Читати книгу - "Фундація та Земля"

невеликою ділянкою землі, єдиною в їхньому світі, але вони мріють про амфібійність.

— Про що?

— Амфібійність. Вони планують розвинути зябра на додачу до легень. Вони мріють мати змогу проводити тривалий час під водою, знаходити мілкі ділянки й споруджувати будівлі на дні океану. Та, що розповіла мені це, аж сяяла, але визнала, що альфійці мають цю мету вже кілька століть, однак прогресу дуже мало, якщо взагалі є.

— Це вже дві галузі, у яких вони можуть бути розвиненішими за нас, — керування погодою та біотехнології. Цікаво, які в них методи.

— Треба знайти спеціалістів, і вони можуть виявитися готовими про це поговорити.

— Це не наша головна мета тут, але Фундації точно було б вигідно спробувати повчитися в цього мініатюрного світу.

— Однак ми непогано зуміли керувати погодою на Термінусі, — сказав Пелорат.

— Добре керують у багатьох світах, — мовив Тревіз, — але це завжди стосується всього світу одразу. Тут же альфійці контроюють погоду в маленькій його частині, і в них мусять бути методи, яких немає в нас. Щось іще, Блісс?

— Запрошення на свято. Цей народ любить влаштовувати свята, коли тільки має змогу поза землеробством і рибальством. Сьогодні після вечері буде музичний фестиваль. Я вже вам про це казала. А завтра впродовж дня триватиме пляжний фестиваль. Вочевидь, усі, хто може прийти з полів, зберуться по всьому узбережжі, щоб насолоджуватися водою і радіти сонцю, оскільки післязавтра дощитиме. Уранці повернуться рибалки, уникнувши дощу, і ввечері буде фестиваль їжі, відібраної з вилову.

— Їжі й так багато, — простогнав Пелорат. — Нащо ж робити схожий фестиваль?

— Гадаю, річ не в кількості, а в різноманітті. Хай там як, нас усіх чотирьох запросили взяти участь у всіх фестивалях, а надто в сьогоднішньому музичному.

— З давніми інструментами? — спитав Тревіз.

— Саме так.

— До речі, що значить «давні»? Примітивні комп’ютери?

— Ні, ні. У тім-то й річ. Це взагалі не електронна музика, а механічна. Вони описали мені. Вони труть струни, дують у трубки й стукотять по поверхнях.

— Сподіваюсь, ви це вигадали, — вжахнувся Тревіз.

— Ні. І, наскільки я зрозуміла, ваша Хіроко дутиме в одну з трубок — я забула, як вона називається, — і вам доведеться це витримувати.

— Щодо мене, — мовив Пелорат, — то я піду із задоволенням. Я дуже мало знаю про примітивну музику і хотів би її почути.

— Вона не «моя Хіроко», — холодно озвався Тревіз. — Але як гадаєте, це інструменти того типу, на яких колись грали на Землі?

— Так я зрозуміла, — відповіла Блісс. — Принаймні альфійки сказали, що їх розробили задовго до того, як їхні пращури сюди прибули.

— У такому разі, — сказав Тревіз, — мабуть, варто буде послухати все це тертя, гудіння й стукотіння заради будь-якої інформації про Землю, яку це може надати.

4

Химерно, але перспектива музичного вечора найбільше захоплювала Феллом. Вони з Блісс купалися в маленькій вбиральні надворі біля їхнього житла. Там були ванна з проточною водою, гарячою та холодною (чи то радше теплою й прохолодною), умивальник та унітаз. Вбиральня була повністю чиста й придатна до використання, а в надвечірньому сонці — навіть добре освітлена і яскрава.

Феллом, як і завжди, чудувалась грудям Блісс, і та змушена була сказати (тепер, коли Феллом розуміла галактичну мову), що у її світі люди такі. На що Феллом неминуче поцікавилася чому, і Блісс, трохи подумавши й вирішивши, що розважливої відповіді на це запитання немає, відказала універсальним:

— Тому що!

Коли вони впоралися, Блісс допомогла Феллом одягнути альфійську білизну й розібралася, як саме поверх ладналася спідниця. Лишити Феллом роздягненою вище пояса видавалося логічним. Сама ж Блісс хоч і вдягнула нижче пояса альфійський одяг (доволі вузький на стегнах), але не зрадила власній блузі.

Надмірна скутість у демонструванні грудей у суспільстві, де так чинили всі жінки, здавалася нерозумною, а надто коли власні груди Блісс були невеликі й такі ж виразні, як вона в усіх бачила, — однак що поробиш.

Після них до вбиральні пішли двоє чоловіків. Тревіз, як і годилося чоловікові, скаржився під ніс, скільки часу це забрало в жінок.

Блісс розвернула Феллом, упевнюючись, що спідниця добре триматиметься на її хлопчачих стегнах і сідницях.

— Це дуже гарна спідниця, Феллом. Тобі подобається?

Феллом задивилась у дзеркало й відповіла:

— Так, подобається. А мені не буде холодно без нічого? — і вона підняла руки до оголених грудей.

— Не думаю, Феллом. У цьому світі доволі тепло.

— Ти вдягнена.

— Так. У моєму світі так заведено. А тепер, Феллом, ми будемо з дуже багатьма альфійцями під час вечері й після неї. Як гадаєш, зможеш це витримати? — Феллом здавалась засмученою, і Блісс продовжила: — Я сидітиму праворуч і триматиму тебе. Пел сяде з іншого боку, а Тревіз за столом навпроти. Ми не дозволимо нікому з тобою говорити, і тобі не доведеться ні з ким говорити.

— Я спробую, Блісс, — пропищала Феллом високим-високим голоском.

— А після цього альфійці заграють для нас музику у свій особливий спосіб. Ти знаєш, що таке музика? — Вона погуділа, наслідуючи, наскільки могла, електронну гармонію.

Обличчя Феллом просяяло.

— Тобто… — останнє слово було її власною мовою, і Феллом заспівала пісню.

Очі Блісс розширилися. Це була прекрасна мелодія, хоч і бурхлива та багата трелями.

— Саме так. Музика, — сказала вона.

— Джембі грав… — захоплено мовила Феллом, тоді завагалася й вирішила скористатись галактичним словом, — музику весь час. Він грав музику на… — Ще одне слово її власною мовою.

— На фіфулі? — із сумнівами повторила слово Блісс.

— Не фіфулі, — засміялася Феллом, — а…

Коли обидва слова було протиставлено, Блісс чула різницю, однак втратила надію відтворити звук.

— Як це виглядає? — спитала вона.

Досі обмеженого галактичного словникового запасу Феллом бракувало для точного опису, а її жести не нагадали Блісс жодної форми.

— Він показував мені, як користуватися… — гордо проказала Феллом. — Я робила пальцями точно так, як робив Джембі, але він сказав, що скоро мені вже так робити не доведеться.

— Це чудово, люба. Після вечері перевіримо, чи настільки ж умілі альфійці, як і твій Джембі.

Очі Феллом засвітилися, і приємні думки про майбутнє допомогли їй висидіти щедру вечерю попри весь натовп, сміх і шум довкола. Лише раз, коли випадково впала тарілка, від чого поблизу залунали захоплені вигуки, Феллом таки мала наляканий вигляд, і Блісс одразу ж, захищаючи, взяла її в теплі обійми.

— От би домовитися їсти самим, — пробурмотіла вона Пелоратові. — Інакше доведеться полетіти із цього світу. Вживати весь цей тваринний протеїн ізолятів уже достатньо неприємно, але я мушу мати змогу принаймні робити це в тиші.

— Це всього лише бадьорий настрій, — відповів Пелорат, який витримав би в розважливих межах усе, що, на його думку, підпадало під категорію примітивної поведінки та вірувань.

А потім вечеря скінчилась і оголосили, що невдовзі почнеться музичний фестиваль.

5

Зала, у якій мусив відбуватися музичний фестиваль, була такою ж великою, як і їдальня, і там розставили складані сидіння (як виявив Тревіз, доволі некомфортні) приблизно на сто п’ятдесят людей. Як почесних гостей, відвідувачів провели в передній ряд, і різні альфійці ввічливо хвалили їхній одяг.

Обидва чоловіки були роздягненими вище