Читати книгу - "Париж двадцятого століття"

«Нарешті, — сказав він собі, — я тепер не одинокий на цьому світі!» Юнак повернувся до маєтку Бутарденів. На щастя, цього вечора вони вечеряли у місті, і Мішель зміг спокійно провести у своїй кімнаті перший та останній вечір своїх канікул.

Розділ V

У якому йдеться про лічильні машини, а також про каси, які самі себе захищають

Наступного дня о восьмій ранку Мішедь Дюфренуа прямував до офісів банківського дому Касмодаж і К°; фірма була розташована на вулиці Нев-Друо, в одній із будівель, споруджених на тому місці, де колись стояв Оперний театр; юнака провели у величезний паралелограм, повний якихось дивних апаратів, призначення яких він зрозумів лише згодом. Вони нагадували гігантські піаніно.

Поглянувши у сторону найближчого офісу, Мішель помітив велетенські каси: здавалось, що то справжні фортеці, та ще трішки — і вони будуть оснащені бійницями, щоб умістити в себе гарнізон із двадцяти вояків.

Побачивши ці броньовані каси, Мішель мимоволі здригнувся.

«Вони ніби створені для випробування бомби», — прошепотів юнак.

Один із службовців років п’ятдесяти, за вухом якого, очевидно, ще зранку стирчало гусяче перо, поважно походжав між усіма цими монументальними апаратами. Мішель одразу збагнув, що він належав до родини Рахівників із класу Касирів; цей пунктуальний, акуратний, вічно роздратований, буркотливий і злий чоловічок із захватом наповнював касу грошима, проте видавав кошти із величезним болем; платежі він вважав за крадіжки, а от отримання грошей — за справедливу за це винагороду. Близько сотні конторників, діловодів, переписувачів поспіхом писали й рахували під його високим керівництвом.

Мішель мав до них приєднатися; дрібний канцелярський службовець провів юнака до дверей кабінету поважної особи, яка вже на нього чекала.

— Пане, — звернувся до Мішеля Касир, — заходячи у цей кабінет, ви повинні цілком забути про те, що належите до родини Бутарденів. Це наказ.

— Я тільки про це і мрію, — відповів юнак.

— Розпочнемо ваше навчання з машини №4: поки що ви будете працювати з нею.

Мішель обернувся: вона стояла тут. Це був лічильний апарат.

Давно минув той час, коли Паскаль сконструював свою знамениту лічильну машину: тоді її вважали дивом! Згодом архітектор Перро, граф Стаунхоп, Тома де Кольмар, Морель та Жейє запропонували її удосконалити, і зміни ці були, без сумніву, на краще.

Банківський дім Касмодаж володів справжніми шедеврами; лічильні апарати направду виглядали як гігантські піаніно; просто натискаючи клавіші, ви одразу отримували необхідні цифри: машина сама обчислювала кінцеву суму, залишки колишньої каси, суму прибутку від фінансових операцій, середній коефіцієнт доходів, пропорції, розрахунки з виплати боргів і отримання прибутку, і все це — на нескінченний період і за всіма можливими відсотковими ставками! Нема нічого кращого за ці машини, що з легкістю побили б самого Мондьо і...[30]

Треба було лише навчитися грати, тож тепер на Мішеля чекали уроки правильної постави пальців.

Як бачимо, банк, у якому доведеться працювати юнакові, використовує усі існуючі на той час технічні досягнення.

Зрештою, через величезну купу справ і силу-силенну кореспонденції просте офісне приладдя мало надважливе значення.

Кореспонденція дому Касмодаж налічувала не менше трьох тисяч листів на день, що надсилались у всі куточки світу. Машина Ленуара потужністю у п’ятнадцять кінських сил безперестанку копіювала листи, над якими щоденно працювали п’ятсот банківських службовців.

Однак система електричного телеграфу повинна була б значно зменшити кількість листів, оскільки останні удосконалення дозволяли відправнику спілкуватись безпосередньо з отримувачем; таким чином, таємниці листування нічого не загрожувало, і найбільш важливі справи обговорювались дистанційно.

Кожний банк мав особисті телеграфні проводи. Функціонували вони за системою Вітстона, якою в Англії користувалися вже давно. Курси всіх незчисленних валют, що котувалися на вільному ринку, автоматично висвічувались на циферблатах у Біржових центрах Парижа, Лондона, Франкфурта, Амстердама, Турина, Берліна, Відня, Санкт-Петербурга, Константинополя, Нью-Йорка, Вальпараїсо, Калькутти, Сіднея, Пекіна, Нуку-Хіви[31].

До того ж фотографічний телеграф, винайдений минулого сторіччя професором Джованні Казеллі з Флоренції, дозволяв надсилати на великі відстані факсиміле будь-якого тексту, автографа або малюнка, що давало змогу підписувати векселі й контракти на відстані п’яти тисяч льє.

Таким чином, телеграфічна мережа покривала всі континенти та океани; Америка перебувала тепер на відстані секунди від Європи, а в результаті урочисто проведеного досліду, що його було здійснено в Лондоні 1903 року, двоє експериментаторів зв’язались один з одним, змусивши свої депеші облетіти всю земну кулю.

Цілком очевидно, що у цю ділову добу використання паперу повинно було збільшитись у непередбачуваних пропорціях; сторіччя тому Франція виготовляла шістдесят мільйонів кілограмів паперу, а зараз — споживала вже більше трьохсот мільйонів; однак приводу для хвилювання не було: паперу вистачить на всіх, адже його успішно виробляли з алжирської ковили, алое, топінамбура, люпину та інших дешевих рослин; механізми, створені за системою Ватта і Бюргеса, за дванадцять годин перетворювали стовбур дерева на чудовий папір; дерева використовували тепер не для опалення, а для друку.

Дім Касмодаж одним із перших перейшов на папір із дерева; перед тим як друкувати на ньому векселі, акції й купюри, його змащували галовою кислотою за методом Лемфедера, захищаючи таким чином від дії хімічних реактивів фальсифікаторів; разом із розвитком бізнесу збільшувалась кількість зловмисників: треба було вживати необхідних заходів...

Таким був банківський дім Касмодаж, у якому велися грандіозні справи. Молодий Дюфренуа мав відігравати там найскромнішу роль: обслуговувати лічильну машину; того ж дня юнак взявся до виконання своїх обов’язків.

Ця механічна робота була для хлопця надзвичайно важкою; він не мав у собі священного вогника, і апарат доволі погано слухався його пальців; зусилля юнака виявилися марними, адже спливав уже місяць навчання, а він робив більше помилок, ніж у свій перший робочий день, при цьому Мішель ледь не божеволів від напруження.

Однак поводилися з ним суворо, намагаючись з коренем вирвати паростки незалежного духу та мистецькі здібності; жодної неділі, жодного вечора не залишалось у юнака для дядька, і єдиним, що могло його втішити, було секретне з ним листування.

Згодом Мішеля охопив відчай і відраза; він був не здатний більше виконувати цю нудну й одноманітну роботу.

Наприкінці листопада між паном Касмодажем, Бутарденом-сином і Касиром відбулася така щодо того розмова:

— Цей хлопчина — украй нездалий! — почав банкір.

— Не можу з цим не погодитись, — підтримав його Касир.

— Раніше таких називали митцями, — мовив Атаназ, — тепер — божевільними.

— Машина в його руках стає небезпечною, — провадив далі банкір, — замість віднімання