Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

а на конференції наших делеґатів у Києві Затонський не визнавав цього договору. Через це ми в поточній мові відкидали назву «Червона Українська Галицька Армія» і називали, як і спершу, «Українська Галицька Армія» — Н. Г. ">[24] 

Перед закінченням зборів на залі з'явився Є. Коханенко, що працював над організацією галицької комуністичної партії. Йому доручили також покласти підпис під договором від своєї партії.

Безпосередньо після підписання договору я просив А. Хвилю подбати про те, щоб командування ХІІ-ої армії повідомило підкомандні частини про укладення союзу УГА з большевиками та щоб червоноармійці, вступаючи в район розташування галицьких частин, зустрічали їх як союзників. Хвиля порадив мені поїхати з ним до тієї команди; вона недалеко, в Калинівці. Ми умовились негайно після полудня поїхати туди.

А покищо на кватирі в Давида зібралося нас четверо: Давид, Курах, Опока і я на коротку нараду, що нам далі робити й як довести до кінця почате діло. Давид почував себе недобре, у нього була висока температура, і він запідозрював у себе сипняк. Тому він доручив мені перебрати на себе провід ревкому й керувати його справами. Тоді ми вирішили зараз чергового дня скликати пленарне засідання ревкому, а ввечері — віче галичан і оприлюднити наш договір з большевиками. Мені припало приготовити віче, а Курах з Опокою мали зараз же відшукати пор. Михайла Панаса, що залишився з своїм відділом кавалерії на периферії Вінниці, близько цікавився перебігом перемов з большевиками й запевнив нас у піддержці. Курах і Опока переконали його, щоб вирушив на фронт під Калинівку й зайняв там один сектор проти денікінців, зголосившись у червоному командуванні як аванґардна частина УГА. Панас прочитав письмовий наказ ревкому й заявив, що незабаром виступає на фронт проти білих москалів.

Я казав у бюрі ревкому оповістити пленарне засідання і приготувати до віча галичан на перше січня. Потім пішов знову до Хвилі й виїхав з ним паротягом до Калинівки.

5. Конференція в штабі XII червоної армії.

Біля третьої години по обіді ми з Хвилею вступили в сальоновий вагон, де мешкали члени командування й революційної ради XII червоної армії. Хвиля просив мене почекати в одному переділі вагону, а сам пішов до большевицьких асів, щоб заявити про наше прибуття. Дуже довго він не виходив, і мене став огортати неспокій. Хвилинами мені здавалося, що й наші розмови з Хвилею у Вінниці, і наш договір були большевицьким підступом, щоб заманити нас до себе й потім потрактувати як полонених. Деколи доходили до мене невиразні вигуки, але не можна було розібрати змісту розмови.

Нарешті Хвиля вийшов і попросив мене до великої залі, де чекали на мене командарм Муралов, члени реввійськради Затонський і Аралов. По звичайних формальностях Затонський указав мені місце при столі й почав розмову. Найперше випитував мене про мене, моє минуле й теперішне становище в УГА, потім про стан нашої армії, її розташування, настрої тощо. А що він довго не приступав до головної справи — нашого договору та його особистої позиції щодо цього, то я звернув розмову на цю тему сам. Згадавши про факт укладення договору УГА з червоною армією, я просив Затонського подбати про те, щоб штаб XII армії видав наказ червоноармійцям, що галичани є союзники большевиків і щоб їх так і трактували. Затонський відповів, що він уже знає про договір від товариша Хвилі та що зараз буде видане розпорядження про це всім підкомандним формаціям. Потім я звернув увагу Затонського на велику небезпеку, яка загрожує червоноармійцям від зустрічі з галичанами, що стали розсадником тифу, а тому суґерував йому видати наказ про заборону зустрічатися з ними. Затонський порозумівся поглядом із своїми товаришами, що це, мовляв, важлива справа, й сказав мені, що командування подбає про те, щоб охоронити своє вояцтво від зараження. Я ж насправді дбав про те, щоб охоронити своїх вояків від насильства з боку червоних. Чи штаб XII армії видав якийсь наказ у цій справі, невідомо, але червоноармійці не оглядалися на небезпеку й, де тільки могли, грабували наших. Про це буде ще мова нижче. В розмові про пляни щодо УГА я підкреслив 2 точку договору, в якій запевняється організаційна цілість нашої армії. На це Затонський відповів дослівно так: «Це, товаришу, буде можливо щойно тоді, коли ваша армія перевариться в революційному кітлі, а тому після реорганізації ваші три корпуси будуть розділені на три червоні дивізії. Коли ж галичани пройдуть політичний перевишкіл, тоді їх об'єднають в одно оперативне тіло. Про час, коли це станеться, буде рішати наше командування XII армії, до якої ви належите».

Затонський поставив мені питання: «Що ви думаєте робити, щоб перетягнути всі корпуси УГА на сторону Вінницького ревкому?» Я відповів: «Негайно по нашій конференції я хочу повідомити команди корпусів УГА, що ми в союзі з червоною армією, та закликати їх, щоб вони на власну руку, не оглядаючись на Начальну Команду, припинили відступ на південь і в міру можливости підсувалися назад в район Вінниці, де мають зосереджуватися всі частини УГА».

Потім Затонський пропонував мені наказати нашим частинам на півдні виступити збройно проти військ Денікіна, згл. Бредова, з яким УГА відступає. На це я завважив, що це буде можливе щойно тоді, коли червоні частини підсунуться до району розташування УГА; покищо ми могли вислати тільки один кавалерійський відділ під Калинівку з наказом виступити зараз же разом з червоними проти білих.

На моє запитання, чи командування червоної армії буде забезпечувати наші частини харчами й санітарним матеріялом, чого ми конче потребуємо, Муралов вияснив мені, що він дасть наказ постачанню 44 дивізії, яке буде у Вінниці, доставити нам усе потрібне, і я на місці повинен порозумітися в цій справі з начальником постачання.

На цьому закінчилася наша перша конференція в штабі XII червоної армії. На ній команда цієї армії й реввійськрада прийняли до відома наш договір, обговорено також важливіші питання. Пізно ввечорі я повернувся до Вінниці до краю виснажений. Хоча багато питань тоді ще не вияснено, але я відчув велике відпруження нервів. Наші побоювання за долю галицького стрілецтва стали покищо неактуальні, а це було в даному моменті першою для нас справою.

Трагічний стан нашої відродженої Держави під кінець 1919 р., що його спричинила