Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

Розділ 2 (2)

                                                                  ***

 — Крістофе, ти зараз зі мною? — писклявий голос Клари відвернув його від роздумів. — Ти слухаєш, що я тобі говорю?

- Так. Про те, що нас обдурять, нікому не можна довіряти і це найбільша дурість у моєму житті. Не турбуйся, Кларо, це даремно.

Від обурення німкеня підібгала губи і стиснула кулак. Всередині неї суміш люті та обурення боролися з бажанням висловити все йому прямо в обличчя. Вона до останнього була впевнена, що Крістоф жартує і не погодиться на переговори з королевою. Навіть коли сідала на борт літака, наївно вважала, що це безглуздий розіграш! Яке ж для неї це було розчарування!

- Як ти міг, Крістофе?! Ти зрадив усі наші ідеали?

— Не кажи мені про ідеали! - Його голос пролунав різко.

Скориставшись емоційним спалахом, Морок не прогаяв можливості себе показати. Клара замовкла, широко розплющивши очі. Вона знала, що терпінням лідер опозиції не вирізнявся. Зухвалість прийти до нього в номер могла дозволити собі тільки вона.

— Мені нічого обговорювати з тобою, — підкоривши демона, спокійно відповів Крістоф.

Нова образа вдарила по самолюбству німкені. Він узяла сумку, попрямувала до вхідних дверей і вже взялася за ручку, коли її гукнув Крістоф:

- Кларо ...

Вона обернулася, сподіваючись, що Крістоф одумається і вибачиться за свою грубість.

— Ти підготувала документи, які я просив?

- Так, я все зробила. Вони нотаріально завірені з порожніми рядками для вписування імені.

- Добре.

— Але навіщо тобі ці папери, Крістофе? - Нерозуміння так і читалося на її обличчі. У голові Клари народилася думка, що Йєнсен хворий, адже він поводиться вкрай нелогічно.

— Це тебе не стосується, — слова, як ляпас. Вона знову взялася за ручку, не почувши вибачень. Адже вони їй так були потрібні, і він був потрібен... Але натомість вона для нього лише особистий секретар і добрий друг. — Ти пам'ятаєш, що я просив нікому не розповідати про папери?

— Пам'ятаю… Що ти надумав? Тобі мало, що ти нас притягнув у лігво ворога і…

— До побачення, Кларо. Двері зачиняються з іншого боку.

Крістоф відвернувся до вікна і гучний хлопок двері залишив поза увагою. Він збирався зробити історичну подію, яка або піднесе його  до рівня бога, або змішає з брудом. Але замість того, щоб перейматися кар'єрою, він думав про те, як не стримався і знову прийшов уночі до Ів.

Не встояв перед спокусою і поцілував її через дзеркальне відбиття. На його губах досі відчувався її смак. Він прокручував у голові момент близькості знову і знову, наче пісню, що сподобалася. Ні. Ні. Ні. Йому не можна так чинити! Інакше він все зіпсує. Морок усе зіпсує... Все, що вибудовував багато років. Але вкотре він порушував тисячні обіцянки не бачити її і не приходити до її спальні… А ось сьогодні вночі ще й поцілунок… Заплющив очі, вын воскресив у пам'яті приємні моменти.

У кінчиках пальців почало поколювати, в очах темніти, зміщуючи звичну картину світу. Крістоф кілька разів кліпнув, пристосовуючись до зору Ів.

Як дивною. У такий час вона зазвичай спить.

Ів сиділа на краю ліжка, розглядаючи своє відображення у трельяжі. Її довге волосся заплетене в розпатлану косу, а замість повсякденного одягу — чорна вечірня сукня. Вона дивилася у свій відбиток, про щось задумавшись.

Фокус зору перемістився з дзеркала убік. У напівтемряві Ханс повільно наближався до Ів. Він розстібав гудзики на рукавах, потім на самій сорочці. Ів заплющила очі, коли Ханс поцілував її, притискаючи своїм тілом до ліжка.

Крістофа вдарило струмом. Лють наростала з кожною секундою спостереження очима Ів. Тим часом вона продовжувала цілувати Ханса, а сорочка вже давно валялася на підлозі.

Ів повернула голову до трельяжу, і картина перед очима Крістофа з'явилася у всіх деталях.

Напівоголена, в одній чорній білизні, вона лежала на ліжку, обіймаючи голі плечі свого чоловіка. Ханс цілував її шию, спускаючись нижче. Вона закушувала нижню губу, мліючи від відчуття його язика на своєму тілі.

Крістоф внутрішньо вибухнув. Морок кричав: «Убий його! Зараз же! Щоб ніколи не торкався її!». Емоційний сплеск прогнав ведіння. Але що йому якесь бачення?

Крістоф заплющив свої очі і знову опинився у спальні Ів. Подружжя продовжувало свою сексуальну гру, не помічаючи невидимого відвідувача.

Він підійшов ближче, нависаючи над ними. Він знав, як його вбити. Він так давно про це мріяв, промальовуючи кожну мить цього злочину. Крістоф власною рукою вирве у суперника серце.

Морок вимагав крові. Крістоф сконцентрував у руках усю магію, що в нього була, і замахнувся... Але в останній момент Ів розплющила очі і пильно подивилася на те місце, де стояв Крістоф.

Крістоф завмер. Йому здалося, що Ів бачить його, настільки був пронизливий її погляд. Але йому лише здалося. Однак цього секундного сум'яття було достатньо, щоб Крістоф утихомирив демона, що вирвався на свободу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍