Читати книжки он-лайн » Класика 📜🎩🎭 » Приказки, Руданський

Читати книгу - "Приказки, Руданський"

136
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 20
Перейти на сторінку:
по­ло­жу!»

«А як те­бе ча­сом хто


Схоче по­ло­жи­ти?»


«А ко­му ж я ви­нен що?


За що ж ме­не би­ти?»








ТРИ ПИТАННЯ





Рабин:


«Чого півень, як співає,


Очі зак­ри­ває?»


Мошко:


«Того, дев­не, що на­пам’ять


Свою пісню знає».


Рабин:


«Чого ко­лись по дра­бині


Ангели зліза­ли?»


Мошко:


«Бо ще бу­ли мо­лодії,


Мало пір’я ма­ли».


Рабин:


«Чого мо­ре так со­ло­не,


Що не мож­на пи­ти?»


Мошко:


«Бо по­гані осе­ледці


Мали за­се­ля­ти».








ЧИ ДАЛЕКО ДО НЕБА





«Що п’ять верс­тов - то й кор­шом­ка,


Нічого й лічи­ти,


Бо п’ять верс­тов як проїдеш,


Треба й відпо­чи­ти.


Ото їдуть із яр­мар­ку


Двоє гос­по­дарів,


У каж­до­го віз по­ряд­ний,


Воликів по парі.


Їдуть собі по­ма­леньку,


Грошенята ма­ють,


Полягали на со­ломі -


Та й ду­му га­да­ють.


Далі їден про­бу­див­ся


З гли­бо­кої ду­ми,


Повернувся на со­ломі.


«Чи спиш,- ка­же,- ку­ме?»


«Що го­во­риш?» - дру­гий ка­же.


«Чи спиш, я пи­таю».


«Та не сплю ще,- ка­же,- ку­ме,


Тілько що дрімаю!»


«Не дрімай же на го­ди­ну


Та глянь про­тив не­ба,


Скілько б верс­тов так до не­ба


Проїхати тре­ба?»


«Та бог йо­го свя­тий знає


І добрії лю­ди…


Я ду­маю, що не більше,


Як п’ять верс­тов, бу­де».


«Гуттю, ку­ме!.. Та се ба­ба


Тобі наб­ре­ха­ла…


Та як­би п’ять верс­тов бу­ло,


Там корш­ма б сто­яла!»








ОКУЛЯРИ





Розходився му­жи­чок


Аж ґвалт дя­ку­ва­ти,


Та од­на йо­му біда:


Не вміє чи­та­ти.


До аз-бу­ки - так ку­ди,


Не то­го він хо­че.


Він га­дає чим дру­гим


Просвітити очі.


«Не вміє ж так ста­рий дяк


Стрічки розібра­ти,


Окуляри ж як візьме -


То ку­ди чи­та­ти!


Отак і я за­ве­ду


Кондаки й тро­парі,


Піду тілько та куп­лю


Такі оку­ля­ри».


Пішов му­жик до крам­ниці,


Різні ви­би­рає…


Що на очі нак­ла­де,


То все не чи­тає.


Далі соті з но­са зняв,


Об зем­лю уда­рив.


Розплатився та й пішов


Сам без оку­лярів.


Та й на про­во­ди ска­зав


Хрещеному лю­ду:


«Окулярів не ку­пив


То й дя­ком не бу­ду».








ЕГЕ, ГАЙ





Йде ви­дю­чий і сліпий,


Та й ка­же ви­дю­чий:


«Ото, бра­те, синій гай!


Ото ліс дріму­чий!»


«Еге! Еге! - ка­же той.-


Як ти собі ва­жиш!»


«А ти ж, бра­те, ба­чиш що?»


«Та ж ти, бра­те, ка­жеш!»








СКІЛЬКО ДУШ





«Скілько, ку­ме, в тілі душ?»


«Одна, я га­даю».


«Може, в те­бе і од­на,


А я так дві маю:


Бо як ру­ки на снігу


В ме­не за­коліють,


Хукне теп­лая ду­ша -


І ру­ки тепліють.


А як стра­ва на столі


Гарячая бу­де,


То вже дру­га, бач, ду­ша,


Холодная, сту­дить!»








ПОНИЗИВ





П’є-гуляє у неділю


На кор­шомці Га­ра­сим;


З Га­ра­си­мом п’є-гу­ляє


І сусід йо­го Тро­хим.


А обид­ва стрільці жваві.


От пе­реч­ка і пішла…


Далі Тро­хим роз­хо­див­ся,


Підійнявся з-за сто­ла:


«То ти ка­жеш, що ти луч­чий?


Що ти гас­пид­ний стрілець?


Збий же мені з чу­ба шап­ку -


Тоді бу­деш мо­ло­дець!»


«Кажеш, мо­же, що не зіб’ю?»


«А ти ка­жеш, що зіб’єш?!»


«А їй-бо­гу, що ізіб’ю!»


«А їй-бо­гу, не зіб’єш!..»


«Та от тобі і руш­ни­ця!»


«Ану-ну! Да­вай! Да­вай!»


«Ставай, ли­шень, край по­ро­га!


«Та я ста­ну, ти ста­вай!..»


Цілить один од по­ро­га,


Другий стоїть за сто­лом


Та що­си­ли на­тя­гає


Сиву шап­ку на чо­ло.


Бах! руш­ни­ця… Ста­ло дим­но…


Йде до сто­лу Га­ра­сим…


А за сто­лом в сивій шапці,


Як ба­ран, ле­жить Тро­хим!


(Йому ку­ля про­летіла


Через шап­ку і чо­ло…)


Підіймає він Тро­хи­ма,


Підпирає за сто­лом.


Сам од­хо­дить до по­ро­га.


Знов руш­ни­цю в ру­ки взяв,


Прицілився разів кілька


Й го­ло­вою по­хи­тав.


«Вибачай мені, Тро­хи­ме,-


Гарасим про­го­во­рив,-


На два цалі лиш по­ни­зив


Та й і шап­ки не ізбив».








АБИ ДУША ЧИСТА





Два злодії опівночі


Костьол обк­ра­да­ють;


Обшарили всі скар­бо­ни,


Святих об­ди­ра­ють.


І заб­ра­ли, які бу­ли,


Гроші під зам­ка­ми.


Далі один на ол­та­рик


Пнеться з пос­то­ла­ми.


«Та що ж бо ти, бра­те, ро­биш? -


Став дру­гий ка­за­ти.-


Як-то мож­на свя­те місце


Постолом ва­ля­ти?»


А той ка­же: «Мов­чи, бра­те!


Ми тут пе­ред бо­гом -


Аби ду­ша чис­та бу­ла,


Постоли - нічо­го!»








ЛЯДСЬКА НАТУРА





Блудить ля­шок се­ред лісу,


А му­жик ру­бає…


«Та ти, ля­ше, ли­бонь, блу­диш?» -


Мужик про­мов­ляє.


А лях ка­же: «Cho­caj blad­zie,


Ale mam na­tu­re


Nie pytac sie te­go nigdy


Kogo bi­je w sko­re!» [8]








СВИНЯ СВИНЕЮ





Несе му­жик у но­чов­ках


Додому свя­че­не:


Яйця, пас­ку, і ков­ба­си,


Й по­ро­ся пе­че­не.


І по­ро­ся, як підсви­нок,


Та ще й з хро­ном в роті.


Несе, бідний, та й спіткнув­ся


У самім бо­лоті.


І схиб­ну­лись нові ноч­ви,


Затряслось свя­че­не,


І в бо­ло­то по­ко­ти­лось


Порося пе­че­не.


Глянув му­жик на бо­ло­то,


Посвистав до ли­ха,


Одвернувся, набік плю­нув


Та й про­мо­вив сти­ха:


«Та сви­ня та­ки сви­нею!


Правду ка­жуть лю­ди:


Святи її, хрес­ти її -


Все сви­нею бу­де!»








ДОБРА НАТУРА





Грає скрип­ка, грає коб­за


І бан­ду­ра грає;


Чумак літом у ко­жусі


Гопки ви­ти­нає.


Витинає чу­мак гоп­ки,


Аж по­том зал­ляв­ся…


«Та скинь-бо ти ко­жух, бра­те!»


Якийсь обізвав­ся.


«Ні, не ски­ну! - чу­мак ка­же.-


Бо на­ту­ру маю,


Що йно тілько з се­бе ски­ну,


То все про­пи­ваю!»








ЧУПРИНА





Питалися ко­за­ка:


«Що то за при­чи­на,


Що в вас го­ла го­ло­ва,


А звер­ху чуп­ри­на?»


«А при­чи­на то та­ка:


Як на війні зги­ну -


Мене ан­гел по­не­се


В не­бо за чуп­ри­ну».


Питаються му­жи­ка:


«Що то за при­чи­на,


Що в вас го­ла го­ло­ва,


А звер­ху чуп­ри­на?»


«А при­чи­на то та­ка:


Нас біда обсіла -


Голимося до крівлі,


Щоб куз­ка не їла!»








ЗГУБА ДУШІ





Раз про­па­ла на сте­пу


В чу­маків со­ки­ра,


До од­но­го всі взя­лись:


«Ти та й ти, псявіро!..»


Той їх го­дить, ха­ме­нить,


Той їм роз­ва­жає,


Вже й кля­неться на чім світ,


Богом при­ся­гає…


Ні! Не вірять! Аж чу­мак


Против не­ба гля­нув:


«Коли я со­ки­ру взяв,


Най я ля­хом ста­ну!..»


«Стій, чу­ма­че, не гу­би


Ні душі, ні віри!


Вірим-вірим! Ти не брав


Нашої со­ки­ри!»








НЕ МОЇ НОГИ





Серед лісу, се­ред гаю


У неділешній обід


Заснув му­жик у чо­бо­тях,


Прокинувся без чобіт.


Прокинувся, про­тер очі,


Разів кілька позіхнув,


Разів кілька босі но­ги


З по­дивлінням по­вер­нув.


«Не мої се,- ка­же,- но­ги,


Присягаю на чім світ,

1 ... 8 9 10 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"