Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

речовину, яка жахливо смерділа. Я видерся на дах і там виявив таку ж саму паскудну гидоту. П’ятьох псів було вбито, і, схоже, одного з них підстрелив я, бо цілив занадто низько і влучив собаці у спину. Зараз я міняю вибиті шибки і збираюся до Бреттлборо по нових собак. Боюся, що на тамтешній псарні мене вважають божевільним. Пізніше напишу Вам іще. Мабуть, за тиждень-два я буду готовий виїхати, хоча мені й думати про це не хочеться.

Поспіхом, Ейкелі

Проте це був не єдиний лист від нього, який випередив мій. Наступного ранку, шостого вересня, прийшов іще один; цього разу то були якісь надряпані у нестямі карлючки, вони позбавили мене самовладання і завели в глухий кут, тож я не знав, що й казати або робити далі. І знову я не придумаю нічого ліпшого, ніж процитувати лист якомога повніше, наскільки це дозволяє пам’ять.

Вівторок.

Хмари так і не розвіялися, місяця знову не видно — та він і так щербатий. Обплутав би дім електричними дротами, щоб пустити по них струм і встановив би прожектор, якби не був упевнений, що вони обріжуть кабель, щойно його встигнуть протягти.

Здається, я божеволію. Можливо, все, про що я Вам пишу — сон чи маячня. І раніше все було жахливо, а тепер стало просто нестерпно. Минулої ночі вони розмовляли зі мною — розмовляли тим клятим голосом, дзижчанням, і повідомили такі речі, які я не наважусь переказати. Я чітко чув їхні голоси на тлі собачого гавкання, а щойно ці голоси стихали, їм допомагав людський голос. Тримайтеся від цього подалі, Вілмерте, — це значно гірше, ніж Ви або я могли собі уявити. Вони не мають наміру відпускати мене до Каліфорнії — вони хочуть забрати мене звідси живим або живим суто теоретично і ментально, до того ж йдеться не про Юґґот, а про щось далеке — за межами Галактики, можливо, за вигнутим краєм Всесвіту. Я сказав їм, що не збираюся туди, куди вони хочуть мене вивезти, та ще й у такий жахливий спосіб, але боюся, що нічого з цим не вдію. Моє помешкання стоїть оддалік поселень, і вони можуть невдовзі прийти по мене не тільки уночі, але й посеред білого дня. Ще шістьох собак убито, і коли я сьогодні їхав через ліс до Бреттлборо, то відчував їхню присутність.

Даремно я вислав Вам запис фонографа і чорний камінь. Краще знищити запис, доки не пізно. Якщо я ще буду тут, пошлю Вам звісточку. Було б добре зібрати всі речі та книжки і зупинитися в Бреттлборо. Якби міг, вирушив би туди і без речей, та щось всередині мене не дає цього зробити. Я міг би втекти від них до Бреттлборо, де був би у більшій безпеці, але відчуваю себе в’язнем у власному будинку. У мене таке відчуття, що навіть якщо я кину геть усе і спробую втекти, з цього нічого хорошого не вийде. Як усе жахливо! Не вплутуйтесь у це.

Ваш Ейкелі

Отримавши цього листа, я не міг заснути всю ніч — мене вражало, що в Ейкелі досі лишалися крихти здорового глузду. Зміст листа свідчив про божевілля, проте виклад — з огляду на все те, що відбувалось раніше — вирізнявся моторошною переконливістю. Я вирішив не відповідати на цього листа, а дочекатися реакції Ейкелі на попереднє послання. Реакція не забарилася — вже наступного дня я отримав свіжі новини, які повністю нівелювали оптимізм мого листа. Ось що я пам’ятаю з того нашкрябаного у шаленому поспіхові, всього у чорнильних плямах і виправленнях, тексту:

Середа.

Віл. — Ваш. листа отримав, проте нема сенсу щось обговорювати. Я з усім змирився. Дивно, що у мене ще залишилося трохи сили протистояти їм. Тепер мені не врятуватись, навіть якби я був готовий кинути все і тікати. Вони мене все одно дістануть.

Вчора отримав від них листа — принесли з місцевого поштового відділення, коли я їздив у Бреттлборо. Його надрукували і відправили поштою з Беллоуз-Фоллз. Вони повідомили, що збираються зі мною зробити — не можу цього повторити. Благаю Вас, бережіть себе! Знищіть запис на фонографі. Ночі, як і раніше, безхмарні, а серп місяця дедалі тонший. Хотів би я набратися сміливості попросити про допомогу — це могло б мобілізувати мою волю, — але той, хто зважиться допомогти, вважатиме мене божевільним, допоки не отримає конкретних доказів. Не можу просити людей прийти до мене без якоїсь причини — я роками ні з ким не підтримую стосунків.

Але я ще не повідомив Вам найгіршого, Вілмарте. Наберіться мужності, перш ніж читати далі, бо це викличе у Вас шок. Але не сумнівайтесь — я кажу щиру правду. Ось вона: я бачив одну з цих істот і навіть доторкнувся до неї, принаймні, до її частини. Господи милосердний, як же це було огидно! Певна річ, це створіння було мертве. Його загриз один із псів, і я знайшов тіло вранці біля псарні. Я спробував зберегти його у дровнику, щоб показати на підтвердження правдивості своїх слів, однак за кілька годин воно цілком випарувалось. Не лишилося нічого. Всі ці створіння теж були помічені у річці тільки першого ранку після повені. А тепер про найгірше: я спробував сфотографувати для Вас цю істоту, та коли проявив плівку, на ній не було нічого, крім дровника. З чого ж це створіння? Я бачив його і торкався руками, усі вони залишають сліди. Воно однозначно матеріальне — але з якої речовини? Форму описати неможливо. Це схоже на велетенського краба з безліччю пірамідок із м’ясистих кілечок або вузликів із товстих волокнистих утворень, а на місці, де у людини голова, у нього — численні мацаки. Липка зеленкувата маса — його кров або якісь виділення. І будь-якої хвилини їх на Землі може стати більше.

Волтер Браун зник — його більше не видно в тих місцях, де він раніше часто вештався. Певно, я поцілив його одним із пострілів, але схоже, що ці істоти завжди намагаються забрати своїх убитих і поранених.

Дістався сьогодні до міста без жодних ускладнень, та боюся, що вони почали утримуватись від нападів, бо щодо мене все вирішено. Пишу в поштовому відділенні Бреттлборо. Можливо, це мій останній лист, і якщо це так, повідомте про все моєму синові: Джордж Гудінаф Ейкелі, 176, Плезант стріт, Сан-Дієго, Каліфорнія, тільки не приїжджайте сюди. Напишіть хлопчику, якщо через тиждень від мене не буде звістки, і стежте за новинами у газетах.

Тепер я розіграю дві останні карти — якщо не забракне сміливості. По-перше, я спробую застосувати проти них отруйний газ (у мене є потрібні хімікати, і я виготовив маски для себе і собак), а як не допоможе, повідомлю про все шерифові. Нехай навіть мене запроторять до божевільні, якщо у них виникне таке бажання — краще вже так, ніж те, що хочуть зробити зі мною ті істоти. Можливо, спробую звернути їхню увагу на сліди біля будинку — вони нечіткі, але я знаходжу їх щоранку. Втім, підозрюю, поліція запросто може сказати, що я сам їх якось сфабрикував, адже всі тут вважають мене диваком.

Я міг би спробувати запросити полісмена до себе додому на ніч, аби він на власні очі все побачив, хоча цілком може статися, що ці істоти про це дізнаються і тієї ночі триматимуться подалі. Вони перерізають телефонний кабель, щойно я намагаюся кудись уночі зателефонувати, — монтери вважають часті пошкодження дуже