Читати книгу - "Боснійські драми, Слободан Шнайдер"

вкриє сніг, який одразу стане минулорічним. Люди хочуть забути те, про що майже неможливо говорити. У цих темних лісах, жінко Божа, людина не вбиває іншу лише тоді, коли аж ніяк не може цього зробити. А це стосується й усього іншого, що людина взагалі може зробити з іншою людиною. Кумекаєш? Блаженне забуття. Я мушу плакати над тілом, бо інакше мою печаль не можна було б витримати, але завтра — новий день.

МАРТА: А вона?

ГАСАН: Вона не плаче, для неї немає нового світанку.

МАРТА: Ти мені допоможеш?

ГАСАН: Я тобі не допоможу.

МАРТА: Вночі я їй насилу перешкодила. Я теж мушу колись заснути. Я вже її одного разу знімала з вікна. Це скло (показує шматочок загостреного скла), яким вона... Ми мусимо її зв’язати.

ГАСАН: Це тебе я прив’яжу до того ліжка, божевільна. Не заспокоюся, доки не вдягну на тебе гамівну сорочку. Ти мене завжди виводиш із себе. Якийсь час ти здаєшся розумною, твої думки течуть, ніби мед, гладенько, хоча все, що ти можеш придумати, звичайно, неправильне. А тоді раптом все з тебе виходить, як пронос якийсь. Не допоможу тобі її зв’язати.

МАРТА: Гасане, скажи мені нарешті: чому?

ГАСАН: Якого хріна я з тобою тут сперечаюся? Який я ідіот! Та в мене на голові ще п’ять таких апартаментів, і всі вони повні бідосі — будь-якої, на вибір!

МАРТА: Чому?

ГАСАН: Бо для неї і було б найкраще — ...

МАРТА: Я не заспокоюся, поки не продірявлю тобі голову.

ГАСАН (відмахується, ніби має справу з нерозумною дитиною): Я пішов у своїх справах!

МАРТА: А її хлопець?

ГАСАН: Їй неможливо допомогти.

МАРТА: Навіть чоловік?

ГАСАН: ВІН БИ ПЕРШИЙ ЇЇ ВБИВ, ЯКЩО ВІН ЧОЛОВІК!

МАРТА (кричить йому услід): А ДИТИНА?

ГАСАН (ззовні): Це інше. ХТОСЬ МАЄ ЗА НЕЇ ПОМСТИТИСЯ!

МАРТА: Якщо вона покінчить із собою, тоді не буде й дитини! (Пауза.) Хоча б це ти принаймні знаєш, брудна свинюко? Хіба тебе не жінка народила?

Зовні ламаються важкі предмети. Гасан лається і стогне. У підвал влітає біла гамівна сорочка.

ГАСАН (ззовні): Будь ти проклята! Ти ні з чим не рахуєшся! Тільки аби домогтися того, що в тебе на серці!

МАРТА (притискає до грудей сорочку): Це в мене дуже сильно на серці. Азро, Азрочко, райська душе, народиш мені дитину?

Знову чутно, як ламаються важкі предмети. У підвал влітає мітла.

ГАСАН (ззовні): Через димар, через димар, щоб ти щезла! (Імітує роботу автомобільного двигуна.) Повний газ, прощай назавжди!

Темрява.

Повна тиша зійшла на світ.

Чутно стишений звук церковних дзвонів. Марта запалює свічки на маленькій сосні в кутку. Потім ладан. Підвал трохи освітлюється. Достатньо, щоб було видно, що на Азрі гамівна сорочка і що вона ще й прив’язана до стовпів кам’яного ліжка.

Дзвони починають дзвонити голосніше.

МАРТА: Христос народився!

Азра стогне.

МАРТА (Гасану): Води, ідіоте! Нагрій води! Тебе також витягнули колись із такої торби!

8. Прокляття

Прозектура.

МАРТА (скрутившись біля Азриних ніг): Вдар мене, якщо хочеш. Прожени мене, як суку. Але я не можу дозволити тобі те, що ти задумала. Ти не можеш нас так просто залишити. Не в такі часи. Смерті є стільки, що їй не треба допомагати.

Азро, Азрочко, душе райська! Що вони з тобою зробили! Свині смердючі.

Бодай їм ворони мозок висмоктали.

Сказ би на них прийшов.

Хами з немитими сраками.

Гади.

Щоб їм круки очі виклювали.

Щоб вони здохли.

Якби їх побачила вишикуваних у строю, серпом би їм їх повідрізала! Смердючі свині.

А одна свиня називається Мілош? За йменням це міг би бути брат.

Що вони з тобою зробили? Ой, лишенько... Це міг би бути брат.

Підбігає до печі, вимазує обличчя сажею, посипає волосся попелом.

Азро, Азрочко, душе райська! Якщо це й зроблене задля мого племені і мого роду, я того гиджуся так, як ніколи нічого не гидилася.

Глянь на мене, Азро! Прошу в тебе лиш один погляд.

Якщо це й справді моє плем’я і мій рід, що я з цим маю спільного? Маю, маю, хочеш сказати, маю плем’я й рід.

Чи можемо ми говорити як жінка з жінкою? Чому ти постійно мовчиш, хто тобі дав таке право? Хіба ти не бачиш, що я теж мучуся? Прокляті смердючі свині. Смердючі морди, з яких тече ракія і смердить цибулею. Щоб вам круки очі виклювали!

ГАСАН: Не кляни, жінко. Гріх це. І навіщо ти її так зв’язала. Нема в тебе серця. Вона — людська істота, а не тварина. Людину так не зв’язують. Що жінка може зробити жінці, про це навіть у страшному сні не подумаєш.

МАРТА: Геть звідси, п’яна свинюко.

ГАСАН: Ти п’яна. І, крім того, ще й капосна. Всі ви заздрісні на чужі животи. Бачив я, як жінка міряє поглядом жінку. Немає тут солідарності. Коли чоловік бачить чоловіка, який штовхає візочок, почуття швидше співчутливі: Ага, догрався й ти, мій капітане. І ти проковтнув наживку. І твоя голова в ярмі. Ти штовхай, штовхай, старий... Це не найгірша річ на світі.

МАРТА: Та замовкни вже нарешті, чоловіче божий.

ГАСАН: Дай їй пити. Хіба ти не бачиш, що вона вмирає від спраги?

Гасан підносить до Азриних вуст черпак із водою з відерка, яке несе. Марта його відштовхує, вони борються.

ГАСАН: Вона помре.

МАРТА: Чому вона не просить?

ГАСАН: Може, не може?

МАРТА: Хіба їй відрізали язика?

ГАСАН: Це не виключено. Я знав одного хвалька-капітана, який нанизував язики на палицю, так, як це роблять шмаркачі зі щойно пійманими головнями. Якраз там, звідки нам її прислали, ніби в подарунок, якраз у тих лісах збирає цей головастий свої язики. (Відкриває Азрі рота.) Одначе, що ми бачимо? Всередині цілком гарний язик. Ніби зміїний. Тільки не рухається, як у змії, а перебуває у спокої.

МАРТА: Може, знаками?

ГАСАН: Та це, жінко, й роби. (Гасан піднімає долоню і стискає її в кулак.)

МАРТА: А що це значить?

ГАСАН: Розраховуйте на мене.

Марта підносить руку і стискає долоню.

Гасан запитує знаками, якими спілкуються глухонімі: «Як вам тут подобається?» Азра дивиться перед собою.

МАРТА: Що це ти виробляєш?

ГАСАН: Не клює. Дивина. Не знаю. Як у тебе з телепатією?

Шум танків, здалека.

Гасан підводить голову, потім вилазить на стілець, дивиться, прислуховується.

ГАСАН: Зараз тут буде капець.

Зникає світло.

МАРТА: Круки їм мозок виїли.

ГАСАН: Ого! Хіба вже?

МАРТА: Круки б їм очі випили!

Вибухи, постріли дедалі ближче.

Гасан крутить