Читати книгу - "Невинна й небезпечна, Ольга Обська"

— Ваша Високосте, вибачте мені мою безцеремонність, — Амалія насмілилася перебити конюха, — прошу вас повернутися до зали. Хіба вам не цікаво подивитись виступи дівчат, які вони готували спеціально для вас?

— Мені здалося, я вже не побачу нічого нового, — не без іронії посміхнувся принц. Але прохання все ж дослухався. — Іди, — відпустив слугу і попрямував до камерної зали.

Амалія зайшла слідом за ним. Арабель, побачивши брата, схоже, зітхнула з полегшенням. Вона нарешті зосередилася на клавесині. Сюзон вийшла на середину сцени. Червона сукня, розпущене волосся. Бліда, але рішуча. Очі блищали. Останній шанс. Їй уже нема чого втрачати.

Себастін опустився в крісло. Що було у його думках? Думав, що почує зараз чергову повільну тиху плавну мелодію? Але не так cталося як гадалося. Не лише принц — вся зала здригнулася від різких акордів, якими розірвав тишу інструмент Арабель.

— Пісня присвячується тому, хто мене не помічає, — з викликом промовила Сюзон, дивлячись прямо в очі Себастіну, і заспівала уривчасто, зухвало, голосно, відчайдушно:

Коли життя відправить в путь неблизьку —
В чужу країну доля пожене,
Дорогою твоєю стану.
Поміть мене! Поміть мене! Поміть мене!!!

А як загубишся ти у дорозі,
В тяжких блуканнях день за днем мине,
Тобі зорею путівною стану.
Поміть мене! Поміть мене! Поміть мене!!!

Від сили голосу Сюзон, здавалося, тремтіли шибки та кришталеві підвіски світильників. Вона не відпускала погляд Себастіна. Не давала йому жодного шансу відвести очі.

Якщо раптово відвернеться доля,
Нашле хвороби й лихо вкрай сумне,
Твоїм цілющим зіллям стану.
Поміть мене! Поміть мене! Поміть мене!!!

Коли печаль в чіпких і злих обіймах
Задушить, зломить, вичавить, зігне,
Твоєю піснею на втіху стану.
Почуй мене! Почуй мене! Почуй мене!!!

Він чув. Не міг не чути. Не міг не помічати...

 

__________________________________________

На сьогоднішній ілюстрації ШІ зобразив Сюзон, яка готується співати для того, хто її не помічає...