Читати книгу - "Космiчний Гольфстрiм, Василь Павлович Бережний"

винахiдник. Вiн працює на безсмертя людського роду.

- I в нашiй ситуацiї теж? - капiтан знову дивився в iлюмiнатор.

- Звичайно. Пригадай, якi вiдкриття зроблено перед лицем небезпеки! Один тiльки Гравiтацiйний трансформатор...

- Так, вiдкриття значнi... - роздумливо промовив капiтан. - Шкода тiльки... - Рiзко повернув голову до спiвбесiдника. - А як ти вважаєш, винахiдник цей i органiзатор вичерпав свої можливостi у нас? Невже безнадiя захопила наш корабель i нiхто не бачить нiякого просвiтку?

- А який же просвiток, коли всi знають правду, кожен усвiдомлює безвихiдь становища.

- Знають правду... - повторив капiтан. - А чи не поспiшнi це висновки? Я, наприклад, починаю сумнiватися. I взагалi... Знають правду... Ну, то й що? Хiба невiдомо з iсторiї, що iнколи цiлi пiдроздiли одержували таке завдання, яке не давало жодних шансiв уцiлiти. Вони знали це i йшли на загибель. В iм'я перемоги над ворогом... Хiба це не торжество свiдомостi над iнстинктом?

"Що вiн замислив? - подумав психолог.- Поставити активний стрижень до охололого реактора? А що ж, це iдея. В кожному разi, краще дiяти, анiж нидiти склавши руки". Уголос промовив:

- Я розумiю, але...

- Що "але"?

- У нас особливий випадок. Якщо ти хочеш, незважаючи на це, розпочати...

- Чому ж незважаючи? - насупився капiтан. - Саме зважаючи на обставини, нам треба пiднести дух екiпажу Пам'ятаймо, що ми - загiн людства, вiдправлений в далекий пошук!

- А що, з'явилися хоч натяки, хоч якi-небудь симптоми? - Психолог аж подався вперед. Уп'явшись очима в капiтана, подумав: "От iнтелект! Навiть менi пiдкинув зерно надiї..."

- Так, симптоми є, - потеплiлим голосом сказав Нескуба. - I ця думка з'явилася буквально у вiдповiдь на твоє запитання, дорогий Iлвала. Може, це iнтуїтивне...

- Якi ж симптоми? - в голосi психолога вже чулася надiя. Очi йому заблищали, - як пiд час напруженої шахової гри.

- А ось якi. - Нескуба повернув крiсло i тепер сидiв лицем до психолога. - Перше - локацiйний графiк. Адже крива не замикається? Бiльше того, намiтилась тенденцiя до розширення "горловини". Друге - сила тяжiння вже не зростає. Може, ми досягли її максимуму?

Iлвала був трохи розчарований такими симптомами, але зацiкавлення не втратив. Нескуба, звичайно, краще розбирається у гравiтацiйних графiках, може, й справдi "Вiкiнг" пройшов критичну точку...

- Пора вже нам спрямувати дiяльнiсть екiпажу в нормальне рiчище, провадив капiтан. - А то дехто вже зовсiм розкис. Я можу оголосити наказ, це неважко. А от хороший настрiй, ентузiазм... Тут потрiбнi тонкi психологiчнi методи. Розумiєш, дорогий Iлвала?

Психолог насторожився:

- То що, будемо сiяти iлюзiї? Замiсть золота правди пiдкинемо сухозлiтки?

Нескубу не збентежили нi цi шпильки, нi тон, яким це було сказано. Вiдповiв з витримкою, тiльки трохи примружував очi, коли добирав слова:

- Золото правди... Яке ж це золото, коли воно... чорне?

Капiтан з пафосом обстоював думку, що не завжди правда потрiбна i корисна, що часто буває якраз навпаки...

Iлвала слухав i в той же час думав про Алка, про галасливi його звинувачення. Ясно, що Нескуба не знає. То сказати чи нi? Мабуть, таки не треба, Незабаром дiзнається. Неприємна вся ця iсторiя, дуже неприємна...

- За останнiй час, - провадив далi капiтан, - життя на кораблi спохмурнiло, скисло. Не написано жодної картини, не створено жодної пiснi, не кажучи вже про кантати чи симфонiї... Спортивних змагань - нiяких. Як же ти, психолог, миришся з таким-от становищем?

"Хоча Нескуба повiв атаку на мене, - подумав Iлвала, - все це вiн адресує й собi, добиваючись психологiчного зламу. Адже факт, що i його не поминув депресивний настрiй, який охопив екiпаж, немов епiдемiя".

- З чого ж почнемо? - якось нiби винувато посмiхнувся Iлвала.

- З чого? - Обличчя Нескуби полагiднiшало, в очах навiть усмiх промайнув - легенька, ледь помiтна сонячна цяточка. - Давай почнемо iз спорту. Найперше - матч на шахову першiсть...

"Не шаховий матч буде з Алком, - подумав Iлвала, - а запекла сутичка двох антагонiстiв. I якщо ботанiк доможеться свого..."

- Ну, то як ти вважаєш? - Нескуба торкнувся його плеча.

- А що ж, це дуже цiкаво. Коли нiщо не стане на завадi...

- А що ж може завадити? - стенув плечима капiтан. - Завтра ж i почнемо.

"Iстинно, людина не знає сьогоднi, що її жде завтра", - подумав Iлвала.

5

Виклик знайшов Алка в бiблiотецi, де вiн вивчав архiвнi матерiали: накази, розпорядження, iнструкцiї i т. п. Вiн так поринув у дослiдження, що не вiдразу почув, коли його покликали.

- Вас розшукує капiтан, - вже голоснiше сказала бiблiотекарка - жiнка з великими сумними очима, прихиляючись до його вуха.

Алк з несподiванки шарпнувся, потiм оговтався i, не поспiшаючи, пiдiйшов до екрана. "Поiнформували, значить, без мене, - думав Алк, - ну, що ж, може, це й краще..." Дихав важко, серце колотилось, i це, мабуть, помiтив Нескуба, що пильно дивився на нього з екрана.

- Що з вами, Алче? Не бачу бойового запалу.

- Буде запал, буде... - вiдповiв Алк.

- То коли?

- Чим швидше, тим краще, - видихнув Алк.

- Тодi давайте почнемо сьогоднi. Я думаю - у малому спортзалi, не заперечуєте?

- У малому? Не вистачить мiсць...

- Гадаєте, буде стiльки болiльникiв? - усмiхнувся капiтан. - Ну, що ж, пiдходьте, порадимось з арбiтром. Я на вас чекаю!

Кров шугнула в скронi, Алк з роззявленим ротом дивився, як тьмянiло зображення капiтана. "Болiльники, арбiтр... Це ж вiн про шаховий матч! А я... Ну, зажди, я за тебе вiзьмусь..."

Матч на першiсть "Вiкiнга", особливо пiсля нiчийного рахунку (12 : 12), привернув увагу чи не всiх вiльних вiд вахти. Тринадцяте очко! Для кого ж це число виявиться щасливим? Мiсця в залi були зайнятi задовго до початку. Тут стояв глухий гомiн - люди вже давно не збиралися разом, i зараз панувало нервове збудження. Говорилося про що завгодно, тiльки не про гравiтацiйнi пута, якi скували корабель. Усi наче змовились - жодного слова про це! Чи таки справдi шаховий двобiй цiлком заполонив думки?

Ось двi молодицi - тендiтна брюнетка i блондинка спортивного