Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

навісі. Раптом він побачив на обрії широку смугу води.

- Море! - вигукнув хлопчик.

Серце в Діка Сенда шалено закалатало. Він квапливо підійшов до Джека.

- Море? - перепитав він.- Ні, це ще не море: це, мабуть, велика ріка, яка тече зі сходу на захід. Наша річка - тільки її притока. Може, це сам Заїр?

- Якби ж то так, Діку! - мовила місіс Уелдон.

Якби це був Заїр, або Конго, що його Стенлі дослідить аж через чотири роки, то мандрівники спустилися б за його течією до самого гирла й дісталися б до португальських поселень. Дік Сенд сподівався, що так і буде.

15, 16, 17 і 18 липня пірога пливла сріблястими водами широкої ріки. Мандрівники, як і раніше, намагалися нічим себе не виказувати; пірога, вкрита трав’янистим навісом, і далі здавалася плавучим острівцем.

Ще кілька днів - і настане кінець усім випробуванням пасажирів «Пілігрима»! Кожен з них за цей час мав нагоду не раз довести, який він мужній та стійкий, а надто - Дік Сенд. Юнак, як відомо, був скромний на вдачу, тож навіть і не думав про це, але друзі його думали повсякчас і віддавали йому належне. Можна було сподіватися, що місіс Уелдон потурбується про нього.

Однак у ніч проти 19 липня сталася подія, яка мало не коштувала всім їм життя.

Десь о третій годині за північ із заходу долинув глухий шум. Дік Сенд стурбувався і став дослухатись.

Місіс Уелдон, малий Джек і кузен Бенедікт міцно спали. Дік Сенд гукнув Геркулеса на ніс піроги й попросив, щоб той прислухався.

Стояла тиха ніч. Не відчувалося навіть подмуху вітерця.

- Це шумить морський прибій! - сказав нарешті Геркулес, і очі його засяяли.

- Ні,- похитав Дік головою.- Морський прибій шумить не так.

- Що ж це таке?

- Дочекаємося ранку - побачимо. А тим часом будьмо насторожі.

Геркулес повернувсь на корму, а Дік Сенд залишився на носі. Шум чимраз гучнішав. Незабаром він перетворився на гуркіт.

Розвиднілося майже відразу. Дік Сенд побачив, що за якихось півмилі нижче по річці в повітрі зависав начебто хмара.

Але це була не хмара. Перші промені сонця спалахнули в ній всіма барвами, і на диво гарна веселка перекинулась з берега на берег.

- До берега! - голосно закричав Дік Сенд, розбудивши місіс Уелдон.- Попереду - водоспад! Це хмара з водяних бризок! До берега, Геркулесе!

Дік Сенд не помилився. Русло ріки в тому місці обривалось прямовисною стіною футів сто заввишки. Вода скочувалась стрімким могутнім водоспадом. Іще півмилі - і суденце затягло б у прірву.

 

Розділ XIX
«С. В.»

 

 

Геркулес дужим змахом весла повернув пірогу до лівого берега. На щастя, швидкість течії не збільшилася і русло майже до самого водоспаду було положисте. Тільки за триста - чотириста футів воно западалося, і далі ріка мчала свої води з шаленою швидкістю.

На лівому березі ріс густий ліс. Жоден промінчик не пробивався крізь суцільну завісу листя. Дік Сенд не без страху дивився на цю землю. Адже тут жили людоїди. А мандрівникам доведеться йти пішки понад берегом. Про те, щоб волочити пірогу аж за водоспад, годі було й думати. Хіба це до снаги маленькому загонові?

Який жорстокий удар для вкрай знеможених людей, що сподівалися не сьогодні-завтра добутись до португальських поселень у гирлі ріки!

Тим часом пірога підпливала до берега. Що ближче була земля, то дужче непокоївся Дінго.

Дік Сенд, який повсякчас був насторожі, не зводив очей з собаки, питаючи себе, що могло привернути його увагу - хижий звір чи тубілець. Та невдовзі він зрозумів, що Дінго перейнятий не люттю, а зовсім іншим почуттям.

- Дінго ніби плаче! - вигукнув малий Джек і обійняв собаку за шию.

Але Дінго випручався і стрибнув у воду. Перш ніж пірога причалила, він уже був на березі й зник у високій траві.

Місіс Уелдон, Дік Сенд та Геркулес не знали, що й думати.

Через кілька секуд пірога врізалась носом у зелену товщу водоростей. З пронизливими криками в повітря знялося кілька наполоханих зимородків та маленьких сніжно-білих чапель. Геркулес міцно прив’язав суденце до стовбура схиленого над водою мангового дерева, і всі мандрівники висадилися на берег, затінений високими деревами.

В лісі не було стежок, однак притоптана трава свідчила про те, що тут недавно побували люди або звірі.

Дік Сенд із зарядженою рушницею, Геркулес із сокирою в руках прямували попереду загону. Пройшовши кроків десять, вони побачили Дінго. Опустивши носа до землі й час од часу погавкуючи, собака біг ніби по якомусь сліду. Щось потягло його до берега, а тепер вело в глиб лісу. Це розуміли всі.

- Увага! - сказав Дік Сенд.- Місіс Уелдон, візьміть Джека за руку! Містере Бенедікт, не відставайте! Геркулесе, будьте напоготові!

Вряди-годи Дінго повертав голову й гавкав, ніби запрошуючи йти за ним.

Трохи згодом місіс Уелдон та її супутники наблизились до підніжжя старої смоковниці в гущавині лісу.

Під смоковницею стояла перехняблена хижка. Дінго жалібно вив, дивлячись на неї.

- Агов! Тут хтось є? - спитав Дік Сенд.

Він увійшов у хижку.

Місіс Уелдон та інші ввійшли слідом за ним. На долівці лежали розкидані кості, що вже побіліли від дії вогкого повітря.

- В цій хижці помер якийсь чоловік! - мовила місіс Уелдон.

- І Дінго його знав! - докинув Дік Сенд.- Певно, це був його хазяїн! О, дивіться, дивіться!

Дік Сенд показав на стовбур смоковниці, до якої тулилася хижка.

Кора на стовбурі була обдерта, і на ній виднілися дві великі напівстерті червоні літери.

Дінго вперся лапами в дерево, мовби показуючи літери мандрівникам.

- «С. В.»! - вигукнув Дік Сенд.- Літери, що їх Дінго впізнав з-поміж інших літер абетки. Літери, вигравіювані на його нашийнику!

Він ураз замовк і, нахилившись, підняв із землі невеличку мідну, геть позеленілу коробку.

Дік одкрив коробку, і з неї випав клапоть паперу. Юнак прочитав уголос:

 

«Тут... за 120 миль од берега океану... 3 грудня 1871 року …мене смертельно поранив і пограбував мій провідник Негору... Дінго! До мене!..