Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

Глава 5

І ось кав'ярня була закрита, гості Поля потихеньку підтягувалися, а я вже переодяглася у свою вечірню сукню. Підчас роботи зачіска трохи розтріпалася, і я розпустила волосся. Дивно було, що Марі теж лишилася. Невже в неї був такий розуміючий чоловік? У малознайомій компанії я не знала, з чого почати, на кого дивитися, з ким розмовляти і що взагалі робити. Почуття того, що я була тут зайвою, не покидало мене.

- Гей, салют! Дені, приємно познайомитися, - до мене підійшов миловидний шатен з усмішкою від вуха до вуха. Очевидно, такий самий невдаха, як і я.

- Лулу.

- Я однокласник Поля. Раніше тебе ніколи не бачив.

- Ми просто працюємо разом. Не тусуємося.

- Чудово. Може, вип'ємо? - Запропонував Дені, і нарешті, старт моїх веселощів був запущений.

Я ніколи так швидко не напивалася. І раптом все стало на свої місця. Я легко познайомилася з усіма гостями, сміялася, жартувала, танцювала, скинувши у кут свої незручні підбори. Дені кружляв мене під час танців, я обхопила його ногами, повиснувши вниз головою так, що підмітала волоссям підлогу. Мої груди, ледь не вистрибнули з сукні. Жахлива розпуста. Зависаючи головою вниз, я побачила Іва. Він окинув мене зневажливим поглядом, стискаючи склянку з віскі, але нікуди не йшов. Це, напевно, було неправильно... Але ніколи я не почувала себе розкутіше, привабливіше і бажаніше, ніж зараз. Повернувшись у вихідне становище, я, намагаючись встояти, міцно обійняла Дені, і ми мало не поцілувалися. Ні. Це зайве. Мені не так сподобався цей гарсон.

Осушивши склянку, Морель жбурнув її на стіл, підійшов до мене, і схопивши за руку, потягнув на себе, залишивши Дені у здивуванні. Він стиснув мене в обіймах, і почав вести танець, подібний до танго, пильно дивлячись в очі. Здається, Ів розлютився, але чому? Невже йому було діло до мене? Від Мореля разило алкоголем, і можливо, він був ще п'янішим, ніж я. Він протягав мене по залі, і підвівши до Дені, майже зіштовхнув нас один з одним. Шеф зник у натовпі, і тепер мені довелося таки почати думати про нього. Або продовжити.

Я посміхалася і спілкувалася зі своїм новим другом, але почуття вже були не ті. Ів перевернув мій настрій з ніг на голову, і я впіймала себе на думці, що знову хочу з ним зіткнутися. Хочу, щоби він якось пояснив свій вчинок. Хочу розговорити його, поки він нетверезий. Але не стану ж я спеціально шукати його? Я продовжила пити далі.

Коли в результаті, я впіймала босими ногами скалку або навіть уламок, то присіла на затишний диван в куточку, і почала розглядати в напівтемряві свою стопу.

- Дострибала, Попелюшко? - промуркотів хтось поруч, і я помітила Іва, що причаївся в кутку на цьому ж дивані. Його ноги були закинуті на стіл. Він вальяжно відкинувся на спинку, і був настільки розслаблений, що здавалося ось-ось обм'якне і засне. Мені сподобалося його невимушеність. Зазвичай, він завжди був напруженим.

- Зловтішаєтеся? - відповіла я, і він засміявся. Морель знущався наді мною!

- Дурненька... Ти ще дуже дурненька, - протягнув Ів, потираючи перенісся.

- Я не думаю, що ви можете так говорити зі мною. Принаймні, у неробочий час, – огризнулася я.

- Вибач... Я сьогодні сам не свій. Вибач мені, Лулу, - Ів перестав усміхатися, і сів рівно, прибравши ноги зі столу. Невже в мене вийшло присоромити його? - Тобі допомогти?

- Як? - я обернулася на Іва, і навіть у напівтемряві його очі горіли зацікавленістю у мені. Коли все так змінилося? Я відчула появу своєї влади над самовладанням Мореля. Появу жіночої сили, яка досі була мені невідома.

- Ходімо до мого кабінету... З освітленням буде зручніше. Хіба тобі щось видно?

- Добре, ходімо, - чи не доведеться мені потім пошкодувати про це?

- Туфлі не забудь.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍