кремезний чоловік.

Ось один з агентів поліції швидко стрибнув на мотоцикл, що стояв біля рогу. Він крутнув педаль стартера раз, вдруге, втретє… ніяких наслідків, мотор не працював!

— Бач? — здивовано сказав кремезний. — Фредо, дивись, здається,