Читати книгу - "Ті, що не мають коріння"

можливо, посіяла щось у ній натомість чи десь поблизу. Якийсь плід, якусь насінину…

Він зупинився й повернув голову — побачив щось, чого мені було не видно. Він різко сказав:

— Пусти! — і рвучко звільнив свої чари; я впала назад від каміна і болюче вдарилась об підлогу. Трояндовий кущ на каміні розсипався на попіл і зник, а разом із ним зник і він сам.

Кася підскочила, щоб мене зловити, але я вже сяк-так здіймалася на ноги. «Якийсь плід, якусь насінину». Його слова запалили в мені страх.

— Бестіарій, — сказала я. — Балло збирався спробувати його очистити… — мені й досі макітрилося в голові, але я повернулася й вибігла з кімнати — у мені заговорила наполегливість. Балло збирався розповісти про книжку королю. Кася бігла поруч зі мною, не даючи мені впасти під час перших непевних кроків.

Крики досягли нас, коли ми поринули вниз першими вузькими сходами для слуг. «Надто пізно, надто пізно», — говорили мені мої ноги, гупаючи камінням. Я не могла сказати, звідки лунали ці крики: вони були далеко та дивним чином відлунювали замковими коридорами. Я бігла в напрямку Чаровнікова, промайнувши повз двох покоївок, які, витріщившись і зім’явши в руках складену білизну, притулилися до стін. Ми з Касею звернули, щоб спуститися другими сходами на перший поверх, аж тут унизу раптово затріщав білий вогонь, який відкидав на стіни тіні з різкими обрисами.

Сліпуче світло змеркло, а тоді я побачила, як Соля летить поперек входу на сходи та врізається у стіну зі звуком, наче від мокрого мішка. Ми незграбно спустилися та побачили, як він розвалився біля протилежної стіни, не рухаючись, із розплющеними та приголомшеними очима; з носа та рота йому точилася кров, а грудьми тягнулися криваві неглибокі порізи.

Істота, що виповзла з коридору до Чаровнікова, заповнила майже весь простір від підлоги до стелі. Це була не стільки тварина, скільки жахливе зібрання частин: голова як у страхітливого пса, одне величезне око посеред лоба та писок, повний щербатих гострих лез, які скидалися не на зуби, а на ножі. З її роздутого тулуба, повністю броньованого лускою, наче у змія, росло шість ніг із важкими м’язами та кігтястими лев’ячими стопами. Вона загарчала та помчала до нас — так швидко, що я ледве встигла подумати про те, щоб ухилитися. Кася схопила мене й потягнула мене назад сходами, а істота зігнулася й закинула голову вгору крізь вхід на сходи, клацаючи зубами і виючи; з її пащі при цьому текла кип­ляча зелена піна. Я гукнула: «Полжит!» — відкинула її голову, і вона заверещала та кинулася назад у коридор, коли зі сходів вирвався струмінь вогню і обпалив їй писок.

Їй у бік, глухо, важко гупнувши, влетіли дві арбалетні стріли; вона вишкірилася та крутнулася. За нею Марек відкинув геть арбалет; нажаханий довготелесий юнак стягнув для нього зі стіни списа й застиг, вирячившись на монстра. Хлопчина мало не забув відпустити зброю, коли Марек вирвав її в нього з рук.

— Піди збери варту! — крикнув він хлопчині, який здригнувся та побіг. Марек тицьнув списом чудовиську в голову.

За ним були розчахнуті двері до якоїсь кімнати, білі та чорні плити, заляпані кров’ю, а ще незграбно лежали мерт­вими троє чоловіків, шляхтичі у пошматованій одежі. З-під столу в кімнаті пильно дивилося біле налякане обличчя старого — палацового секретаря. Ще далі коридором лежали мертві двоє палацових вартових, неначе чудовисько прискакало з глибин замку та розбило двері, щоб напасти на людей усередині.

Чи, можливо, напасти на одну конкретну людину: воно шкірилося на спис, яким його тицяли, та потім відвернулося від Марека й рішуче розвернуло важку голову у бік Солі. Той досі вдивлявся у стелю приголомшеним поглядом; його пальці повільно шкрябали кам’яну підлогу, ніби намагаючись знайти, де можна схопитися за світ.

Перш ніж істота змогла скочити, Кася кинулася вниз сходами повз мене одним величезним стрибком, за­точилася, врізалась у стіну й випросталася. Схопила зі стіни ще один спис і пхнула його чудовиську в писок. Собакоподібна істота гризнула наконечник, а тоді завила: Марек встромив свого списа їй у боки.

Наближалися чоботи і крики, бігли нові вартові, а дзвони собору раптом забемкали на сполох — паж підняв тривогу.

Я бачила все це та могла сказати опісля, що це сталося, та не відчувала цього, коли це відбувалося. Було лише гаряче смердюче дихання чудовиська, що лізло вгору сходами, та ще кров, і стрибки мого серця, а ще — знання, що я мушу щось зробити. Страховисько завило й знову повернулося до Касі та Солі, а я підвелася на сходах. Дзвони все лунали й лунали. Я чула їх у себе над головою, там, де виглядало зі сходів на вузький шматочок неба, на яскраву перламутрово-сіру імлу хмарного літнього дня високе вікно.

Я витягнула руку вгору й гукнула:

— Калмоз!

Зовні хмари стиснулись у темний вузол, схожий на губку, зливу, що оббризкала мене водою, а крізь вікно з тріском проникла блискавка і стрибнула мені в руки яскравою шиплячою змією. Я схопилася за неї, засліплена; мене оточували біле світло та високе наспівне вищання. Дихати я не могла. Я кинула її вниз сходами, у бік чудовиська. Довкола мене заревів грім, і я полетіла назад, болісно розтягнувшись на майданчику, а тим часом раптово з’явилися дим і якийсь гіркий різкий запах.

Я лежала пластом, трусячись усім тілом, а з моїх очей бігли сльози. В руках мені щипало й було боляче, а дим розвіювався, наче вранішній туман. Я нічого не чула. Коли мені прояснилося в очах, дві покоївки вже схилилися наді мною, нажахані, а їхні вуста беззвучно рухалися. За них говорили їхні руки, що ласкаво допомагали мені підвестись. Я сяк-так зіп’ялася на ноги. На початку сходів Марек і троє вартових атакували голову чудиська, обережно в неї тицяючи. Воно лежало, димлячи та не рухаючись, роздутим обрисом, обпаленим до чорноти, на тлі стін довкола його тіла.

— Встроміть списа йому в око для певності, — наказав Марек, і один з вартових глибоко загнав свій спис в єдине кругле око істоти, і без того вже молочно-біле. Тіло навіть не смикнулось.

Я закульгала вниз сходами, тримаючись однією рукою за стіну, і, тремтячи, опустилася на сходинки над його головою. Кася спинала на ноги Солю; він притулив тильний бік долоні до обличчя та стирав кров, що заливала його губи, задихаючись і пильно дивлячись згори вниз на химеру.

— Що це в біса за істота? — поцікавився Марек. Після загибелі вона мала ще неприродніший вигляд: кінцівки, що не пасували одна до одної, висіли навскіс від тулуба, неначе то якась божевільна кравчиня зшила докупи частини різних ляльок.

Я витріщилася на нього згори — на обриси собачої морди, на розкидані ослаблі ноги, на міцне зміїне тіло, і до мене повільно прийшов спогад, зображення, яке я бачила