Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Насте, я не хочу з тобою зараз розмовляти. Їдь додому й сиди з Єгоркою. Я повернуся пізніше, — кидаю сухо.
Хоча мене прямо тут тягне заночувати. Повертатися до квартири не хочу.
— Соне, ти пробач цій дурепі, — м’яко каже батько, стискаючи мою руку. — Ну, злякалася вона дуже. Викликала «швидку». А мені-то тьху, просто потемніло перед очима. Ти-то як?
— Не знаю, тату, — чесно зізнаюся.
— Зі своїм була? — уточнює він.
— Була, — важко видихаю.
— Так їдь до нього.
— Не можу, — хитаю головою.
— Соне, ми — сім'я, але це не означає, що потрібно забувати про себе. Так, у нас є труднощі, але ти маєш жити для себе. Це твоє життя. У Насті з Єгоркою своє. Якщо ти будеш постійно лягати на вівтар заради нас, то минуть роки, а ти так і не станеш щасливою.
Я не збираюся засмучувати батька, що в мене й так немає до ладу особистого життя. Та й що для мене щастя? Щоб із татом усе було добре, щоб із Зимнєвим. А я вже так звикла жити заради інших, що забула про себе.
— Я збираюся переїхати на орендовану квартиру, — кажу й заплющую очі.
— Правильно, давно час. Потрібно було це зробити ще відтоді, як Настя народила. А може, й раніше.
Я дивлюся на батька.
— Розумієш, Сонь. У тебе є цілі й ти до них ідеш, а в Насті немає. І не з’являться, поки ти будеш няньчити її. Ти не ображайся, звісно. Ображатися має вона. Тому сміливо йди до своїх мрій та життєвих цілей. Ми впораємося.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут», після закриття браузера.