Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Софія прокрутила сторінку Аліси вниз. І відразу втупилася поглядом у яскраве фото. На світлині стояли Лідія Степанівна та Арсен Іванович. З однієї сторони Аліса з Микитою та Мірою, а з іншої – Денис.

Фото було з підписом «Тридцять п’ята річниця з дня весілля моїх дорогих батьків». Кадр був виставлений і зроблений у неділю.

Дівчина переглянула ще кілька фото і відклала телефон у бік.

Вона тільки одягнула рожеві окуляри, а вони відразу тріснули. Та ще й скло поранило очі. Були б у Дениса почуття до неї, хотів би він бачити її у своєму майбутньому не просто, як матір своєї дитини, а як кохану жінку, – він би запросив її на річницю батьків, а не влаштовував зустріч через п’ять днів після того.

Так, Софія розуміла, що окрім його батьків та сестри з чоловіком там були й інші гості. Свати, куми та родичі. Але вона все одно з ними познайомиться. Вони стикатимуться на хрестинах, на днях народженнях малюка чи святах у школі. То чому було не запросити її на річницю і не представити всіх відразу?

«Бо це сімейне свято, а Ворон не хоче, щоб я ставала частиною його сім’ї, – швидко знайшла болючу відповідь. – А все, що відбулося вчора… Денис просто хотів розважитися. А я була поруч».

Пропихаючи солодкими млинцями гіркий клубок у горлі, дівчина пообіцяла, що знову всуне своє життя у протоптану колію, де немає чоловіків. Що-що, а мінімізувати спілкування з чоловіками вона вміє.

А на те, що до кінця її життя, поряд з її стежкою буде і колія Дениса, вона вирішила не зважати.