Читати книгу - "За межі мовчазної планети. Переландра"

— Я тільки хотів сказати, що ти могла б стати подібнішою до жінок із мого світу.

— А які вони?

— Дуже відважні. Вони завжди тягнуться до нового, несподіваного блага і бачать його набагато швидше за чоловіків. Їхня думка випереджує слова Малелділа. Їм не треба чекати, доки Він скаже, що добре, — вони й самі це знають. Власне кажучи, вони самі — Малелділи, тільки маленькі. А через те, що вони такі мудрі, їхня краса просто засліплює; вони настільки ж гарніші за тебе, наскільки тутешні плоди смачніші за звичайну воду, і чоловіки люблять їх настільки ж сильніше, ніж любить тебе Владар, наскільки неприкритий пломінь Глибоких Небес, видимих із мого світу, прекрасніший за золоте склепіння твого.

— Хотіла б я їх побачити.

— Так, це було б добре.

— Який же славний Малелділ і які дивні діла Його! Можливо, Він вчинить так, що мої доньки будуть настільки ж розумніші за мене, наскільки я розумніша за тварин. Це ще краще, ніж я думала, бо мені здавалося, що я завжди буду Владаркою і Велителькою. Тепер же я бачу, що, напевне, схожа на елділів. Видно, моє завдання — леліяти й оберігати дітей, доки вони малі і слабкі, й упасти до їхніх ніг, коли вони виростуть і стануть більшими за мене. Бачу, не тільки запитання й думки розростаються вшир, немов гілки дерева. Радість теж росте і приходить тоді, коли її зовсім не сподіваєшся.

— Ну, гаразд… тепер я трохи посплю, — мовив інший голос, і вперше він прозвучав, як голос Вестона, роздратовано і сварливо, — тут годі було помилитися.

Ренсом досі не втручався у розмову — хоч і не раз слова вже просто вертілися на кінчику язика, — тільки тому, що в голові у нього завзято змагалися між собою два протилежні враження. З одного боку, він анітрохи не сумнівався, що говорить саме Вестон — на користь цього свідчив і знайомий тембр голосу, і, зрештою, переважна більшість тих речей, про які йшлося. Проте з іншого боку, голос цей — можливо, тому, що він не бачив професорового обличчя, — був якось дивно не подібний сам на себе. Щобільше, голос терпеливо й наполегливо переконував, а Вестонові це зовсім не було притаманно — адже він, здавалося, тільки й умів, що бундючно просторікувати та дратівливо огризатися. Було і ще дещо дивне: як міг Вестон буквально за кілька годин цілковито прийти до тями й опанувати себе після жахливого припадку, що трапився з ним на очах у Ренсома? Як дістався до плавучого острова? Доки Ренсом вслухався у розмову, його мучили просто-таки нестерпні сумніви та підозри. Говорив Вестон — і водночас не Вестон; зважаючи на те, що довкола панувала повна темрява, це було дуже страшно — Ренсом відчував, як бігають у нього по спині мурашки, — а до голови приходили найнеймовірніші припущення, хоч він і намагався мислити раціонально. Тільки коли розмова вже скінчилася, він усвідомив, як напружено стежив за нею, і відчув приступ неймовірної радості. Втім, радів не він сам чи, точніше, не тільки він: складалося враження, що все повітря навколо аж дзвенить від тріумфу, викликаного здобутою звитягою. Ренсом стрепенувся і припинявся на лікті: невже й справді у повітрі щось дзвеніло? Нашорошив вуха, проте не почув нічого; лишень у листві легенько шурхотів теплий вітерець та від моря долинав ледь чутний шемріт лагідних хвиль. Напевне, тріумфальний дзвін зароджувався десь у глибинах його сповненого втіхою єства. Та щойно Ренсом знову приліг на траву, як переконався, що це все ж не так. Звідкілясь іззовні — тепер уже всі сумніви зникли — у нього ніби вливалося щось схоже на радісний гамір святкової учти, пишної та величної, проте слух тут був ні до чого (втім, коли згодом Ренсом намагався відтворити в пам’яті те, що тоді відчував, то виходила музика — саме музика, а не щось інше). Це було так, наче в нього з’явилося нове чуття, наче раптом заспівали ранкові зорі, наче Переландра тільки-тільки постала з небуття — либонь, у певному сенсі так воно й було. Він збагнув, що цей світ щойно уник величезного лиха; залишалося хіба сподіватися, що другої спроби призвести до нього не буде. Найприємнішою ж виявилась думка, що його самого, можливо, відрядили сюди просто як глядача чи свідка, і самому йому й не доведеться нічого робити. Через кілька хвилин Ренсом уже солодко спав.

IX

За ніч погода змінилася. Ренсом сидів на краю лісу, в якому спав, і дивився на спокійне море, де не було видно жодного іншого острова. Прокинувся він зовсім недавно; огледівшись навколо, побачив, що лежить у густих заростях рослин, які з вигляду трохи нагадували очерет, але міцних, наче молоді берізки, і вкритих згори майже пласким дахом густої листви. З гілок звисали плоди — гладенькі і круглі, схожі на ягоди гостролиста. Він трохи підживився ними, а тоді вибрався на відкриту місцину на краю острова і роззирнувся. Ні Вестона, ні Владарки Ренсом не побачив, тож спокійно побрів собі поволі вздовж берега. Босі ноги потопали у м’якому килимі низенької трави шафранової барви, вкриваючись духмяним пилком. Він опустив погляд, і тут йому у вічі раптом упало ще щось. Спершу Ренсомові здалося, що це жива істота — вочевидь, найхимерніша з тих, які досі траплялися йому на Переландрі. Втім, вигляд у неї був не просто химерний — він викликав огиду і жах. Ренсом опустився на коліно, щоб краще її розгледіти, врешті-решт, знехотя торкнувся — і відсмикнув руку, наче наткнувся на змію.

То була жаба — одне з тих барвистих створінь, що їх він уже бачив раніше, — але покалічена, з нею явно сталося щось жахливе. На спині в неї зяяла рвана рана у формі літери «V», нижній кут якої знаходився відразу за головою. Хтось розірвав її вздовж тулуба так, як ми розкриваємо конверти, майже відірвавши при цьому задні лапи, тож стрибати понівечена тваринка вже не могла. На Землі таке видовище можна було б просто назвати гидотним, скрушно зітхнути і забути, проте досі Ренсом не бачив на Переландрі ні каліцтва, ні смерті, тож почувався тепер так, ніби його з розмаху вдарили просто по обличчю. Так добре знайомий біль, повернувшись, говорить хворому, що рідні його обдурювали, що насправді він не одужав і скоро помре. Так вперше падає брехня з уст найкращого друга, за правдивість якого ви могли б поручитися навіть своїм життям. Трапилося щось страшне, і виправити становище