Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 6.

У цього чоловіка геть відсутнє хоч якесь виховання. Він навіть не вмів нормально розмовляти з жінками, або він не вважав за потрібне робити це тільки зі мною. Наскільки я пам'ятала, він ніколи не був таким раніше, але ми не так вже й довго спілкувалися, щоб я могла це з упевненістю стверджувати.   

  

Саме зараз я зрозуміла, що треба було виконувати його накази, треба було робити це повільно і шукати шляхи до відступу. Я, звичайно, могла його огріти ще чимось по голові, але для цього потрібно було знайти хоч щось, а поки мені на очі попадалися лише дрібні речі, які навіть не завдали б йому легкого дискомфорту.   

  

- Чому тебе не було так довго? - Я все ж вирішила відірвати його хоча б розмовами. Цікаво, а якщо впасти на повну дурепу, цей псих поведеться?   

  

- Ще скажи, що нудьгувала, - я почула у відповідь фразу повністю просочену відразою, і окинула поглядом свого співбесідника. Я не могла не визнати того, що він був з біса хороший. Саме з біса, адже якась потаємна сила в ньому все-таки присутня.   

  

І як у мене вийшло практично у п'яному стані підчепити саме його? Як я могла його не пізнати? Про що я взагалі думала в той момент, коли займалася сексом з цим... Гаразд, мене понесло не туди, та й голову таким краще забивати бувши на свободі, а не стоячи навпроти нього у вітальні в одній футболці й куртці.   

  

- Звичайно нудьгувала, твоя записка була такою багатообіцяльною, що я не могла дочекатися, коли знову відчую на собі твої дотики, зможу тебе поцілувати.... – самозабутньо, з придихом і палкими почуттями я почала вести мовлення, але мене перебили.   

  

- Заткнися, — от такого я взагалі не очікувала, що йому не скажи - все було не так.   

  

- Пробач, що? - Псих вже скидав з себе брудну футболку і наступав на мене. Я позадкувала назад сходами.   

  

- Ти чекала іншого, і я прекрасно чув чиє ім'я ти викрикувала, — от чорт! Так ось чому він так лютував. Я конкретно накосячила! Мені не варто було називати його ім'ям іншого чоловіка, ось до чого призвели мої помилкові висновки.   

  

- Ну знаєш, за п'ять днів дах поїде в кого хочеш у замкнутому просторі, я просто почала трохи сумніватися, - ага, не спрацювало, у мужика тільки обличчя перекосилося від моєї брехні. І я вирішила, що гори воно все синім полум'ям. Розмовами його все одно не заспокоїш. Я рвонула до сходів з усіх сил, з такою швидкістю, на яку тільки була здатна.   

  

- Стояти, - почула я грізний рик, який більше нагадував наказ. Ага, тримай кишеню ширше, придурок!  

  

У той момент він нагадував розлюченого ведмедя, що змусило мене тільки прискоритися, і, перестрибуючи через кілька сходинок, я знову приміряла на себе костюм супержінки. Ні, все-таки не стати мені супергероєм... Зачепившись ногою об сходинку, я тут же впала на сходи. Псих не забарився і, схопивши мене за щиколотки, вже почав стягувати вниз.  

  

- Пусти, виродок, пусти мене!  Придурок, ненавиджу тебе!  НЕ-НА-ВИД-ЖУ! - Я кричала йому це в обличчя, що було сил.  Мої вуха заклало від власного крику, а чоловікові було, здається, плювати на все.  Він з легкістю підняв мене на руки, а після закинув собі на плече. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍