Читати книгу - "Карти на стіл"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– То хто переміг, а хто програв?
– Місіс Лоррімер вигравала в кожному робері. Міс Мередіт виграла в першому і програла два наступні. Мені гра йшла, а от міс Мередіт і Деспарду не дуже.
– Наш вельмишановний суперінтендант уже запитував, якої ви думки про своїх партнерів як кандидатів на роль убивці, – сказав маленький детектив із усмішкою на обличчі. – Я ж попрошу вас охарактеризувати їх як гравців у бридж.
– Місіс Лоррімер – першокласна гравчиня, – одразу відповів доктор Робертс. – Гадаю, вона добряче заробляє на бриджі. Деспард також непоганий гравець. Я таких називаю тямущими. Далекоглядний чолов’яга. Міс Мередіт можна описати як доволі обережну гравчиню. Вона не припускається помилок, але грає далеко не ідеально.
– А ви самі, лікарю?
В очах Робертса спалахнули вогники.
– Кажуть, я схильний трохи переоцінювати свої можливості й заявляти забагато взяток, але це мені завжди виходить на користь.
Пуаро всміхнувся.
Доктор Робертс звівся на ноги.
– Чи будуть у вас ще якісь запитання?
Чоловічок похитав головою.
– У такому разі на добраніч. На добраніч, місіс Олівер. Можете цілу нову книжку написати. Це цікавіше, ніж будь-які отрути, що не залишають слідів.
Він вийшов з кімнати, знову крокуючи своєю звичною енергійною ходою. Коли за ним зачинилися двері, місіс Олівер промовила з гіркотою в голосі:
– Нову книжку можете написати! Теж мені нова книжка! Люди бувають такі дивні. Та я будь-якої миті можу придумати історію вбивства в рази цікавішу, ніж який завгодно реальний випадок. Мені ніколи не бракує уяви придумати щось нове. А мої читачі люблять розповіді про отрути, що не залишають слідів!
Розділ п’ятий. Другий убивця?
Місіс Лоррімер увійшла до їдальні, як справжня леді. Її обличчя зблідло, але поводилася вона спокійно.
– Перепрошую, що доводиться тривожити вас, – почав суперінтендант Баттл.
– Ви просто виконуєте свою роботу, я розумію, – тихо відповіла вона. – Це, звичайно, не найприємніша ситуація, але нічого не вдієш. Я прекрасно розумію, що хтось із нас чотирьох, що були в тій кімнаті, вбивця. Але, звісно, не розраховую, що ви просто на слово повірите, що це не я.
Вона сіла на стілець, запропонований полковником Рейсом, й опинилася одразу навпроти суперінтенданта. Її розумні сірі очі зустрілися поглядом із його очима. Вона уважно вичікувала, поки він почне говорити.
– Ви добре знали містера Шайтану? – нарешті озвався поліціянт.
– Не дуже. Ми були знайомі кілька років, але не надто близько.
– Де ви з ним зустрілися?
– У готелі в Єгипті. Гадаю, то був «Вінтер Пелас» у Луксорі.
– І яке у вас склалося враження про містера Шайтану?
Жінка ледь помітно знизала плечима.
– Що ж, чесно кажучи, він здався мені цілковитим пройдисвітом.
– Пробачте, що запитаю так прямо, але чи не було у вас якогось мотиву прибрати його?
Це питання трохи розсмішило місіс Лоррімер.
– Якби у мене і був такий мотив, то хіба я повідомила б вас про нього, суперінтенданте Баттл?
– Цілком імовірно, що так, – відповів той. – Справді розумна людина знає, що істина й так неодмінно стане відомою.
Місіс Лоррімер задумливо нахилила голову.
– Може, й так, звісно. Ні, суперінтенданте, я не мала жодної причини бажати смерті містерові Шайтані. Власне кажучи, мені байдуже, живий він чи мертвий. Він завжди видавався мені абсолютним poseur[18], із цілковито награними манерами, що інколи мене навіть дратувало. Ось так я його сприймаю, чи то пак сприймала.
– Що ж, тут усе зрозуміло. В такому разі, місіс Лоррімер, чи не могли б ви розповісти щось про своїх трьох компаньйонів?
– На жаль, ні. Майора Деспарда та міс Мередіт я зустріла сьогодні вперше. Вони обоє здалися мені дуже приємними людьми. А доктора Робертса я знаю зовсім трохи. Здається, він дуже популярний лікар.
– То він не ваш лікар?
– О ні, ні.
– Гаразд, місіс Лоррімер, скажіть тоді, будь ласка, скільки разів ви сьогодні вставали з-за столу, і за змоги опишіть, що робили решта троє гравців протягом вечора.
Місіс Лоррімер навіть на секунду не завагалася з відповіддю.
– Я знала, що ви, ймовірно, запитаєте мене про це. Тож уже пробувала пригадати. Я вставала лише раз, коли була тлумаком. Підійшла до вогню. Містер Шайтана тоді ще був живий. Я сказала йому щось про те, як приємно бачити вогонь у каміні.
– І він щось відповів?
– Сказав, що ненавидить радіатори.
– Хтось чув вашу розмову?
– Не думаю. Я спеціально говорила тихо, щоб не заважати гравцям за столом. – Жінка сухо додала: – Власне кажучи, тут вам доведеться-таки повірити мені на слово, що тоді містер Шайтана був іще живий і розмовляв зі мною.
Суперінтендант Баттл не став нічого заперечувати і спокійно й виважено продовжив допит.
– Коли це було?
– Гадаю, на той час ми вже грали десь понад годину.
– Що ви можете сказати про решту присутніх?
– Доктор Робертс приніс мені випивку. І собі теж узяв випити, але то вже було пізніше. Майор Деспард також ходив по напої. То було десь біля 23: 15, мабуть.
– Він ходив лише раз?
– Ні, здається, двічі. Чоловіки взагалі багато разів уставали, але я не дивилася, що вони робили. Міс Мередіт вставала зі свого місця лише раз, наскільки я пам’ятаю. Вона обійшла навколо столу й зазирнула в карти свого партнера.
– Але вона не відходила далеко від столу?
– Не можу сказати точно. Може, й відходила.
Баттл кивнув головою.
– Це все досить розмито, – пробурмотів він.
– Даруйте.
Баттл ще раз, неначе фокусник, видобув довгий витончений стилет.
– Можете поглянути на це, місіс Лоррімер?
Жінка взяла зброю в руки без жодних емоцій.
– Ви коли-небудь бачили цю річ раніше?
– Ні, ніколи.
– А вона лежала на столі у вітальні.
– Я її не помітила.
– Місіс Лоррімер, ви ж розумієте, що з такою зброєю жінка може завдати удару так само легко, як і чоловік.
– Гадаю, що так, – тихенько погодилася вона.
Місіс Лоррімер нахилилася вперед і повернула цю вишукану річ поліціянту.
– А втім, – вів далі суперінтендант, – навіть для жінки це мав би бути дуже відчайдушний крок, бо ризик був надзвичайно високим.
Він зачекав із хвилю, але місіс Лоррімер продовжувала мовчати.
– Вам відомо щось про стосунки містера Шайтани з трьома іншими гостями?
Вона заперечно похитала головою.
– Абсолютно нічого.
– Чи могли б ви висловити
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карти на стіл», після закриття браузера.
