Читати книгу - "Скорочено Тореадори з Васюківки"

Явою назад. Туди-сюди поткнулися. А де ж сірі штани? Нема сірих штанів. Бігаємо ми взад-вперед, не можемо знайти ні місця того, ні дядька-артиста, ні сірих його штанів. Ява плавав, шукав дядька. А я берегом бігав. Дядька не знайшли. Виходило, що я вкрав годинник. Ніколи в житті я не був собі такий противний, як зараз. У міліцію не наважувалися йти, бо пам'ятали підбитого міліціонера на метро. Ява вирішив сісти біля мосту і чекати: або ми того дядька побачимо, або він нас. Довго ми сиділи. І такий у мене був нещасний вигляд, що якась жінка ткнула мені у руку три копійки.

Коли прийшли пізно додому, то дядько насварився, бо тітка трохи не вмерла від хвилювання.

Заснути ми не могли. Совість точила мою душу: артиста обікрали, міліцію з ніг збили, троячку протринькали, тітці і дядькові брехали, навіть милостиню взяли. Ми з Явою вирішили поклястися, що більше брехати не будемо. І якщо все-таки збрехав, то тоді другий дає йому три шалабани прямо в лоб.

Розділ 5

Шукаємо царя – незнайомця з тринадцятої квартири. Зустріч у театрі. Велич і падіння Яви Реня

Зранку Ява сказав, що мій дядько шпигун, бо має пістолет. Ява його бачив у шухляді письмового стола. Та виявилося, що це стартовий пістолет, спортивний. Бо дядько колись захоплювався легкою атлетикою, а тепер суддя. Дядько навіть стрельнув ним і нам дозволив.

Ледве з'ївши сніданок, ми з другом сказали, що йдемо в театр. Одягнули нові сорочки і штани. Поїхали в Театр музкомедії. Там було порожньо, зустріли лиш жінку, яка сказала, що в їхньому репертуарі про царів зараз жодного спектаклю нема. В Оперному театрі царів було кілька, але всі виявилися негодящі. У Театрі драми імені Лесі Українки теж нічого. І в Театрі імені Франка. Лишався Київський театр юного глядача. Ми зайшли в театр і побачили багато дітей. Раптом у театрі ми побачили Вальку. Вона тримала за руку свого братика. Дівчина багато говорила і питала, що ми тут робимо. Ява мовчав. Він зблід, потім почервонів. Згодом ми поспішили на виставу "Червона Шапочка". Ми з Явою сиділи у сьомому ряду. Валька у дев'ятому. І Ява весь час на Вальку зиркав.

Під час дії курка бабусі на сцені заплуталась у шворці, якою була прив'язана, і почала битися. Захоплені боротьбою Вовк і Бабуся нічого не помічали. Всі з хвилюванням дивилися на бідну курку. Враз Ява підвівся і пішов до сцени, розплутав курку і пішов назад. Коли закінчилася перша дія, всі заплескали в долоні, більшість глядачів повернули голови і дивилися на Яву. До нас відразу підбігла Валька. Ява був щасливий і сказав, що ми піймали тоді Книша і Бурмила самі. Я зітхнув, підняв руку і вліпив йому в лоба три добрячих шалабани. Валька зойкнула. Братик Микола захихотів. Валька накинулась на мене. Але Ява сказав, що все добре, бо у нас є одна угода. Почалася друга дія.

Стислий переказ по розділам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 6

Будка. Вухо за вухо!

Після вистави Ява все розповів Вальці: про весь учорашній день, про годинник, про наші походи в усі театри. Дівчина сказала, що допоможе, бо має знайомого старого артиста Максима Валер'яновича, який знає всіх артистів. Відразу ж пішли до нього. З подвір'я Вальчиного будинку вийшли на задній двір, до старих скособочених сараїв, проминули їх і почали спускатися стежкою, що гадючилася між кущів дерези. Тут починалася Лавра. Ми спустилися до дзвіниці. Товста залізна брама була відчинена, і склеписте підворіття вело у внутрішній двір Лаври. Ява захотів прогулятися по Лаврі, хоч мені хотілося скоріше зустрітися з артистом. Мусили пройтися.

Коли вийшли з брами, попід фортечним муром спустилися ще нижче. Доріжка вивела нас на вузеньку вуличку, де у зелені садків стояло кілька старих халуп-мазанок. Біля однієї з таких халуп Валька спинилася. Біля хати росло багато квітів. Виявилось, що актора нема вдома, бо сьогодні неділя, він поїхав до племінника.

Ми пішли назад, до Вальки. Дійшли до сараїв. На одному з них сидів широколиций хлопець у брезентових штанях, на яких було безліч блискучих металевих заклепок. Валька закричала до нього, що знає, що це він видзвонює у двері. Хлопець, що мав прізвисько Будка, сказав: "Закрий свій гроб і не грими кістками!". Тут Ява не стерпів. Ми вилізли на сарай і нам'яли Будку. Вкінці він загримів своїми клепаними "залізними" штаньми аж донизу.

Валька і братик Микола зустрічали нас внизу як героїв. Братик Микола аж стрибав од захвату, бо всі боялися Будку (його звали насправді Толиком).

Розділ 7

Максим Валер'янович

Після цього надійшов Максим Валер'янович. В його очах стрибали молоді веселі бісики. Волосся було попелясте. Йому було 76 років. Актор запросив нас у свою хату, щоб ми могли усе гарно розповісти. Нам стало так легко і хороше з ним, наче ми були давно-давно знайомі.

Хата була заставлена вазонами і вазончиками. Стіни кімнат були завішені фотографіями самого актора. Валька дуже толково і жваво розказувала про наші пригоди і про історію з годинником. Максим Валер'янович слухав дуже уважно і серйозно. Актор сказав, що вирішить наше питаня завтра, коли ми всі підемо на кіностудію. Я був дуже задоволений і вірив, що ми таки знайдемо того артиста.

Потім Максим Валер'янович розповів, як став актором. Він приїхав маленьким з мамою з Харківщини. Мама працювала прибиральницею у Київському театрі.