Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

сказав, що ми йдемо в ресторан, чванько. У мене є базові поняття про етикет, — дівчина теж кинула погляд на сукню, хоча знала, що все гаразд.

— А так і не скажеш, — хлопець схилив голову набік.

— Добре. Тоді патякало закрий, бо я проткну твою долоню десертною виделкою. Так краще?

— А ще каже, що знає щось про етикет... — Златан закотив очі. — Гаразд, до справ. То чого ми тут?

— Подейкують, Гра таки почалася, — Варта сьорбнула воду, яку принесли разом із меню в дерев’яній різьбленій палітурці. — Уже знайшли один труп. Не знаєш раптом, хто це зробив?

— Знаю, чого ж ні. Але це тобі не знадобиться, — усмішка стерлася з обличчя нового знайомого так швидко, що Варта впевнилась: він причетний до цього.

— Убили темну. Мою хорошу знайому. Я знайду того виродка і...

— Його вже знайшли. До тебе.

— Як? — дівчина подалася вперед, спантеличена заявою мага. — Я думала, це ти!

— Аха-ха. Кла-ас. Почуття гумору! Я ж наче казав, що мені офіційно заборонено брати участь у Грі. Я би не пішов на такий ризик у першому ж турі. Тим більше вбивати жертву — люте порушення.

— Історію не читав? Раніше це траплялось часто.

— Ага. Дірки в старих правилах... Але тут відбулося жорстоке вбивство. Явно не випадковість. Судді не пробачать його і не закриють очі на порушення...

Златан повернувся до вікна. Призахідне сонце било йому в очі, і він дивився на нього з такою злістю, ніби хотів швидше втопити за обрієм.

— Отож, судді справді тут, — Варті здалося, що озвучені, ці слова стали важчими.

— Так.

— І... і що тепер?

Вони замовкли обоє, бо нечутно наблизився офіціант і розлив вино по високих бокалах.

Варта відчувала, як слово «Гра», — тверде, різке і сильне — перекочується в неї на язиці. Ніби масивна намистина. Коли вона ковтала вино, то відчувала, як із кожним ковтком уявна намистина застрягав у горлі й не дає спокійно вдихнути.

Гра. Г-Р-А.

Усі дотичні до світу чародійства знали про неї з дитинства і знали, що вона випаде на їхнє покоління, на цей конкретний рік. І готувалися. Але одна річ — знати, а інша — зрозуміти, що вона справді... справді, вже і зараз відбувається тут. Гра, котра раз на століття дозволяє вивільнити колосальну магічну силу. І до котрої згодом приєднали ще й вибори правління в Конгломераті — хто переможе, той матиме й більшість.

Ніхто не пригадував, як виникла Гра. Ніхто не знав, як сила, що керує нею, обирає жертв і місця міток. І в цьому було щось протиприродне чи навпаки — надто стихійне, надто дрімуче, надто давнє... І страшне.

Варті було важко усвідомити це. Поза тим вона відчувала благоговійний острах перед суддями, які представляли Центральноєвропейський конгломерат і були найвищим органом правління в спільноті темних і світлих. Якщо судді вже в місті, то є шанс, що Гра пройде спокійно й цивілізовано. Якщо це взагалі можливо. Якби знати...

Златан пригубив своє вино і схвально кивнув.

— Ти правила знаєш? — спитав він.

— Я ж не з людьми росла.

— Тоді нема сенсу пояснювати, — маг заговорив повільно, але діловито. — Я допомагатиму тобі й вашій темній тусівці. Ви переможете. А мені потрібне лише бажання наприкінці. Та оскільки ти все ще не хочеш втручатися в Гру, скажу одразу, аби знала: у тебе не вийде залишитись осторонь. Ти — одна із жертв. Хочеш закінчити так, як та алхімея, чи вижити?

Варта мимоволі стиснула струнку ніжку бокала.

— Ту алхімею звали Софікода. Вона була дуже сильною. І все ж її вбили.

— Я сильніший. Я захищатиму тебе, — повідомив Златан без звичної усмішки.

— Ха. Ха-ха. Ха. Прекрасний чаклунський принц заявився! Учорашня дуель тобі не довела, що я сама можу захистити себе?

— Ні, до прекрасного принца мені далеко, вибачай, — хлопець смикнув неслухняне пасмо, яке вкотре вирвалося з-за вуха і впало йому на перенісся. — Як і тобі — до особи, яка може сама себе захистити, коли на неї почнеться справжнє полювання.

— Ти брешеш, Златане, — Варта рвучко поставила бокал на стіл. У голові дзвеніло. — Ніхто не знає список жертв наперед. Інакше почався б суцільний хаос і махінації. Це ми вивчали достеменно.

— Він почнеться скоро, твій хаос... — жорстка усмішка повернулася на губи мага. — Давай укладемо угоду: ти повіриш мені й робитимеш те, що пораджу. Якщо виявиться, що це помилка, тоді, Варто, можеш випити всю мою енергію. Її багато. Дуже нехороша темна, безперечно, оцінить.

— Може, годі фатальних замашок? — чаклунка добре знала, що означає випити когось до кінця. Їй доводилося бачити, як це виглядає. Коли павутина висмоктує енергію, пульсує і рветься від напруги, але маг не спиняється. Коли жертва не має жодного шансу на спротив. Коли сама смерть спускається незримо і накладає свою печать на обох. На вбивцю і жертву. Нехай вмирає лише один, але і той, хто забирає енергію, ніколи не залишиться без сліду. Він, носитиме її на собі вічно — печать свого кривавого вибору, свідчення своєї темності, таке глибоке і первісне. Виживає сильніший. Основне правило чаклунської спільноти, яке довгі століття допомагало відточувати техніки бою, керування енергією, зіллєваріння, найскладніші аліхімічні формули, взаємодію з тінями... Бо виживає сильніший. І у давній Грі теж.

А новий знайомець говорив про власну смерть так завиграшки, ніби не цінував життя ні краплі. Ні своє, ні будь-чиє інше.

— Чорта з два я буду з тобою укладати якісь угоди, — заявила дівчина твердо. — Йди пошукай собі іншу жертву, якщо ти вже такий обізнаний, — вона здвигнула бровами, не вірячи жодному слову чеха. — А я вже якось розберуся.

— Я не знаю про інших, — Златан сперся на лікті й перехилився через стіл. — Та якби у мене був вибір, то я нізащо не обрав би тебе...

— От і прекрасно, — процідила Варта крізь стиснуті зуби.

— Пішли. Я маю щось показати. Тоді точно повіриш, — хлопець озирнувся і клацнув пальцями. — Офіціанте, рахунок!

— У мене є плани на вечір, — збрехала Варта.

— Тепер немає, — Златан діловито поклав кілька купюр в шкіряну книжечку із чеком і поплескав по ньому долонею. — Однаково це ненадовго.

— Ти раптом