Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

Наприклад, як виявилось Томас приїхав не один, а з сестрою. Але вона не дуже полюбляє такий формат, каже, що гіди її напружують. Але, на його думку, це все дурні відмовки. А головне, в неї є тут якийсь особливий знайомий ("Ну ти розумієш!" - підморгнув Томас мені й багатозначно посміхнувся.) Власне, заради нього вона сюди й прилетіла.

На третій день, Томас висловив бажання повечеряти у моєму найулюбленішому ресторанчику. Його ніяк не спантеличило, що він досить таки далеко від центру. Ми просто домовились, що він заїде за мною на таксі (бо не знає точно, коли сьогодні звільниться) й ми поїдемо смачненько повечеряємо. 

Було вже досить пізно, коли ми, нарешті, дістались ресторану.

Народу було не дуже багато, що не могло не радувати! Не люблю натовп! Томас висловив бажання сісти десь у затишному куточку на відкритій терасі. Наче думки мої прочитав! Туди й прямуємо! Я попереду, він на крок позаду. Цікавиться, яка тут кухня. Я на ходу обернувшись до нього починаю пояснювати, аж раптом чую від нього: “Що за…?”

Відслідкувавши його погляд, бачу те, що аж ніяк не чекала і точно НЕ ХОТІЛА побачити ніколи в житті. Високий красень з ніжною пристрастю упивався поцілунком стрункої дуже красивої дівчини, яка тремтіла в його обіймах, щосили притиснувшись до нього всім тілом.  Й цим красенем був мій наречений. Той, кого я у своїй свідомості тільки почала сприймати у статусі “МІЙ!”. Той, кому довірилась та вже прийняла той факт, що проживу з ним все життя, й не важливо де (Гонконг, Париж, Барселона … в найгіршому випадку, Маямі. Ага, дуже смішно!)

Максим повернув до мене голову, наші погляди зустрілися. Для себе відмітила, його краля сильніше втислась в нього.

Я відчула одночасно напади люті, паніки, нудоти й спустошення. Сліз не було! Дякувати Богу! Не вистачало ще розревітися тут, перед цією солодкою парочкою! Захотілось щезнути, опинитися вдома, міцно зачинити двері та зашторити вікна. І заволати так, щоб птахи з дерев попадали - аби тільки випустити все це назовні. Але я не вдома! Прийшла до тями, коли відчула як Томас доторкнувся до моєї руки. 

- Відвези мене додому, Томасе.

Сил вистачило тільки на ці слова. Він кивнув, взяв мене за руку й мовчки повів на вулицю.

Я чула, як рвонувся Максим: “Катю, зачекай!”, як істерично схлипнула його панянка: “Макс, не йди!”

Я йшла, не обертаючись, на ватних ногах. Зупинило мене тільки те, що Максим підбіг до нас з Томасом та сильно його штовхнув зі словами:

- Забери від неї руки!

Це вже занадто, лицемірний покидьку!

Заступила собою Томаса.

- Не смій торкатися до нього! - просипіла Максу у його мерзенну красиву пику. Взяла Томасову руку й сама потягнула його до виходу.

Максим за нами не пішов! Не знаю, чому! Й не цікаво!

 

Ми мовчки сиділи на задньому сидінні таксі. Кожен у своїх думках. Хоча, запитай мене зараз: «Про що ти думала тоді?», не згадаю, хоч ріж.

Томас заговорив перший:

- Не хочеш про це поговорити?

- Ні, тобі буде не цікаво. Це особисте.

- Для мене також. Ця дівчина – це моя сестра. Пам’ятаєш, я тобі про неї розповідав?

Все цікавіше й цікавіше! Як говорили в одному фільмі: «Вечер перестает быть томным!»

- Ну, а хлопчина – мій наречений.

- Ум, мені шкода! А знаєш, я раніше ненавидів тебе!

Я здивовано глянула на нього. (Ось так поворот!)

-  Ну, не конкретно тебе…

 Він на декілька секунд замислився.

-  Спробую пояснити. Вибач, якщо плутано. Мою сестру звати Аніта. Макса я, звичайно, теж знаю. Вони довго зустрічались, щось близько року, якось так. Не знаю, як для нього, для неї все було серйозно. Але раптом він розірвав стосунки й поїхав сюди. Аніта дуже тяжко все це переживала. Я боявся, щоб вона собі щось не зробила. А потім, я дізнався, що Максу запропонували партнерство у великій міжнародній корпорації. Але у них є статут, написаний ще за часів заснування, а це десь 1896 чи щось таке. Одним словом, він повинен бути одруженим. Знову таки, подробиць не знаю. Одним словом, видається логічним, що тут у нього якийсь договорняк щодо фіктивного шлюбу. Я так думав.

-  Угу. Зрозуміло!

Картина по троху починає вимальовуватись. Але якого біса він не одружився на цій своїй Аніті? Навіщо приїхав сюди й скаламутив моє, не скажу, що прямо таке щасливе, але хоча б без зрад життя?! З цих смутних та невеселих думок мене вирвав голос Томаса:

- Слухай, Катю! А поїхали ще в якийсь заклад! Повечеряємо, розвіємося.

- Ні, дякую! М’яко кажучи, щось я без настрою!

- Це зрозуміло! То й що ти збираєшся робити? Поїдеш додому, закриєш двері, зашториш вікна й будеш волати в стелю?

Я думаю, він відмітив мій здивований погляд.

-   Аніта саме так і робила. Я стільки разів витягував її з цього стану. До того ж, ти ризикуєш тим, що клієнт лишиться незадоволеним. Я до сих пір голодний. Дуже! Попри всі ці ваші пристрасті.

-  Ну, якщо я ризикую прихильністю клієнта, тоді звісно… Поїхали!