Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 6

       Богдан.

      Бачить Бог! Все чого я хотів, тільки провчити Руду нахабу: пихату, самозакохану й гонорову. Але витівка з кремом для засмаги та синькою в шампуні, явно не моїх рук діло. Навіть уявити не можу хто  вирішив таким чином помститися їй! Хоча! Можливо це стане уроком для неї, що зовнішність не є найголовнішим у цьому світі. І не лише гарне личко чіпляє. Дізнається як воно, коли тебе не помічають. Лєру навіть просити не довелося, щоб лишила у спокої свою “найліпшу” подругу. Швидко переключилася на гарненьку Марію, щойно відчула хто у фаворі і більш популярний на вечірках. А Руда залишилася пасти задніх і кусати пухкі губи. 

       Навіщо зараз пригадав про її губи? 

      Намагаюся заспокоїтися, запхати цей чортів щем поглибше. Щоб не думати про неї. Натомість освіжити неприємні емоції та образу, які відчув того вечора…

        Шкільна дискотека 2,5 роки тому.

       Новорічна вечірка-маскарад. Яскраво й святково прикрашений зал для урочистостей. Популярна музика. Ледь освітлений танцпол. Мерехтливе світло кольорових ліхтариків. І вона! В самому центрі. В гарній сукні, усміхнена у колі подружок. А я - звичайний хлопець на якого такі дівчата подивляться в останню чергу. У неї є хлопець. Старшокласник, спортсмен і за ним зітхають усі дівчата і навіть молоді викладачки. Нехай. Взнав у якому костюмі буде й знайшов точнісінько такий з чорною маскою. 

      Користуюся можливістю. Бачив, що той з друзями за школою цікавіше проводить час… Тож замовляю повільний трек і у майже суцільній темряві сміливо хапаю Віку за руку. Не пручається! Широко посміхається й охоче йде танцювати зі мною. І ці хвилини найщасливіші у моєму житті. Обіймаю за талію, відчуваючи тепло її тіла навіть через тканину сукні. Вона пригортається до мене. І це кайф! Мій власний кайф! Закоханість страшна штука! Вона дарує крила в одну мить… Підносить у небеса… Час зупиняється. Музика стихає. Нахиляюся й цілую її. Іншого шансу, знаю, не буде. Відповідає та так пристрасно. Мій перший поцілунок і з дівчиною, яка шалено подобається! 

      Тишу розрізає, як грім злий і обурений голос її хлопця: “Віка, якого… ти що …?”

     Вона відскакує від мене наче обпечена й часто моргає, нічого не розуміючи, дивиться на розлюченого Єгора. Потім повертається до мене й стягує з мого обличчя маску., яка одразу летить до моїх ніг. І в ту ж секунду відчуваю ляпаса на своїй щоці. 

- Богдан? Як тобі в голову прийшло таке? Хто ти взагалі такий, щоб нахабно обдурити та ще й торкатися мене!? - З огидою витирає губи рукавом сукні.

       Натовпу лише підкинь видовище! Нещадно знищать, розтопчуть!

- Ти лише прищавий ботан… - Продовжує говорити слова, які наче батогом б'ють у саме серце, і натовп підхоплює, вибухає реготом.

      Єгор накидається, щойно його відбитим і залитим спиртним мізкам доходить, що я цілував його дівчину. Та я навіть не намагаюся захищатися. Тож одразу опиняюся на підлозі. Розмазуючи кров кулаком по обличчю. 

- Щоб я тебе біля неї більше не бачив! - Кричить й лупцює ногою лежачого. 

      Ідеальний образ дівчини: ніжної, красивої, щирої, розбився вщент, як хлопчачі підліткові фантазії, відчути, як то бути поряд з такою… Одне знаю напевно, вже не буду колишнім. Пройшовши через сором та цькування я став іншим. Чи жалкую я за свій вчинок? Не знаю! 

     Як і не знаю навіщо поліз у воду рятувати її. Достатньо ж просто було привернути увагу когось. Чому не перестаю слідкувати за кожним її кроком. Чому тіло так зрадницьки поводиться кожного разу коли торкаюся її? Кладу Віку на пісок поряд з хлопцем з компанії і йду геть не озираючись! Нашвидкуруч позбуваюся мокрої футболки і слідів, що я щойно з води. Та серце й досі не на своєму місці. Заспокоююся лише коли Руда приходить до тями. Звичайно у своєму репертуарі знову. Колюча наче той їжак. Йде геть, гордівливо вмикаючи ображену королеву!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍