Читати книгу - "Шуанська балада, Вальдемар Лісяк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кілька місяців напруженої роботи означали, що в середині 1799 року все було готове до великого повстання шуанерії. Париж, знаючи це, знову відреагував посиленням репресій проти всіх, навіть проти сімей підозрюваних (міністр поліції Фуше оголосив: "У Бретані немає і не може бути невинних!"), тим самим наблизивши вогонь до порохової бочки.
Є в цій країні, де "не могло бути невинних", великий ліс, вічний притулок для втікачів, від галерників до священиків — Ля Жоншер. "Сині" завжди боялися наважуватися заходити до нього глибоко, і тому тут, 14 вересня 1799 року, під охороною тисячі двохсот партизанів, зібралися дві сотні великих і менших шуанських і роялістських начальників, щоб прийняти рішення. Гедеон був одним із найбільших ватажків і мав величезний авторитет. Поки що він зволікав із початком війни, чекаючи прибуття Й.К.В. графа д'Артуа, але тепер він думав, що, можливо, спалах повстання пошириться і затягне Бурбонів до Франції, і тому, коли деякі командири почали радити зволікати, Кадудаль заревів з трибуни:
- Війна! Війна!!!...
Він таки провів свою думку. Спалах стався 15 жовтня, і йому передував ультиматум, надісланий до Парижа з такими виразами: "Революція мала достатньо часу, щоб сказати нам своє останнє слово. Це слово: ГАНЬБА! У Парижі нашу честь обміняли на оргії в Люксембурзькому палаці…!". За три тижні вся Бретань була у вогні. Шуани увійшли в кілька міст, але незабаром були витіснені з більшості з них. Жорж, незважаючи на неодноразові атаки, не зміг захопити Ванн (як столиця департаменту Ванн мав дуже сильний гарнізон), тому він рушив до узбережжя, щоб отримати велику партію зброї з Англії... Тим часом у Парижі трапилося те, що збило з розуму обидві ворогуючі сторони та тимчасово заморозило їх дії. Черговий державний переворот.
Бонапарт під час перевороту 18 брюмера
18-19 брюмера (9-10 листопада) 1799 р. Наполеон Бонапарт, який місяць тому повернувся з Єгипту, щоб врятувати Францію, оточену кільцем ворогів, і таку, що зазнавала поразку за поразкою за його відсутності, скинув Директорію, замінивши її Консульством, і очолив уряд як Перший Консул Республіки. Він робив це не лише через жагу влади; також через лють на Директорію, яка зруйнувала всі його перемоги в кампаніях 1796-1797 рр. і перетворила Францію на "клоачну..." — тут Наполеон справедливо вжив слово, яке і польською, і французькою (а ще й українською – припис перекладача) починається на літеру "б". ". Як бачимо, у питанні "оргій в Люксембурзькому палаці" Бонапарт і Кадудаль були цілком одностайні. На жаль, це була єдина точка сходження їхніх доль. Його слід датувати 10 листопада 1799 року, оскільки з цього дня корсиканець став правителем Республіки, а морбіанець не перестав бути її ворогом.
Відразу після державного перевороту між воюючими сторонами було укладено (спочатку неформальне) перемир'я. Наполеон, бачачи, що багатьом роялістам осточортіло воювати, почав їх гладити і "вводити в спокусу" обіцянками, водночас лякаючи батогом непримиренних, "тих зрадників, що продалися англійцям, і бандитів, які хочуть в хаосі зловити фортуну за хвіст". 12 грудня 1799 року в невеликому бретонському селі Пуансе почалася велика конференція шуанських та роялістських лідерів. Спустошені невдачами досі, майже всі підтримали переговори з цим корсиканським офіцером, як його звати? Наполеон Буонапарт? Мабуть, він уже відомий на всю Європу, нарешті, ну, він отримав владу над Францією, але, мабуть, не для себе, він занадто добре вихований для цього, врешті-решт, він має "де" перед своїм ім'ям... А тепер у Пуансе починається комічне видовище взаємного піднесення надії один в одного, більше того, впевненості, що цей Буонапарт отримав владу, щоб... повернути трон Бурбонам!
Кадудаль спочатку проігнорував конференцію в Пуансе. Він відправив туди Мерсьє, а сам поспішив до сестри Мерсьє, до корчми "Золотий лев" у Шато-Гонтьє, щоб скуштувати трохи солодшого життя після лихоліття війни. Через кілька днів він отримав депешу від Мерсьє, від якої у нього волосся стало дибки: ця купка ідіотів повірила в пробурбонські наміри Бонапарта без жодних доказів і навіть передумов! Все це пахло зрадою! Він скочив у сідло, поскакав у бік Пуансе і почав контрнаступ, закликаючи людей схаменутися: він не проти переговорів, але на рівних, отримавши гарантію, без благань! Люди в паніці відвернулися, коли він заговорив, лише Бурмон і Фротте підтримали його. Кадудаль раптом відчув себе ізольованим, конференція перетворилася на дуель між ним разом з Фротте (Бурмон вагався) і рештою; у нього почало складатися враження, що усім цим заходом керує Бонапарт з Парижа. 28 грудня він попрощався з компанією, грюкнувши дверима. Так само, як чотири роки тому.
Чим ближче ми наближаємося до зустрічі морбіанця і корсиканця, тим більше співпадає в цій баладі ритм однотипних подій і реакцій. Того самого дня, 28 грудня 1799 року, ще одне протистояння, перша паризька зустріч між Наполеоном і роялістами, закінчилася однаково неприємно – зустріч для обох сторін пробна. Бонапарт сподівався схилити на свій бік роялістів, але коли вони почали надто багато вести розмов про короля, він грубо запитав генерала д'Андіньє:
- Так ви рояліст?
- Я боровся за відновлення монархії протягом десяти років, тому важко сумніватися в моєму роялізмі", — відповів д'Андіньє.
- Гаразд, — протягнув Бонапарт зі злим блиском в очах, — але я не рояліст!
- Велика шкода! — відповів д'Андіньє, і роялісти вийшли в похмурій тиші.
Повернемося до Жоржа, який повернувся з Пуансе до своїх морбіанців. Він виявив у них бажання воювати, але довелося чекати закінчення перемир'я - 15 січня 1800 року. Корсиканець не мав наміру чекати, і 4 січня він видав прокламацію проти "бандитів на кошті Англії", що діяли в Бретані, і коли наляканий командувач цієї армії генерал Едувіль, який симпатизував Кадудалю, самовільно продовжив перемир'я на вісім днів, Бонапарт звільнив його за м'якість і замінив колишнім улюбленцем Марата і Дантона, "жахливим Брюном".
Брюн, який отримав як головний наказ два слова: "Знищити Жоржа!", почав акцію з великим поривом. Гедеон спочатку відповів, застреливши двох шпигунів, жінку та чоловіка (священика), а потім 23 січня (дата продовженого перемир'я) він кинув усі свої сили для нападу на Пон-дю-Лок проти військ генерала Харті, який переслідував морбіанців. Після восьми годин смертоносної битви поле було залишено шуанам, але Харті пробився до Ванна не побитим, повстанці ж страшенно спливали кров’ю — у них було чотири сотні вбитих і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шуанська балада, Вальдемар Лісяк», після закриття браузера.
