Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Розділ 5

Дана

Розплющила очі та зрозуміла, що находжусь не в своїй кімнаті. От, дідько! Я ж до останнього думала, що мені цей жах наснився. А, виявляється, що ні.

Запах чоловічих парфумів, які я вже чула в ночі… чітко дав зрозуміти, що то був не сон. Це був Шаман. Я відразу впізнала його, по очах. Ці очі і досі сняться мені.

 - Ненавиджу! - сказала я, та підвелась з ліжка. - Ненавиджу, - продовжувала шепотіти собі під ніс, дивлячись на вхідні двері.

Всі ці шість років, я ненавиділа цього чоловіка… Ні, спочатку я ненавиділа себе, за те що вчинила так, а саме - покохала. Ненавиділа за те, що він з'явився у моєму житті, а точніше увірвався як ураган. Тоді я гадала, що цей чоловік зможе захистити мене від Олега. Що зможе врятувати та забрати з того Пекла, але… мої надії та мрії розбилися немов хвилі об каміння, тоді, коли він не з'явився. В останнє я бачила Шамана шість років тому, в ту жахливу ніч, коли Олег намагався мене зґвалтувати. Я не пам'ятаю подробиць але чітко пам'ятаю, як Шаман пішов геть, пішов навіть не озирнувся. А я так чекала, що покличе мене за собою. Візьме за руку і забере хоть куди небудь, хоть на край світу. Я тоді була ладна піти і туди, аби з ним. Але цього не сталося...

Шаман став першим чоловіком, до якого у мене прокинулись почуття. І я так хотіла, щоб ці почуття були взаємними, але він і не дивився на мене, на шіснадцятилітню дівчину, яка тільки те й робила, що мріяла про нього.

Після тієї жахливої ночі, я його більше не бачила. І як би не хотіла забути, нічого не виходило. Нічого!!!

Після закінчення школи, виїхала за кордон, на навчання. Втекла від Олега, який до останнього думав, що я залишусь з ним. Він був проти моєї поїздки. Весь час охороняв, щоб я не втекла, адже хотів, щоб я була його, і тільки його. Ця його хвора одержимість мною, не минула до ціх пір. А, я думала, що Олег уже забув мене, тож спокійно приїхала погостити до тітки. Вона зателефонувала мені та попросила приїхати тому що хвора. У неї виявили рак. А окрім мене і моєї матері, в тітки Ніни нікого з рідних не має.

Ніколи не забуду, як Олег тієї ночі, намагався обезчестити мене. Мені боліло все. Я то втрачала свідомість, то знову приходила до тями, коли він бив мене по щоці, викручував руки, щоб не відбивалася. Вся в крові, в синяках від його пальців, що намагалися втримати мене, та в сльозах.

Ворон, як його прозвали друзі, ще той гад. Я завжди його боялася і продовжую боятися… От тільки що сталося потім? Гадки не маю! Можливо він підсипав мені якийсь наркотик? Але говорив, що я вирвалась від нього та втекла, вибігла з будинку, та невиримала рівноваги скотилася з пагорба, який знаходився відразу за його маєтком. За цим пагорбом була стежка до озера, я любила там годувати качок… Але ця його розповідь якась туманна. За що я там могла зачепитися?

Одним словом, як ви зрозуміли Воронов Олег ще той брехун, ґвалтівник, вбивця, та ін. Я ненавиджу його всім своїм серцем та боюсь. Ніколи не забуду нашу першу зустріч...

Я пам'ятаю цей день як учора. Коли на порозі з'явився Дмитро, а за ним… Олег.

 

Спогади

Високий, симпатичний, кароокий. В світлій сорочці, та м'якою іграшкою у руках, на порозі стояв він - мамин чоловік. 

- Ну, що красуне, топір ми будемо родиною, - радісно посміхався мені, протягуючи білого, пухнастого ведмедя з червоним бантом на шиї. - Будеш моєю дочкою, якої в мене ніколи не було… Один тільки син… Доречі, де цей Олег ходить? - повернувся до моєї мами, що стояла позаду.

Вона теж світилася від щастя. Була така красуня, якою я вже її і не пам'ятаю. Здається цей Дмитро знову вселив в її очі життя. 

- Він позаду йшов, - відповіла мама. 

Я до того часу ні разу не бачила цього Олега. Дядько Дмитро приходив до нас постійно сам. Забирав маму на побачення, привозив назад, а інколи вона залишалася ночувати у нього.

Можливо для мами він і хороший, і найкращий, і коханий, але для мене… Я дізналася, що цей Діма не такий вже й простий чоловік. Він бандит. Поговорювали, що продає наркотики. Але мама говорила, що це все неправда. То люди плітки розносять.

 - Тату! - тоді я вперше почула його голос. Та побачила.

- Олеже, де ти ходиш? Я ж тобі говорив, що ми йдемо знайомитися з твоєю новою сестрою, - повернувся до сина Дмитро.

- По мобілці говорив, - він замовк. Стояв в ступорі та дивився на мене, а я на нього.

Теж кароокий, високий, трішки спортивної статури. Волосся чорне, як ніч… схоже на крило ворона. 

Зараз я розумію чому його прозвали Ворон.

Він якось так підозріло дивився, що мої щоки почали палати вогнем. На мене ще ніхто так не дивився, як тоді Олег.

Його погляд бігав по моєму тілі туди-сюди, ніби він роздивляється продукт на вітрині в супермаркеті. 

- Ну, що, подобається сестра? - Дмитро хлопнув його по плечі. - Надіюсь ви по товаришуйте… Олег в мене виріс без материнського тепла, тож він трішки невихований, але…

- Тату, може досить ганьбити мене.

- Добре, добре. Ти не такий вже й поганий.

- Доню, чому ти мовчиш? - мама підійшла до мене, та взяла за руку. - Тобі ще зле? Може таблетку?

- Ні, мені вже краще, - я подивилась в її такі живі очі, які казали мені, що життя тільки починається.

Я не пішла з ними до РАГСУ. Обманула, сказала, що хвора, що щось не те з'їла. Так не хотіла, щоб цей Дмитро був моїм вітчимом. І зараз я розумію чому. Моє серце відчувало, що з ним до нашої квартири прийде біда, біда - ім'я якої Олег. 

- Ми збираємось до ресторану. Відсвяткувати. Може підеш з нами? - кивав в мою сторону дядько, а ні, уже вітчим Дмитро.

- Ні, я краще ще полежу. Дякую.

- Ти хвора? - зненацька запитав Олег.

- Є трохи. Щось не те з'їла мабуть, - змусила себе посміхнутися. Та розвинулася щоб піти до своєї кімнати.

- Може скласти тобі компанію? - кричав він за моєю спиною.

- Ні, дякую! Я люблю самотність.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍