Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Він розвернувся і безшумно вийшов із кімнати. Коли за ним зачинилися двері, з повітря з'явився вже мій кіт.

– Що це ти зі своїм не родичем не привітався?

– Духи, навіть з одного роду, намагаються уникати контактів між собою. Тільки якщо в цьому спілкуванні є нагальна потреба.

Час пролетів непомітно. У шафі я знайшла сукні у стилі світу фентезі. Вирішила обрати не надто пишну і де поменше мережив. Потім заштовхнула в себе всі принесені частування: голод був такий, наче я кілька днів не їла. Відтак за мною зайшов Бальтимор і тут почалося щось дивне.

Проходами замку ми пересувалися не просто тихо, а в прямому сенсі кралися, а хранитель раз у раз виглядав за повороти, щоб не потрапити комусь на очі. Що відбувається?

«Тебе не повинні бачити, – пролунав голос Као в голові. Хоч мого кота й не було видно, він постійно був поруч. – Король нікому не сказав про смерть дочки. Офіційно Селіна виїхала із Західних земель ще тиждень тому. Про її смерть і твою підміну не знає ніхто. Інакше є небезпека, що чутки дійдуть до Повелителя, і він розірве угоду з Ігеліусом».

Я навіть перечепилася від такої новини. Ото вже... підступна людина. Чого тільки не намутив.

Коли ми таки вибралися з палацу, наші хованки тільки посилилися. Тепер ми навіть стежками не могли спокійно пройти, а весь час пірнали з куща в кущ. Та ми так тільки більше уваги привертаємо, їй богу. Я уявила, який вигляд мала дівчина, що скаче по кущах. Рятував той факт, що вже було досить темно, тож побачити нас було складно.

Замок залишився десь далеко позаду, і ми йшли довгою насипною дорогою. Щебінь під туфельками неприємно похрускував, а ноги постійно з'їжджали і я кілька разів ледь не пережила близьке знайомство асфальту і мого носа.

– Нам ще довго йти?

– Твій екіпаж чекає подалі від сторонніх очей.

– Та сторонніх очей я з самого замку не бачила, – буркнула невдоволено.

На щастя, за хвилин 10 ми таки дошкандибали до непоганої такої карети (хоча звідки мені знати, погана вона чи хороша, я ніколи наживо їх не бачила). Залізши всередину, я втомлено плюхнулася на сидіння.

– Ну що, вперед до щасливого нареченого, – радісно повідомили з лавки навпроти: Као був уже тут як тут.

– До речі про щасливих наречених, – почала я, зручніше вмостившись. – Що ти знаєш про мого майбутнього чоловіка? І чому його називають Повелитель, якщо ось Ігеліус, наприклад, король?

– Порівняла палець із хрі... кх-кх.

– Звідки такі фрази? – розсміялася я.

– Як звідки? З твоєї голови. Що знаєш ти, знаю і я.

– Ну-ну, продовжуй, що я там із чим порівняла.

– Словом, це абсолютно різні речі. Після того як хранителі витурили демонів і вибрали емірів, спільним рішенням було обрано Повелителя – главу земель Тенталя. Ним став емір одного з хранителів: найрозумніший, найсильніший, найшляхетніший, найгарніший, най....

– Тобі доплачують за його вихваляння?

– Ні.

– Тоді до чого ці дифірамби?

– Ну як до чого? – здивувався Као. – Це ж класика. Головний герой історії має бути весь такий із себе прекрасний. Щоб наприкінці ви жили довго і щасливо.

– А ти не квапиш події? – глузливо уточнила я.

– Ще подивимося, – відмахнувся дух і вже серйозно продовжив: – Загалом Повелителем обрали еміра драконячого хранителя.

– Чому я не здивована. Де фентезі там і дракони. А які взагалі у вас тут ще хранителі?

– Та звичайні, – стенув плечима Као. – Ось як у вашому китайському гороскопі.

– Серйозно?

– Ага. Кожному хранителю відведено рік під його покровительством. Здебільшого це нічого не змінює, проте у свій рік хранителі можуть максимально використати свій потенціал. Ось, наприклад, тебе змогли перенести в наш світ тільки завдяки верховенству котячого хранителя в цьому році. Був би рік іншого, тебе б так просто сюди не пустили.

– Отже, мій дорогоцінний наречений – емір драконячого хранителя. І він править в Тенталі, – підсумувала я. – Тоді як мій «любий татусь» отримав королівство?

 – Щойно з'явилися хранителі, деякі люди їх побоювалися. Буцімто знову магічні істоти, що в рази сильніші за людей. Пам'ять про демонів була ще свіжа, тож вони остерігалися повторення війни тільки вже з новими супротивниками. До того ж жити поруч із магічно обдарованими людьми хотілося не всім. І тоді першим Повелителем було ухвалено рішення створити відносно незалежні землі, де зможуть жити тільки люди, не боячись втручання в їхнє життя емірів.

– Але при цьому королем призначили одного з емірів, – здивовано підвела брови. – Як це працює?

– Наш рід завжди відрізнявся від інших емірів. У нас менш матеріальна магія. До того ж підвищена емпатія давала змогу краще розуміти людей, їхні потреби й бажання. Тому до емірів котячого хранителя завжди тягнулися люди.

– Прямо як до котів у нашому світі, – хмикнула я. – У нас дехто вважає, що коти знімають стрес, забирають фізичний біль і таке інше. Гаразд, а що там з можливою війною, про яку говорив Ігеліус?