Читати книгу - "Жлобологія"

двері, ударити ними того, що йде позаду. У Японії цю проблему розв’язали, створивши особливі двері, де подібний маневр неможливий, у такий спосіб позбавивши жлоба можливості себе проявити. У цій дуже висококультурній країні усувають практично всі способи, за допомогою яких жлоб може проявити себе.

3) Спецзакони.

Б Америці, для прикладу, мер Нью-Йорка прирівняв побутове жлобство до кримінальних злочинів. Якщо людина розбила скло в під’їзді або розписала фарбою з балончика чужі стіни, то вона є злочинцем і мусить за це відповісти перед законом. Але перед цим мер видав відповідний наказ і виділив гроші на ремонт під’їздів і громадських місць, за псування яких і ввів кримінальне покарання. Проблема розв’язана. Жлоб і його прояви поставлені поза законом.

Україна як полігон для досліджень

З точки зору дослідження проблеми хамства, жлобства, безкультурності Україна дуже цінна як лабораторія, як реторта, де виплавляються деякі, можливо, нові погляди на ці проблеми. За розмірами, за кількістю людей, за своїми природними ресурсами вона може слугувати своєрідною моделлю світу, де стикаються Схід і Захід.

Жлоб як предмет культурологічного дослідження

Жлоб і саме поняття жлобства, безумовно, можуть стати темою для культурологічних і художніх досліджень. Узяти хоча б творчість Леся Подерв’янського — він зробив жлоба персонажем монументального епосу, співмірного за рівнем побутової і соціальної сатири з найкращими творами Гоголя, Салтикова-Щедріна чи Зощенка. Жлоб і жлобство як предмет культурологічного дослідження може давати колосальну кількість матеріалу для творчого осмислення цього явища і служити об’єктом дослідження художників. Інша річ, що всі перераховані автори не роблять зі жлоба героя. Для них він однозначний антигерой.

Людина, яка збурює свої емоції, умовно кажучи, провокує естетичні функції з думкою про те, що вона ненавидить, може називатися художником-мазохістом. Хоча, з іншого боку, якщо автор має мету створити певну художню ієрархію, де пошук героя починається від супротивного, а саме з характеризації та архетипізації антигероя, то це виправданий крок.

Жлобство в мистецтві

У мистецтві все добре, крім того, що погано. Зробити погано — ось це жлобство! Одного разу в Сальвадора Далі, коли він був у зеніті світової слави, запитали: «Якби храм розписала дуже побожна людина, і це ж зробив комуніст Пікассо, кому б ви надали перевагу»? Він відповів: «Пікассо зробив би це краще. Тому я б вважав доцільнішим доручити розпис храму комуністові

Пікассо, ніж тому, хто глибоко вірить у Бога, але не розуміє, що таке розпис храму». Жлоб за визначенням не здатен створювати справжнє мистецтво. У нього і в мистецтві все виходить із префіксом недо-.

Художник зобов’язаний ставити діагноз суспільству і констатувати розвиток або ту чи іншу стадію хвороби. Бо жлобство — це хвороба.

Варвари

У культурно-мистецькому аспекті ми живемо у своєрідному мавпятнику / «абізьянніку», і завдання художників — зробити з мавп людей. Ось, наприклад, творчість Іллі Чічкана в цьому розрізі дуже актуальна. Би уявляєте, до нього навіть звертаються нинішні олігархи з проханням намалювати власну сім’ю в образах мавп. Їхній культурний та інтелектуальний рівень розвитку такий, що вони навіть не усвідомлюють того, що замовляють художникові пародію на самих себе.

На Заході триває загальний спад енергійності... А жлоб за своєю варварською природою — енергійний, і він подобається саме цією фонтануючою дикою енергією. І прийматимуть його або його творчість як об’єкт мистецтва лише до того моменту, доки він не зазіхне на право бути рівним з тими, хто за ним спостерігає і досліджує його. Щойно він зазіхне на це право, відразу ж буде чітко окреслена межа, за яку йому заходити не дозволять.

Мені здається, що рафінувати культуру набагато складніше, ніж її спрощувати, і в цьому я бачу особисту місію. Сприяти руйнуванню культурних засад і традицій не маю бажання, а тому на віддалі із задоволенням спостерігатиму, як за допомогою гумору та іронії мої колеги по мистецтву досліджуватимуть проблему жлобства.

Сергій Коляда. «Drunk moon», 2008 p.

Олексій Титаренко

Фото: Вадим Фелік

Олексій Титаренко — мистецтвознавець, арт-куратор.

Народився 1956 р. у м. Львові. Закінчив Київський державний художній інститут (1985). З 1999 р. — член Національної спілки художників України. Працював куратором Центру сучасного мистецтва «М 17» (2010—2013 p.). Основні кураторські проекти: «Міжнародна бієнале нефігуративного живопису» (Київ, 1998), у співавторстві — «Мистецтво України XX століття» (Київ, 1998—2000), «Віртуальний музей» (Київ, 2000), «Катакомби» (ЦСМ «Совіарт», Київ) та ін.

Телевізора у мене нема, тому я його і не дивлюся.

Політикою не цікавлюся, а побутового

жлобства намагаюся не помічати.

Тому говоритиму про жлобство з вузько

професійної позиції мистецтвознавця.

(Олексій Титаренко, з офіційної заяви А. Мухарському)

Про жлобство як категорію з лексикону снобів

Мені категорично не подобаються слова «жлоб» і «жлобство» в тому аспекті, в якому їх застосовують рафіновані, салонні, буржуазні пані, закопиливши губки і відвертаючи носик від тих або інших явищ у мистецтві та житті. Це слова — з лексикону снобів, у яких немає жодної життєвої сили. Жлобство, на їх думку, це те, що виходить за межі пристойності.

Одна з моїх колишніх дружин дуже обурювалася, коли я проводив багато часу з цими, на її думку, «непристойними» людьми, яких вона характеризувала подібними словами. А на мою думку, в мистецтві пристойності не буває.

Пристойне мистецтво прісне, нудне та антиемоційне. Я дуже не люблю вихолощені, імпотентські творіння, які створюють хлопчики і дівчатка «з пристойних сімей». У такому мистецтві немає нічого, крім їхніх амбіцій, понтів, холодного ремесла (і так далі).

Мистецтво — це не вміння малювати красиві картинки: у мистецтві мають бути кров, піт, сльози, відчай, щирість. Тому «пристойності» в сенсі звичаїв і «пристойність» як норма — особисто для мене — є категоріями швидше негативними, бо я завжди рвався у реальне життя, «непристойне» за своєю суттю.

Як на мій погляд, у снобському розумінні терміна «жлоб» дуже мало конструктивної енергії, воно за своєю суттю — руйнівне і негативне. Тому обмеженість вживання цього слова в лексиконі культурної людини матиме тільки позитивний аспект. Вживаючи це слово, ми множимо зло.

Водночас те, що сноби зазвичай називають «жлобством», особисто для мене може бути синонімом природного нерафінованого життя і разом з тим стати потужним творчим ґрунтом для культурних досліджень.

Про «міських»

Сам я народився у Львові в сім’ї викладачів політехнічного інституту і, по суті, є типовою міською людиною. Але категорично не приймаю того, коли вутлі міські сноби з