Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

взяв участь у московській війні з Шведами. Але Хмельницький тепер далеко більше дорожив союзом з Шведами ніж союзом з Москвою: московське правительство відкривало все більше свою політику, і Хмельницького дражнили московські претеисіЇ—що хотіли йому з Москви наказувати, як має поступати.

Сердив ся і на московські заходи коло вкорочення української автономії, на московських воєвод, котрих йому хотіли насилати в українські городи. Все більше прихилив ся він до гадки, щоб розірвати свої відносини до Москви. Як оповідав Виговський московським боярам (запобігаючи їх ласки собі на будуче), на радї старшинській в осени 1656 р.

Хмельницький, розжалений наріканнями старшини на московські дїла, скричав як божевільний і несамовитий", що нема иньшого виходу, як відступити від Москви й шукати собі иньшої помочи.

З Швецією і з Семигородом Хмельницький укладає в 1656 р. тісний союз: обіцяє Шведам стати з своїм військом проти кождого їх ворога, хоч би й против Москви, і умовляєть ся поділити ся землями польськими з Швецією і з Семигородом. З початком 1657 р. розпочато спільними силами України, Семигороду і Шведів рішучу війну з Польщею, против волї московського правительства. Сам Хмельницький одначе був настільки вже хорий, що не пішов в похід: вислав київського полковника Ждановича з трома полками в Галиччину. Разом з тим рушив Юрий Ракочій князь семигородський на Варшаву, щоб там зійти ся з шведським військом. Війна ся, як би повела ся щасливо, мала зробити кінець Польщі, віддати під вдасть козацьку західню Україну і визволити гетьмана з під власти і впливу московського правительства. Але кампанія не удала ся: Ракочія Поляки погромили і напустили на нього Татар, так що він мусїв помирити ся з Польщею Ждановичу не удало ся доказати нїчого важнїйшого, а особливо прикро й небезпечно було, що в війську його прокинув ся бунт: козаки, прочувши, що старий гетьман доживає останнї днї, бояли ся нової завірюхи по його смерти, говорили, що вони не будуть воювати Польщі против царської волї; здибавши в походї московського посла, вони просили його переказати цареви, що против царської волї не підуть Жданович, побачивши такий настрій в війську, скоріш залишив похід і пішов назад.

Хмельницький, без того вже дуже хорий, був незвичайно розжалений сею подією; покликавши перед себе Ждановича, він так схвилювався, що вдарив його паралїч, відібрало йому мову і через шість день він умер, 27 червня 1657 року.

Україна в найбільш рішучу хвилю, коли важила ся вся її доля, стратила свого довголітнього провідника—одинокого чоловіка, котрий міг покермувати нею, і на місце його дістала недосвідченого півголовка—Юраська Хмельниченка, ще за житя батька вибраного на його місце гетьманом—за для самого його великого імени.

Був то оден з найбільш трагічних моментів в історії України.

83. Гетьманщина

Великий рух народнїй, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усїй східнїй Українї—Гетьманщині. Воєнна організація козацька уже в перших десятилїтях XVII віку поволі осідала на землю, в міру того як все більше осілої й господарської селянської й міщанської людности віддавало ся під присуд козацький і приписувало ся до війська. Поділ козацького війська на полки переходив в подїл показаченої території на полкові округи. Вже в 1630-х роках стрічаємо ми такі полки як чигиринський, черкаський, канівський, корсунський, білоцерківський, переяславський і навіть лубенський—хоч Лубенщина була маєтністю панською, а не королівською. Вже в сїм часї полковники, сотники й отамани були не тільки начальниками своїх військових відділів на війні, але і в спокійний час мали значіннє власти судової й адміністраційної для всеї козачої людности свого округа, заступаючи для неї всяку иньшу власть.

Хмельнищина на довгий час викинула з великих просторів східньої України, з воєводств Київського, Браславського і Чернигівського всяке иньше начальство; зістали ся тільки виборні уряди міські, зістали ся маєтки монастирські й церковні, де далї задержали ся старі порядки і управа, а поза тим була сама свобідна, переважно показачена людність. Ті що не приставали до козаків, писали ся в міщане, однаково чи сидїли по містах чи по селах, і з них збирали ся ріжні доходи до козацького військового скарбу.

Людність козацька не платила податків, тільки служила службу військову. В часах тих неустанних воєн військо козацьке старало ся мати тої козацької людности як найбільше, та й самі люде за безпечнїйше вважали писати ся в козаки, щоб не попасти назад під панщину.

Число полків за Хмельницького було не однакове. В реєстрі 1649-50 р. на правім березі Дніпра бачимо 9 полків.

Під фігурою Хмельницького карта України поділеної на полки (означені булавами); на низу Дніпровім Сїча (шатро з корогвою і булавою). З лівого боку військо козацьке, представлене старшиною, по числу полків. З правого-шатро гетьманське, над ним герб військовий, на долї група переляканих Поляків з написомю. Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський, Браславський, Кальницький і Київський, а на лівім боцї сїм: Переяславський, Кропивенський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Нїженський і Чернигівський. Полки поділяли ся на сотнї, але неоднаково: в иньшім полку не було і десяти сотень, а в иншім до двадцяти, і число козаків було в них нерівне: в реєстрі 1649 р. в одних сотнях бачимо козаків по двіста і по триста, в иньших по кількадесять тільки. Полковник був начальником свого полкового округа; полкова старшина: полковий обозний, судя, осаули, писар-радила при полковнику у всіх ділах свого полку; сотник правив своїм сотенним округом, козацькими громадами завідували отамани. Властиво військові власти мали начальство тільки над козацькою людністю, але на ділї до них перейшла власть загальна, над усею людністю, тільки значнїйші міста та маєтки церковні і панські були в меньшій залежности від них, а підлягали просто гетьманови (але маєтків панських з початку було дуже мало, бо їх народне повстаннє покасувало).

Взагалі військовий устрій хоч ніби то належав до самого тільки козацького стану, до одного тільки війська, уже за десятилітнє панованнє Хмельницького прийняв характер краєвого правительства. Се не зразу зрозуміли, але на ділї уложило ся так дуже скоро. Переговорюючи з Москвою, Хмельницький по давнїй памяти говорив, що військо буде правити ся по своїм порядком, а московське правительство може на себе прийняти те що давнїйше належало до правительства польського. Але коли московське правительство почало присилати своїх воєвод і хотїло на себе збирати доходи з некозацької людности та правити нею від себе—козацька старшина, привикши за сей час правити нероздільно, почула, що властиво для чужої, иньшої управи вже нема місця—вона б нарушала значінне і силу козаччини. Гетьман став володарем краю, головою правительства українського, і все що було на Українї