Читати книгу - "Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна"

не розбійник і не гід. Я — жмут масок, а маски ніхто не викликає на поєдинок.

Він засміявся з якоюсь юнацькою насолодою, і знову зайняв свою позицію на дорозі.

Під гірськими скелями густіли сутінки, та все ж можна було помітити, що сутичка більше нагадує мляву тяганину, а розбійники швидше лякають коней, аніж мають намір когось убивати. Вони більше нагадували міський натовп, що загороджує дорогу поліції, аніж має намір прийняти бій. Поет здивовано дивився на розбійників, аж тут хтось доторкнувся до його ліктя. Це був підстаркуватий, низенький священик, який був схожий на іграшкового Ноя у крислатому капелюсі.

— Сеньйоре Мускарі, — сказав священик, — пробачте мені мою нескромність. Не ображайтесь на мене, я повинен сказати вам, що ви зробите набагато краще, якщо не допомагатимете поліції. Вони знають свою справу. Вибачте мені за зухвало інтимне питання. Чи ви готові турбуватися про цю юну леді? Тобто, я хочу запитати, чи ви достатньо любите її, щоб піклуватися про неї у багатстві й у бідності, і бути їй добрим чоловіком?

— Так, — не задумуючись відповів Мускарі.

— І вона любить вас?

— Думаю, що так, — поважно відповів поет.

— Тоді йдіть до неї і запропонуйте все, що можете їй дати. Не можна гаяти ані хвилини.

— Чому? — здивувався Мускарі.

— А тому, — відповів отець Бравн, — що доля наближається до неї ось цією дорогою.

— Та ні, дорогою наближається порятунок, — заперечив Мускарі.

— От ідіть і врятуйте її від цього порятунку, — відповів священик.

Поки вони розмовляли, розбійники, продираючись через хащі, кинулись навтьоки, а на дорозі, біля розламаної огорожі, з’явилися жандарми. І на тому місці, де недавно всі впали у цей Грабіжницький рай, з’явився високий офіцер з якимись документами у руці. На якусь мить всі замовкли. І раптом почувся хриплий і приглушений крик банкіра:

— Обікрали! Мене обікрали!

— Тебе давно обікрали, — здивовано вигукнув його син. — Минуло вже зо дві години, коли вони забрали у тебе дві тисячі фунтів.

— Я говорю не про дві тисячі фунтів, — з якимось спокійним розпачем промовив банкір, — а про маленький флакончик.

Офіцер у сірій еспаньйолці прямував якраз до них. Зустрівшись з королем розбійників, він поплескав його по плечі, потім легко штовхнув і промовив:

— Через такі фокуси можна й у біду потрапити.

Навіть романтично налаштований Мускарі помітив, що все це не надто нагадує затримання відомого злочинця. Поліцейський підійшов до Херроґітів і промовив:

— Самюель Херроґіт, іменем закону ви арештовані за привласнення банківських коштів.

Відомий банкір ствердно кивнув головою, якусь мить подумав, і перш ніж хтось встиг зрозуміти, що відбувається, він повернувся і зробив крок з краю кам’яної скелі. Та тепер унизу не було зеленої галявини, він упав прямісінько у глибоку гірську ущелину.

Італійський полісмен звернувся до отця Бравна, висловлюючи своє роздратування, яке значною мірою було змішане із захопленням.

— Йому таки вдалося нас уникнути, — сказав він. — Він був великим розбійником. А оцей останній трюк, мушу вам сказати, так взагалі безпрецедентний. Він утік з грошима компанії в Італію і найняв оцих «розбійників», щоб таким чином пояснити зникнення грошей і власної персони. Багато хто в поліції повірив, що справді йдеться про викуп. Та впродовж свого життя він ще й не таке виробляв, кажу вам. Це велика втрата для його родини.

Мускарі вів нещасну міс Етель, а вона міцно трималася за нього, так само, як і багато років після цієї події. Та навіть у такий трагічний момент Мускарі, проходячи повз Еццу, посміхнувся до нього і запитав:

— І куди ж ти тепер підеш?

— У Бірмінгем, — відповів актор, закурюючи цигарку. — Хіба я не казав тобі, що я людина майбутнього? Якщо й вірю у що-небудь, то хіба в зміни, в заворушення, у новизну. Я поїду у Манчестер, Ліверпуль, Лідс, Гулль, Хадерсфілд, в Глазго, Чикаго, одним словом, в енергійне, ділове, цивілізоване суспільство!

— Одним словом, — сказав Мускарі, — у справжній грабіжницький рай.

Дуель доктора Хірша

Мсьє Моріс Брюн та мсьє Арман Арманьяк поважно крокували сонячними Єлисейськими полями. Це були приземкуваті, жваві і дещо самовпевнені чоловіки. На обличчях в обох були чорні борідки, які здавалися штучними, та це була данина дивакуватій французькій моді, згідно з якою справжнє волосся мало видаватися штучним. У мсьє Брюна під нижньою губою чорніла борідка, що виглядала немов приклеєна. Мсьє Арманьяк, щоб виглядати більш оригінально, прикрасив свою нижню щелепу двома борідками, по одній з кожного боку. Чоловіки були молодими, і кожен з них вважав себе атеїстом. Їхні судження вирізнялися безапеляційністю та непослідовністю. Обоє були учнями доктора Хірша, відомого науковця, публіциста та мораліста.

Мсьє Брюн прославився тим, що запропонував вилучити з французької літератури слово «Адью»[7] та заборонити його вживання у повсякденному житті. «Таким чином, стверджував він, саме слово, котре означає вигаданого Бога, піде в небуття». А от мсьє Арманьяк зі всіх сил боровся з мілітаризмом. Це саме він висловив побажання, аби змінити слова «Марсельєзи», і, замість: «Громадяни, до зброї!», співати: «Громадяни, на страйки!». Та його антимілітаризм був якимось своєрідним, французьким. Якось один видатний і дуже заможний англійський квакер,[8] який обговорював з мсьє Арманьяком питання, як їм краще влаштувати роззброєння усієї планети, був здивований пропозицією цього молодика.

Так ось, мсьє Арманьяк запропонував, що насамперед потрібно налаштувати солдат, аби вони перестріляли своїх офіцерів, — це неабияк роздратувало боговгодного квакера.

На ці та инші справи зовсім по-иншому дивився їхній лідер і духовний батько. Доктор Хірш народився у Франції і тут здобув велику славу завдяки своїм науковим працям. Та темпераментом від своїх земляків він все-таки відрізнявся. Це була надзвичайно м’яка, мрійлива та гуманна особа, а його погляди на життя, незважаючи на значну долю скептицизму, були доволі близькі до засад трансцендентальної філософії Канта. Якщо коротко, він був радше німцем, аніж французом; а його учні й послідовники, хоча й захоплюватися ним, та все-таки десь у глибині своєї галльської душі несвідомо засуджували його за те, що він бореться за мир так миролюбно. Послідовники в усій Европі трактували Поля Хірша як святого. Його великі й відважні космічні теорії вражали багатьох. А от їх творець вів аскетичний спосіб життя, він був прихильником етики, дещо відстороненої від життя; у його поглядах відчувався вплив Дарвіна і навіть Толстого. Та його не можна було назвати анархістом чи космополітом; стосовно роззброєння він притримувався поміркованих поглядів, які брали до уваги еволюцію. Уряд висловлював чимале зацікавлення винаходами доктора Хірша у сфері хімії. До останніх його винаходів належала безшумна