Читати книгу - "Аурентина, Андрій Всеволодович Дмитрук"

дружньо плескаючи Рагнара по плечах і підморгуючи дівчатам.

Дерева, із стовбурами ламкими й соковистими, як у герані, лякливо одсмикували кінчики товстого пухнастого листя. А втім, ксенозоологи давно вже встановили, що це зовсім і не дерева, а тварини — щось на зразок земних поліпів. Усі відомі колонії химер існували лише в оточенні такого живого “лісу”. Кожна з химер проводила кілька хвилин на день, присмоктавшись до стовбура чи листка “поліпа”. (Після доповіді Куніцина “поліп” був офіційно названий “уніфікованим господарем”, постачальником поживних речовин для всієї раси химер.) Неподалік просвічувало узлісся, з того боку все голосніше шипіло і булькало, немов велетенський казан. Стало видно тіні, що металися в білому тумані, і, врешті, відкрився пагорб з султаном пари на вершині, що мав назву Дитячий Садок.

Дівчата схопилися за руки і завмерли, хоч були вже тут утретє.

Пагорб, по кристалику збудований булькаючим гейзером, далеко розтікався брудно-білими фестонами, схожими на ніздрюватий весняний сніг. Крізь великі й малі пори, часто-густо оточені власними мікропагорбками, пружно вихльостували і витали в повітрі струмені пари. Головний гейзер, важкий, лінивий, то ховався, то неохоче піднімав кучеряву голову. Ї всюди на пагорбі й поблизу, зігріваючись підземною благодаттю, бурими лискучими ковдрами лежали і повзли універсальні химери. Були вони за розміром не менші, ніж земна океанська манта — напевно, росли до кінця життя, як соми. На широких темних спинах велетнів десятками лежали, притиснувшись і тріпочучи краями перетинок, дрібні родичі — розміром з морського кота, з камбалу, з долоню, і чим менші, тим світліші. А навкруг, на всю площу поля гейзерних відкладень, замкнена стіною лісу, кружляла незчисленна зграя, немов чаїнки на дні склянки. Дрібні істоти злітали навскоси і займали місця на гігантських спинах; інші, насидівшись, хвацько ляскали перетинками й відлітали…

У гарячому тумані, у вихорі знавіснілих ковдр рухалися оранжеві скафандри. Чергова безглузда варта “прямих”.

Найжахливішим було те, що групу просто ігнорували.

Химери не боялися людей і не заважали їм. Підпускали до себе впритул, потім не поспішаючи відповзали або відлітали. Їм підкладали яскраво розмальовані ілюстрації до відомих теорем, схеми і тести — плоди роботи кількох поколінь у лабораторіях ксенопсихологів. Через гучномовці обробляли химер гудками і писком спеціального “інфорлінга”, а також серйозною музикою. Вночі не давали спокою осмисленими серіями спалахів. Випробовували радіохвилі, гамма-випромінювання, інфра— та ультразвук. Шеф групи Спиридон Костанді з відчаю наказав демонструвати фільми про Землю.

Однак на підкладені предмети химери не реагували зовсім, жоден вид хвиль та енергій не турбував їх, а нематеріальність відеокуба[7] вони виявили одразу і тепер літали, мовби нічого не сталося, прямо крізь зображення.

Взагалі ксенопсихологи припускали, що існує три моделі Контакту: при взаємній схожості і доброзичливості при різних ступенях несхожості аж до повного нерозуміння дій партнера (за умов, що його все-таки визнано розумною істотою), при неприхованій ворожнечі партнера. Тут же, на Химері, виявлено щось зовсім несподіване — небажання спілкуватися, непохитна пасивна змова.

Сонно бурчав теплий гейзер, і люди третій місяць блукали по Дитячому Садку, впритул натикаючись на оброслих мокрою шерстю братів по розуму, які повзали незворушно.

Скориставшись з завороженості Наілі, Рагнар підкрався ззаду і добре тицьнув її пальцями під пахви, щоб відчула через скафандр. Дівчина заверещала, щиро перелякавшись, і навідліг ударила кулачком по широких грудях товариша. У шоломофоні Віоли вдоволений сміх Рагнара перебив голос Костанді:

— Ох, ця крижана кров вікінгів! Він жартує навіть перед лицем наших мук…

Спиридон підійшов, церемонно зігнувшись у поясі і приклавши праву руку до серця:

— Радий вітати юність і йрасу. Чи можу запропонувати чашечку кави, звареної невміло, але з величезним бажанням догодити?

Віолі ніколи не подобалися чоловіки, які постійно кокетують своїми чарами. Навіщо напрошуватися на комплімент, коли всі прекрасно знають, що Костанді варить каву тридцятьма двома сиособами і на борту “Перуна” він не має в цьому суперників?

— Врешті, запропонуємо вашу каву химерам. Чи не спадало вам це на думку?

Він ураз схилив голову і мовчки звернув до лісу, ведучи всіх до бази. Віола, засоромившись, що необачно зачепила за живе шефа групи, навмисно весело спитала:

— Спиро, я вмру від цікавості: навіщо ви нас запросили?

І взяла його під руку. Костанді одразу розтанув:

— Отож тут відбудеться такий собі спектакль з невідомою розв’язкою. За підрахунками планетологів, уранці має вдарити на повну силу гейзер. Він, бачте, періодично оживає на короткий час: коли ми вперше облітали Химеру, стояв стовпом майже чверть кілометра заввишки, а через десять хвилин зів’яв. Подивимося, як завтра поводитиметься шановна публіка…

Під куполом бази — зменшеної копії центральної — із задоволенням скинули обладунки. Сиділи тісно й затишно в інтимному світлі плафона. Худенька некрасива Наіля, з широким обличчям і прилизаним коротким волоссям, мрійливо зіперлася щокою на долоню, прилаштувавши для опори ліктя коліно Рагнара. Масивний, із шкірою молочного поросяти на щоках, Даніельсен сказав, широко розставивши рубчасті підошви і смаковито присьорбуючи каву з антикварної чашечки:

— У давнину казали: гарна кава має бути чорна, як диявол, гаряча, мов пекельне полум’я, і солодка, наче поцілунок…

Молоді ксенопсихологи засміялися.

— От не заснеш сьогодні після такої порції, і буде тобі диявол, — пробурчала Наіля.

Рагнар, прибічник руху “природників”, ніколи не користувався апаратом електросну, а тому замислився. Однак безтурботність переважала, і він попросив другу чашку.

— Кава — безцінний дар природи, — з піднесенням сказав Спиридон, — навряд чи відомий нашим друзям-химерам… Взагалі я боюсь, що всГвони жалюгідні практики, зовсім позбавлені будь-якого артистизму. Нудна цивілізація…

— У них є своя етика, — заперечила Віола, — а отже, і духовний світ, і якась духовна культура, в