Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 9

Оцінити добре побачене не встигла, Чорний несподівано звернувся до мене.

- І чому я не здивований вашою присутністю тут, - сказав він мені різко.

Від несподіванки я лише приголомшено завмерла. Чого це він на мене гарчить? Ще вранці життя рятував, а зараз убити готовий. Дуже дивна зміна настрою. Я ніби нічого не встигла наробити за цей час, щоб на мене так злитися.

Змірявши зневажливим поглядом з ніг до голови драконистий тиран, вирішивши, що з мене достатньо, звернув увагу на брата.

Уважно оглянувши рани, він кинув дивний погляд на батька, а потім запитав мене:

- Чому ви зашиваєте, пане лікар не зміг впоратися?

Мене пересмикнуло від уїдливості, що чулася в його словах.

- Батько занадто виснажений, щоб продовжити процес зцілення, - відповіла я дуже чесно, намагаючись тримати себе в руках.

- Правда? - і знову багатозначно-недовірливо глянув на татко.

- Все гаразд, - раптом заступився Сніжний барс за лікаря. – Шрами прикрашають чоловіків. Тим більше, після того, як над ними працювала такий прекрасний лікар.

У відповідь на його комплімент я прихильно посміхнулася і впіймала на собі повний люті погляд Дракона.

Весь його вигляд казав, що зараз вибухне: жовна заходили на вилицях, ніздрі роздулися, зараз почне вивергати полум'я.

Уф! Я навіть ясно в голові побачила цю картинку і він, здається, теж, тому що наступної секунди куточки його губ здригнулися, але принц стримав усмішку.

Його високість може з себе сміятися? Це щось нове і зовсім не відповідає його образу. Чорний завжди здавався гордовитим і самозакоханим.А вміння сприймати себе з часткою гумору – рідко притаманне таким людям.

- Я не дихаю вогнем, - сказав мені тихо і вже набагато спокійніше звернувся до Барса: - Мені доповіли про те, що трапилося з вами тільки зараз. Коли це відбулося?

- З ранку, - недбало відповів Сніжний. - Але вам не варто турбуватися, не думаю, що ця подія в компетенції військового відомства.

- Мені вирішувати, в чий це компетенції, - відрізав Дракон нетерплячим запереченням тоном, роблячи паузи, для більшої переконливості.

На якийсь час повисла напружена тиша, коли принци свердлили один одного багатообіцяючими поглядами.

Я закінчила роботу, і зібралася перев'язати рани. Від їхнього протистояння стало жарко, принц Асгард був страшний. Усіми фібрами душі відчула, що з людиною в чорному краще не сперечатися. Виявляється, зі мною весь час він був дуже милим.

Чи зрозумів це Барс або просто вже добре знав брата, але він прийшов до того ж висновку. Хмикнувши, принц Аслек зістрибнув з кушетки і почав одягатися.

- Стривайте, - сказала я. – Я ще не перев'язала.

Його високість завмерла, з подивом піднявши одну брову, ніби тільки зараз згадав про мою присутність.

- Дякую! - сказав мені з найчарівнішою усмішкою. - Не потрібно.

Підняв зброю, що лежала тут же на кушетці, збираючись йти.

- Ви були в обладунках? – поставив несподіване запитання Дракон.

І мені здалося, що Сніжний на мить розгубився.

- Так, - видав. - Я тренувався.

- З ранку? - знову запитав Чорний з явною недовірою.

- Ранкова розминка дуже корисна! - заявив з апломбом Барс.Той напрямок, що прийняла їхня розмова, був явно не до смаку другому принцу, і він поспішив змінити тему:

- Пані Алана, - звернувся до мене, ігноруючи брата. - Я повинен віддячити вам за турботу.

- Не варто подяки, - відповіла я, відчуваючи на собі погляд лякаючих очей Дракона, від якого серце забилося швидше. - Це моя робота.

- Ви зараз не на службі в імператора? Не повинні були мені допомагати, - продовжив Барс. - Може, повечеряєте зі мною сьогодні ввечері в саду?

- Аааа, - зам'ялася я, не знаючи, що відповісти.

Принц Асгард ще й підлив олії у вогонь, нахиливши голову і уважно за мною спостерігаючи, чекаючи на відповідь. Почувалася як на розпеченій сковорідці, між двома принцами. Один відверто фліртує, а інший зходить отрутою. І що мені робити з цим?

- Не думаю, що вечеря буде доречна, - почала я, скромно опустивши очі і намагаючись не потрапити в чергову пастку.

Хто його знає, чи можна тут принцам відмовляти і чи не чекає на мене за це покарання. З їхніми вдачами чого завгодно очікувати можна.

- Добре! - несподівано підтримав мене Барс. - Якщо вас бентежить пізня вечеря, давайте завтра пообідаємо. І цього разу я відмови не прийму.

Заявив нахабно, і додав таємничо пошепки, ніби якийсь секрет відкривав:

- У моєму будинку найкращі солодощі!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍